5. Загальна характеристика етапів (стадій) ідентифікації та встановлення групової належності

Кожне ідентифікаційне дослідження складається з певних стадій (етапів), хоча різні види і форми ідентифікації мають не однакову кількість стадій та відмінні назви. Найбільш чітко стадії виражені в експертній формі ідентифікації: 1) попереднє дослідження, або огляд об’єктів; 2) роздільне дослідження; 3) експериментальне дослідження (необов’язкова стадія); 4) порівняльне дослідження; 5) аналіз результатів дослідження і формулювання висновків. Ці ж стадії (етапи) має процес установлення групової належності. Друга, четверта і п’ята стадії притаманні всім видам і формам ідентифікації.

Виявлені ідентифікаційні ознаки, що збігаються і відрізняються, підлягають аналізу й оцінюванню з точки зору їх закономірностей та значущості, суттєвості відмінностей, наявності необхідної та достатньої сукупності (комплексу) загальних (групових), окремих ознак для відповідного висновку.

Висновок може бути позитивним (стверджувальним): об’єкт ідентифікований (серед пред’явлених осіб упізнано того, хто вчинив злочин; куля вистріляна з досліджуваного пістолета тощо), установлено групову належність (якщо саме це завдання ставилося) – або негативним. Його називають також негативною ідентифікацією чи диференціацією. У такому випадку, зазвичай, висновується про групову належність об’єкта (куля вистріляна з пістолета системи ТТ).

За формою ( змістом предмета ствердження) висновки поділяють на категоричні (можуть бути як позитивними, так і негативними) та імовірні (слід взуття, виявлений на місці події, можливо, залишений взуттям підозрюваного), висновки про індивідуальний об’єкт або родову (групову) належність. Найбільшою мірою це стосується ідентифікаційних досліджень у формі криміналістичних експертиз.

За наявністю (відсутністю) логічних сполучень висновки класифікують на альтернативні (визначається вичерпний перелік варіантів) та однозначні (єдиний варіант розв’язання питання), умовні (залежать від будь-яких умов) й безумовні (не містять будь-яких умов, від яких залежить їх правильність).

6. Поняття, об’єкти, види, суб’єкти, форми криміналістичної діагностики

Криміналістична діагностика – це дослідження з метою розпізнавання, розрізнення, визначення властивостей, якостей, стану, відносин, взаємозв’язків просторового і часового характеру об’єктів, явищ для розв’язання завдань кримінального судочинства. Криміналістичну діагностику можна розглядати як мету (завдання), процес і метод дослідження зазначеного.

Поняттям криміналістичної діагностики охоплено розв’язання трьох груп завдань (за Ю.Г. Коруховим). Перша – визначення властивостей і стану об’єкта – спрямована на встановлення окремих якостей, властивостей, стану невідомого об’єкта, який залишив сліди-відображення, або наявного об’єкта. Друга група – дослідження обставин дії, що уможливлює встановлення механізму злочинної події: способу дії, часу, кількості учасників тощо. Третя група завдань – установлення причинового зв’язку між фактами – передбачає з’ясування наявності причинового зв’язку між дією (подією), що сталася, і результатами, які настали, визначення причини наслідків, установлення можливих результатів учиненої дії, можливості здійснення певних дій за визначених умов.

Предметом криміналістичної діагностики є пізнання змін, що відбулися в результаті вчинення злочину, причин і умов цих змін на основі вибіркового вивчення властивостей і стану взаємодіючих об’єктів із метою визначення механізму злочинної події загалом або окремих його фрагментів.

Об’єктами криміналістичної діагностики є будь-які матеріальні тіла (об’єкти ідентифікації та об’єкти, стосовно яких можливе лише встановлення групової належності), а також явища, які існували в момент події, що сталася в минулому. Об’єкти діагностики за аналогією до криміналістичної ідентифікації класифікують на діагностовані та діагностуючі. До перших належать об’єкти відомого і невідомого походження та явища, властивості, якості, стан, відносини, взаємозв’язки між якими потребують розпізнавання, розрізнення, визначення. Так, це може бути злочинець, який зник із місця події, зріст, особливості ходи якого визначають за доріжкою слідів взуття; обріз мисливської рушниці, щодо якого розглядається питання про придатність для стрільби, тощо. Діагностуючими визнають об’єкти, які відбивають ознаки, що характеризують відповідні властивості, якості, стан, відносини, взаємозв’язки інших об’єктів, явищ: матеріально-фіксовані відображення (найбільш поширені серед діагностуючих, наприклад, сліди-відображення, рукописний текст тощо), частки предметів, речовин (сипких, рідких, газоподібних), а також уявні образи, описи ознак.

У діагностичному процесі використовують також зразки (їх можна розглядати як різновид діагностуючих об’єктів), якими вважають довідкові матеріали (таблиці, атласи), які містять характеристики досліджуваних об’єктів, їх зображення, та колекції натуральних об’єктів (їх також застосовують для встановлення групової належності).

Залежно від того, який об’єкт піддається дослідженню, розрізняють (аналогічно до встановлення групової належності) два види криміналістичної діагностики:

1) дослідження діагностованого об’єкта (будь-якого, вилученого з місця події, під час обшуку – наприклад, згадуваного в прикладі обріза мисливської рушниці, речовини);

2) дослідження діагностуючого об’єкта (будь-якого з-поміж зазначених вище).

За природою діагностуючого об’єкта, зрештою, можна виділити чотири види (як і в процесі криміналістичної ідентифікації), хоча переважають діагностичні дослідження за матеріально-фіксованими відображеннями.

Суб’єкти криміналістичної діагностики – ті посадові особи, учасники кримінального процесу, які здійснюють криміналістичну ідентифікацію, встановлення групової належності. Криміналістична діагностика має дві форми: процесуальну і непроцесуальну.