13.Загальна характеристика, еволюція та рекомендації монетаризму.

Монетари́зм — економічна теорія, за якою кількість грошей в обігу є визначальним фактором формування господарської кон'юнктури та існує прямий зв'язок між зміною маси грошей в обігу та величиною валового й національного продуктів. Започаткував теорію монетаризму І.Фішер на початку ХХ ст в рамках неокласичної школи. Далі теорія монетаризму модифіковувалася в рамках кембриджської школи А. Маршалом та А. Пігу.Принципова різниця між даними школами: Фішер надає велике значення технологічним факторам, а кембріджська школа – вибору споживачів. З 1950 року монетаризм активно розвивається в результаті наукової роботи М. Фрідмана, який вивчав вплив грошового фактору на діловий цикл.

Основні постулати монетаристів:

1. держава має обмежити своє втручання в господарське життя, лише підтримуючи стабільний темп росту грошової маси.

2. Принцип нейтральності грошей: попит на гроші залежить від динаміки ВВП, а функція попиту на гроші стабільна. При цьому пропозиція грошей нестабільна, оскільки залежить від непереддбачених дій влади. В довгостроковому періоді реальний ВВП припинить зростати, тому зміна пропозиції грошей не буде на нього впливати, а лише на рівень інфляції.

3. Концепція «природнього безробіття», під якою розуміється добровільне безробіття, при якому ринок праці знаходиться в рівновазі.

4. Ринкова економіка- саморегулівна система, диспропорції в якій виникають через надмірне втручання держави.

5. Інфляція має бути подавлена будь-якими засобами, в тому числі скороченням соціальних програм.

14.Виникнення і загальна характеристика неолібералізму.

Неолібералізм — напрям в ек теорії, що базується на неоклас методології і захищає принципи саморегулювання ек-ки, вільної конкуренції та ек свободи. Сформувався як опозиція розвитку ідей соціал-лібералізму в середині ХХ ст. Ринок роз­глядається як ефективна сис-ма, що якнайбільше сприяє ек зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб'єктів ек діяльності. Неолібералізм допускав частковий, обмежений вплив держави на ек-ку за обставин, які можуть негативно вплинута на ек та сой стабільність, а ринк механізмів недостатньо.

Причини появи ідей неолібералізму: монополізація ек-ки, поява держ-монополіст форми власності, світ ек криза 20-30х років, прийняття багатьма урядами ідей кейнсіанства, реалізація на практиці ідей марксизму щодо центрально-керованого сусп-ва. Вони поставили під сумнів осн постулат неокласицизму – принцип лібералізму, згідно з яким вільне ціноутворення і ринк спосіб розподілу доходів обумовлюють прийняття ек суб’єктами оптимальних господарських рішень, наслідок яких урівноваження попиту і пропозиції.

Найвідоміші школи: лондонська (Ф.Гайєк), австрійська (Л.Мізес), чиказька (М.Фрідман), фрайбурзька (В. Ойкен та Л. Ерхард), паризька (М.Алле).

Після значних невдач політики неолібералізму в Аргентині, Східній Європі, Південно-Східній Азії посилилася критика цього напрямку економічної думки у зв’язку із неспроможністю вирішення проблем економіки під час кризи, підтримки соціальної справедливості, зниження стандартів праці, зростання завданої шкоди довкіллю.

15.Школи неолібералізму, їх взаємозв’язок з сучасністю.

Найвідоміші школи:

1. лондонська (Ф. Хайєк), відмова від неокласичної доктрини економічної рівноваги, натомість заміна її теорією «спонтанного порядку», який можливий за умови відмови від привласнення чужого та виконання добровільно взятих на себе зобов’язань.Система приватної власності — головна умова економічної свободи й конкуренції. Функція держави охорона природного соціального порядку — свободи конкуренції, свободи монополії, свободи вибору, свободи розвитку. Заперечення бюджетних методів втручання, розширювальної грошової політики з метою фінансування державних витрат.

2. чиказька (М. Фрідмен). Основним фактором економічної рівноваги в суспільстві є стабільна, контрольована динаміка пропозиції гро­шей. Це основа внутрішньоекономічної політики.Основне завдання держави — не допускати коливань грошової маси, підтримувати стабільний темп її приросту.Соціальна сфера не мусить бути пріоритетним напрямом діяльності держави. захищає індивідуалізм і засуджує «соціаль­ний компроміс», «колективне планування» та інші форми «сповзан­ня до соціалізму».

3. фрейбурзька (В. Ойкен та Л. Ерхард) - сформувалася на базі критики німецької історичної школи. Мета - запобігання диктатурі- встановлення конкурентного ладу та обмеження втручання держави в економіку, і протиставляли як кейнсіанству, так і ортодоксальному неокласицизму власну модель «соціально-ринкового господарства».

4. паризька (М. Алле). Засадна позиція цієї школи полягала у визнанні пріоритетності ринкового саморегулювання. Метою економічних досліджень, що проводились нею, було визначення особливостей урівноважування економіки та дії чинників економічного зростання за умов панування державно-монополістичної форми власності.

16.Інституціоналізпм, його сутність та еволюція.

Інституціоналізм виник напочатку 20 ст., засновники: Т. Веблін, Дж. Коммонс, В. Мітчел. Це напрям економічної думки, об’єктами дослідження якого є певні інститути (корпорація, держава, профспілки).

Критикували вади традиційної ек школи за відрив від соціальних проблем, виступали за соціологізацію економічної науки. Враховують такі нові явища сучасного суспільства, як планування і прогнозування, розширення внутрішнього ринку за допомогою орієнтації на масове споживання.

Проти аналізу поведінки суб'єкта, що хазяйнує, абстрагуючись від того середовища, у якому він діє. Необхідне комплексне вивчення існую­чого суспільного устрою, де взаємодіють економічні і не­економічні чинники, причому розглянуті у динаміці, у процесі історичної еволюції. Встановлення соціального контролю над економікою.

У "старому" інституціоналізмі (Т. Верлен, У.К. Мітчел) були введені права власності як інструмент аналізу, відмовилися від ідеального характеру ринку, суттєво змінили посилки щодо повноти інформації та абсолютної раціональності агентів, що діють на ринку. Після свого виникнення "старий" інституціоналізм не отримав широкого поширення, що пояснювалося невизначеністю фундаментального поняття інституту, орієнтацією на дії таких колективів як профспілки та уряд, відсутності власної методології, зокрема, прагненням йти від часткових випадків до узагальнення.