96.Форми діяльності народного депутата:поняття,порядок направлення та розгляду:

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат у порядку, встановленому законом:

1) бере участь у засіданнях Верховної Ради України;

13. бере участь у роботі депутатських фракцій (груп);

14. бере участь у роботі комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій, утворених Верховною Радою України;

15. виконує доручення Верховної Ради України та її органів;

16. бере участь у роботі над законопроектами, іншими актами Верховної Ради України;

17. бере участь у парламентських слуханнях;

7) звертається з депутатським запитом або депутатським шерненням до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування іформ власності у порядку, передбаченому зазначеним Законом і Регламентом Верховної Ради України.

Народний депутат має право ухвального голосу щодо всіх питань, що розглядаються на засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано. Кожен народний депутат у Верховній Раді України та її органах, до складу яких його обрано, має один голос. Народний депутат може брати участь у роботі будь-якого органу Верховної Ради України з правом дорадчого голосу, якщо інше не передбачено законом.

Народний депутат бере особисту участь у засіданнях Верховної Ради України чи її органів, до складу яких його обрано (ст. 10 Закону України «Про статус народного депутата України»).

Відповідно до ч. З ст. 84 Конституції України голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.07.1998 р. № 11/рп/98 положення ч. 2 ст. 84 Конституції України треба розуміти так, що рішення Нсрховної Ради України, зокрема закони, постанови, інші акти, а також рішення Верховної Ради України щодо прийняття (відхилення) постатейно законопроектів, поправок до них приймаються лише на пленарному засіданні Верховної Ради України за умови особистої участі народних депутатів України в голосуванні та набрання встановленої Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України кількості голосів на і\ підтримку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.10.2002 р. № 17-рп/2002 положення частин 2, 3 ст. 84 та ст. 91 Конституції України щодо участі народних депутатів України у прийнятті Верховною Радою України рішень треба розуміти так, що коли за пропоноване рішення проголосувала визначена Конституцією України кількість народних депутатів України, воно вважається прийнятим незалежно від того, скільки народних депутатів України не брали участі у голосуванні. Неучасть певної кількості народних депутатів України у голосуванні не є складовою процесу прийняття рішень Верховною Радою України.

Під час голосування та здійснення іншої діяльності у Верховній Раді України депутат підпадає не тільки під тиск політичних факторів. На його голосування з конкретних питань намагаються вплинути й інші сили, які іменуються групами тиску. У багатьох країнах склалися цілі системи неформального впливу груп тиску на парламентарів. Це явище отримало назву лобіювання (від англ. лоббі — кулуари), оскільки такий вплив здійснюється не в залі засідань, а в кулуарах палат та поза стінами парламенту. У 1946 р. у США було прийнято закон про регулювання лобіювання, відповідно до якого лобістська діяльність підлягає реєстрації. У 1987 р. у Конгресі США було зареєстровано 23 тис. лобістів¹.

Народний депутат України має право законодавчої ініціативи, яке реалізується у формі внесення до Верховної Ради України:

1)законопроекту;

11. проекту постанови;

12. іншої законодавчої пропозиції (ст. 93 Конституції України, ст. 12 Закону України «Про статус народного депутата України»).

Відповідно до ст. 86 Конституції України народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.

Депутатський запит — це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про статус народного депутата України»).

Депутатський запит уноситься у письмовій формі народним депутатом, а у випадку, передбаченому п. 34 ч. 1 ст. 85 Конституції України, також на вимогу групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, і розглядається на засіданні Верховної Ради України.

Рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України має бути попередньо підтримане не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 14.10.2003 р. № 16-рп/2003 положення ч. 1 ст. 86 Конституції України та відповідні положення частин 2, 3 ст. 15 Закону України «Про статус народного депутата України» треба розуміти так, що направлення запиту народного депутата України, з яким він на сесії Верховної Ради України звертається до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, не потребує прийняття рішення Верховною Радою України.

Положення п. 34 ч. 1 ст. 85 Конституції України, абз. 2 ч. 4 ст. 15 Закону України «Про статус народного депутата України» необхідно розуміти так, що рішення про направлення запиту до Президента України приймається Верховною Радою України більшістю від її конституційного складу.

Президент України, керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, до яких звернуто запит, зобов'язані повідомити народного депутата, групу народних депутатів, комітет Верховної Ради України у письмовій формі про результати розгляду його (їх) запиту у п'ятнадцятиденний строк з дня його одержання або в інший, встановлений Верховною Радою України, строк.

