Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КПУ екзамен.doc
Скачиваний:
15
Добавлен:
18.09.2019
Размер:
2.9 Mб
Скачать

9.Джерела кпу

У конституційному праві джерело права — це нормативний акт, в якому містяться конституційно-правові норми. Іноді це поняття називають формою права, але термін «джерело права» більш зручний для використання і традиційний для світової юриспруденції, тоді як поняття «форма права» менш вдале, оскільки має багато значень2.

Джерела конституційного права України характеризуються загальними (тобто притаманними для джерел інших галузей права) та спеціальними юридичними ознаками.

До загальних ознак джерел конституційного права України можна віднести такі:

  1. ці джерела видаються в межах повноважень відповідних суб'єктів правотворчості;

  2. вони мають відповідати нормативним положенням актів, що видані вищестоящими суб'єктами правотворчості;

нормативний акт набуває загальнообов'язкової сили, як правило, за умови його оприлюднення або через іншу форму доведення до відома виконавців.

До спеціальних ознак джерел конституційного права України належать ознаки, за якими джерела цієї галузі права відмежовуються від джерел інших галузей права:

  1. за своєю сутністю джерела конституційного права об'єктивно відображають волю Українського народу (як на загальнодержавному, так і на локальному рівні) та політику держави і безпосередньо виражають зміст владних відносин у суспільстві та державі;

  2. за змістом джерела конституційного права мають загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин і є основою для формування інших галузевих джерел права;

  3. за формою об'єктивації джерела конституційного права є зовнішньою формою вираження об'єктивно існуючих конституційно-правових норм;

  4. за суб'єктами правотворчості конституційно-правові норми можуть бути встановлені чи санкціоновані виключно суб'єктами конституційної правотворчості: Українським народом, державою чи суб'єктами місцевого самоврядування.

Множинність джерел конституційного права передбачає необхідність їх класифікації, що здійснюється за певними критеріями. /. За сутністю:

  1. джерела, що є безпосереднім волевиявленням усього Українського народу — акти всеукраїнського референдуму (первинні);

  2. ті, що є волевиявленням держави та органів державної влади (похідні);

  3. волевиявлення територіальних громад та інших суб'єктів місцевого самоврядування.

//. За змістом (за юридичною силою):

  1. конституційні акти (Конституція України, акти всеукраїнського референдуму щодо внесення змін до Конституції України);

  2. законодавчі акти (розрізняють: конституційні, органічні, звичайні закони та особливі різновиди законів (закони про регламенти, чинні міжнародні договори України), декларації, акти, конституційні договори).

При цьому слід мати на увазі, що у Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/98г визначено, що терміном «законодавство» охоплюються: закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; укази Президента України; декрети та постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції та законів

України.

Частиною 1 ст. 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р. встановлено принцип примату міжнародного права в Україні, згідно з яким, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, закріплено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору;

3) підзаконні акти (постанови та інші нормативно-правові акти Верховної Ради України, нормативні укази Президента України, нормативні постанови Кабінету Міністрів України та нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, рішення Центральної виборчої комісії та територіальних виборчих комісій, акти реагування Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, нормативно-правові акти колишніх СРСР та УРСР тощо);

4) локальні! акти (нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим та суб'єктів місцевого самоврядування). Норми,що містяться в актах місцевого самоврядування, є загальнообов'язковими та гарантованими з боку держави, тобто мають властивості правових норм.

Джерела конституційного права за змістом являють певну ієрархію, нижні ланки якої не можуть суперечити верхнім.

За формою вираження: закони, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України тощо.

IV. За територією дії:

1) загальнодержавні акти, що діють на всій території України (закони, постанови Верховної Ради України, укази Президента України тощо) локальні акти, що діють на певній частині території України (акти місцевих органів державної влади; акти Автономної Республіки Крим; акти суб'єктів місцевого самоврядування; акти підприємств, установ, організацій).

V. За часом дії:

  1. постійні акти, якими є більшість джерел конституційного права, вони приймаються на невизначений термін;

  2. тимчасові акти, що приймаються на визначений період та діють за визначених умов, після чого їх чинність припиняється.

VI. За чинністю:

  1. чинні джерела (діючі);

  2. нечинні (історичні) джерела — це джерела конституційного права України, які свого часу були чинними, але внаслідок історичного розвитку конституційного права втратили свою чинність. Від цих джерел слід відрізняти нелегітимні акти, які не набули чинності з різних причин.

VII. За національною належністю:

  1. національні джерела, тобто джерела, прийняті на території України відповідними суб'єктами конституційної правотворчості;

  2. міжнародні джерела, тобто чинні міжнародні договори України у сфері конституційного права України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Так, наприклад, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав люди та основоположних свобод 1950 р. та практику Суду як джерело права. При цьому під практикою Суду розуміють практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.