5.Сутність ринкової економіки та особливості ринкового реформування східноєвропейських країн.

Ри́нкова еконо́міка — форма організації економіки, за якої продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку.

Ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю, дозволяє без примусу спрямовувати ресурси туди, де вони необхідні, і перерозподіляти їх у разі зміни попиту. В ринковій системі ці процеси забезпечуються пріоритетом економічних методів управління, рівноправним існуванням різних форм власності, домінуванням споживача над виробником, децентралізацією управління, конкуренцією.

Ознаки: ек свобода, вона заснована на приватній власності і вільній підприємницькій діяльності. Приватна власність надає приватним особам право користуватися і розпоряжатися ресурсами. Свобода підприємництва полягає у можливості здійснювати будь – які угоди, використовувати будь – які придбані ресурси і реалізовувати створені товари та послуги. Характерні риси:Приватна власність ,Обмежена роль держави , Свобода вибору ,Ціновий механізм , Маркетингова система управління виробництва , Гнучкість системи.

Недоліки ринкової економіки: не орієнтована на виробництво «некомерційних благ», а високий ступінь диференціації доходів може спричинити напруженість в суспільстві.

Залежно від рівня розвитку і рівня соціалізації та демократизації суспільного життя постсоціалістичні країни вибрали в основному такі моделі становлення ринкової економіки : ринковий соціалізм (Угорщина, Вєтнам, Китай)- переважає власність держави та державних корпорацій, існує дрібна приватна влісність; оксамитова революція – Чехія, Словаччина - поступове трансформування і перехід, менше падіння рівня життя населення, менш гострі кризи, гуманізація і соціалізація життя; шокова терапія – Польща, країни колишнього СРСР- швидке руйнування адміністративними методами командної економіки і встановлення ринкової. Значне погіршення умов життя, глибока економічна криза : гіперінфляція, спад виробництва… шок без терапії

6.Міжнародний поділ праці та його форми.

Міжн поділ праці - вищий ступінь розвитку сусп поділу праці між країнами, який спирається на стійку, економічно вигідну спеціалізацію вир-ва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами вир-ва.

МПП є складнішою категорією і охоплює міжн спеціалізацію як одну з найважливіших складових частин. Іншою складовою є міжнародна кооперація.

Існують 3 основних форми МПП, що збігаються з формами сусп поділу праці: 1)загальна, 2)часткова і 3)одинична. Загальна форма МПП — поділ праці за родами і сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні та обробні галузі промисловості. Тому в МПП країни-експортери поділяють на індустріальні, сировинні, аграрні. Часткова форма міжнародного поділу праці — поділ родів і сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства тощо. У МТ ця форма означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами. Одинична форма МПП — спеціалізація країни на виготовленні окремих деталей та вузлів певного складного товару: подетальна, поопераційна (або технологічна), типорозмірна.

Суть МПП полягає в зниженні витрат виробництва і максимальному задоволенні потреб споживачів. Саме МПП є найважливішою матеріальною передумовою налагодження плідної економічної взаємодії держав у масштабах усієї планети. У багатобічній системі МПП є неминучим участь будь-якої і кожної держави в світогосподарських зв'язках, безвідносно до рівня їхнього економічного розвитку.