Якщо запит з об'єктивних причин не може бути розглянуто в установлений строк, Президент України, керівник відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, до якого звернуто запит, зобов'язаний письмово повідомити про це Голову Верховної Ради України та народного депутата, групу народних депутатів, комітет Верховної Ради України, який вніс (які внесли) запит, і запропонувати інший строк, який не має перевищувати одного місяця після одержання запиту.

Народний депутат має право брати безпосередню участь у розгляді внесеного ним запиту керівником органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації.

На вимогу народного депутата керівник органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, якому адресовано запит, зобов'язаний повідомити народному депутатові про день розгляду порушених у запиті питань завчасно, але не пізніше ніж за три дні до їх розгляду.

Відповідь на депутатський запит, внесений народним депутатом, надається відповідно Голові Верховної Ради України і народному депутату, який його вніс. Відповідь на депутатський запит, внесений групою народних депутатів, комітетом Верховної Ради України, надається відповідно Голові Верховної Ради України і народному депутату, підпис якого під запитом значиться першим, голові комітету Верховної Ради України. Від повідь надається в обов'язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено запит, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об'єднання громадян, на ім'я яких було направлено запит.

Народний депутат, представник групи народних депутатів, комітет Верховної Ради України мають право дати оцінку відповіді на свій депутатський запит. По відповіді на депутатський запит може бути проведено обговорення, якщо на цьому наполягає не менше однієї п'ятої від конституційного складу Верховної Ради України.

При обговоренні відповіді на депутатський запит на засіданні Верховної Ради України мають бути присутні у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України, керівники, до яких звернуто запит. Вони можуть уповноважувати інших осіб бути присутніми при обговоренні відповіді на запит лише у виняткових випадках із вмотивованим обґрунтуванням.

За результатами обговорення відповіді на депутатський запит Верховна Рада України приймає відповідне рішення (частини 5—11 ст. 15 Закону України «Про статус народного депутата України»).

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат має право на депутатське звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, об'єднань громадян з питань, пов'язаних з депутатською діяльністю, а також має право брати участь у розгляді порушених ним питань.

Депутатське звернення — це викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення,

зобов'язані протягом 10 днів з моменту його одержання розглянути і дати письмову відповідь. У разі неможливості розгляду звернення народного депутата у визначений строк його повідомляють про це офіційним листом з викладенням причин продовження строку розгляду. Строк розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження, не може перевищувати ЗО днів з моменту його одержання.

Народний депутат, який направив звернення, може бути присутнім при його розгляді, про що він повідомляє відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення. Посадова особа, відповідальна за розгляд звернення народного депутата, зобов'язана завчасно, але не пізніше ніж за день повідомити народного депутата про час і місце розгляду звернення. Вмотивована відповідь на депутатське звернення має бути надіслана народному депутату не пізніш як на другий день після розгляду звернення. Відповідь надається в обов'язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об'єднання громадян.

При цьому, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 11.04.2000 р. № 4-ри/2000 \ народний депутат України не має права звертатися до органів прокуратури і прокурорів з вимогами, пропозиціями чи вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з об- меженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства у конкретних кримінальних справах. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 19.05.1999 р. № 4-рп/99¹ народний депутат України не має права звертатися з вимогами чи пропозиціями до судів, до тлів судів та до суддів стосовно конкретних судових справ. Вимога чи пропозиція народного депутата України до керівників органів служби безпеки не може бути дорученням щодо перевірки будь-якої інформації про окремих громадян. За відсутності у вимозі чи пропозиції народного депутата України достатньої інформації про злочин така вимога чи пропозиція не може бути підставою для прийняття рішення про проведення оперативно-розшукових заходів. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2002 р. № 4-рп/2002² народний депутат України не має права звертатися до органів і посадових осіб, що здійснюють функції дізнання і досудового слідства, з вимогами і пропозиціями з питань, які стосуються проведення дізнання та досудового слідства у конкретних кримінальних справах.

Відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» народні депутати України також наділені комплексом прав:

8. у взаємовідносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, об'єднаннями громадян України та іноземних держав (Глава 2 Закону);

у взаємовідносинах із засобами масової інформації, на забезпечення інформацією та на її використання (Глава 3 Закону); Глава VIII

3) при поселенні в готель та на транспортне забезпечення (Глава 5 Закону).

Складовою правового статусу народного депутата України є його обов'язки. їх поділяють на:

• загальні обов'язки (до яких можна віднести обов'язки дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави; додержуватися вимог Конституції України, законів, присяги тощо);

• спеціальні обов'язки (це, зокрема, обов'язки народного депутата України як члена депутатської фракції (групи); як члена комітету, тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії; обов'язок підтримувати постійний зв'язок з виборцями тощо). Ці обов'язки визначено в розділі 3 Закону України «Про статус народного депутата України»¹. 97.Гарантії діяльності народних депутатів:

Гарантії діяльності народного депутата-це умовиі засоби,що безпосередньо і реально забезпечують безперешкодне і ефективне здійснення своєї діяльності.

Існують 2 групи гарантій:1)Нормативно-правові(містяться в КУ,законі,постановах).2)Організаційно-правові-це необхідні умови,що забезпечують особам,обраним до ВР,сприятливий режим діяльності для безперешкодного і ефективного здійснення своїх прав і обов’язків.

Система гарантій:соціальні,матеріальні,деп..імунітет,індемнітет,процесуальні гарантії.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про статус народного

депутата України» ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата, крім випадків, передбачених Конституцією України та законами України.

Повноваження народного депутата та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені в умовах воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Держава гарантує народному депутату необхідні умови для ефективного здійснення ним депутатських повноважень. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та їх підпорядкування, забезпечують умови для здійснення народним депутатом своїх повноважень у межах та в порядку, визначених Конституцією України та законами України, а громадські організації та політичні партії можуть сприяти йому в цьому.

Важливими гарантіями діяльності народного депутата є депутатський імунітет (депутатська недоторканність) та депутатський індемнітет.

Відповідно до ч. З ст. 80 Конституції України та ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата України» народному депутату гарантується депутатська недоторканність на весь строк здійснення депутатських повноважень. Народний депутат не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований (хоча на всеукраїнському референдумі, проведеному 16 квітня 2000 p., громадяни України висловилися за виключення цієї норми з Конституції України). Обшук, затримання народного депутата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата, допускаються лише у разі, коли Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Обмежити імунітет народних депутатів рекомендують і в Україні, зокрема фахівці Комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи з питань дотримання обов'язків і зобов'язань країнами—членами Ради Європи².

Поняття «депутатський індемнітет» у теорії конституційного права розглядається у двох значеннях:

1) невідповідальність за висловлювання та інші дії при здійсненні мандата. Відповідно до ч. 2 ст. 80 Конституції України народні депутати України не несуть юридичної відповідальності М результати голосування або висловлювання у парламенті та ЙОГО органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Частиною 6 ст. 10 Закону України «Про статус народного депутата України» визначено, що голосування та позиція, вислов лена народним депутатом у роботі Верховної Ради України та її органів, не'може бути предметом розгляду у Верховній Раді України та її органах;

2) це винагорода парламентаря, що може складатися з різного роду виплат. Наприклад, до таких виплат за Законом України «Про статус народного депутата України» належать:

• щомісячний посадовий оклад народного депутата, що встановлюється Верховною Радою України (ст. 33);

• щомісячні відшкодовування витрат, пов'язаних з виконанням народним депутатом протягом усього строку депутатських повноважень цих повноважень, у розмірі місячної заробітної плати народного депутата, що не підлягають оподаткуванню (ст. 32);

• безкоштовне медичне обслуговування та путівки для санаторно-курортного лікування (ст. 33);

• оплата за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України проїзду народних депутатів України на всіх залізничних, автомобільних, повітряних, водних внутрішніх шляхах сполучення, а також на всіх видах міського пасажирського транспорту (за винятком таксі) (ст. 23);

• народний депутат на строк виконання депутатських повноважень забезпечується окремим технічно обладнаним службовим кабінетом у приміщеннях Верховної Ради України з розташуванням у ньому постійного робочого місця його помічни-ка-консультанта (ст. 28);

• за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України відшкодовуються витрати, пов'язані з організацією та проведенням зустрічей народного депутата з виборцями та звітів народних депутатів (ст. 28).

Народний депутат може мати до 31 помічника-консуль-танта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 р. № 379/95-ВР, зі змінами і доповненнями¹.

Помічником-консультантом народного депутата може бути лише громадянин України, що має середню спеціальну чи вищу освіту і вільно володіє державною мовою. Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, :іа сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України. Народний депутат здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів (ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України»).

У зазначеному Законі також закріплено гарантії трудових прав народних депутатів України (глава 4), порядок забезпечення їх жилими приміщеннями (ст. 35) та інші гарантії здійснення депутатської діяльності.

Як гарантію забезпечення діяльності народних депутатів можна розглядати і відповідальність, що встановлюється Законом за невиконання його вимог. Це відповідальність за:

• невиконання законних вимог народного депутата України (ст. 36);

• посягання на честь, гідність депутата та вплив на нього, членів його сім'ї та родичів, помічників-консультантів народного депутата України (ст. 37);

• порушення гарантій щодо забезпечення діяльності народного депутата України (ст. 38).