67.Поняття та система основних політичних прав і свобод громадян України:

Під політичними правами і свободами розуміють можливість участі громадян (як індивідуально, так і колективно) у суспільно-політичному житті держави та у здійсненні державної влади, що забезпечується законом і публічною владою¹.

Зазвичай (однак не завжди) політичні права визнаються тільки за громадянами держави.

Обмеження або ліквідація політичних прав та свобод громадян є однією із визначальних ознак тоталітарної держави.

Дослідники зазначають поверховість, безсистемність та іноді суперечність у викладенні політичних прав та свобод у чинній Конституції України. В результаті деякі з них відносять до політичних прав ті права, які зазвичай вважаються особистими (наприклад, до політичних прав декотрі вітчизняні конституціоналісти відносять свободу пересування, вибору місця прожинання та право вільного залишення території України, право на інформацію, право на громадянство)¹.

Розглянемо політичні права та свободи громадян України.

Відповідно до ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Юридичним підґрунтям цієї групи політичних прав і свобод слугують закріплені у ст. 5 та ст. 69 Конституції України положення про те, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади и Україні є народ; народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Порядок реалізації права на участь у виборах та референдумах буде розглянуто детально у Главі VI «Форми безпосередньої демократії (прямого народовладдя)».

Порядок реалізації права на участь у місцевому самоврядуванні визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 p., зі змінами і доповненнями. У ст. З цього Закону зазначено, що громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до иідповідних територіальних громад.

Однією з форм участі громадян в управлінні державними справами є право громадян на участь у здійсненні правосуддя. Так, відповідно до ч. 4 ст. 124 Конституції України народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Порядок доступу до державної служби визначається Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 p., зі змінами і доповненнями, а служби в органах місцевого самоврядування — Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 p., зі змінами і доповненнями.

У деяких країнах, які пережили період тоталітаризму, для обмеження окремої категорії осіб у реалізації права на участь в управлінні державними справами запроваджено інститут люс-ч рації (лат. lustratio — очищення шляхом спокутування) — чистки органів і апарату публічної влади, а також освітніх та інших установ від осіб, які в умовах тоталітарного режиму обіймали керівні посади в політичному апараті влади або служили в репресивних установах. Як зазначає М. В. Баглай, люстрація є формою особистої політичної відповідальності за участь у правопо-рушній діяльності державної влади. У Німеччині після Другої Світової війни ці заходи іменувалися денацифікацією. Закони про люстрацію було прийнято у 1990-х pp. у Чехії, Польщі, Угорщині, Естонії. Конституції деяких зарубіжних країн (наприклад, Італії) передбачають заходи щодо обмеження прав і свобод для нащадків повалених правлячих королівських династій¹. Після Помаранчевої революції лунали пропозиції щодо прийняття закону про люстрацію і в Україні.

Відповідно до ст. 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, установлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Відповідно до міжнародно-правових актів про права людини це право формулюється як право на свободу асоціації.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях установлюються виключно Конституцією і законами України.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках установлюються виключно Конституцією і законами України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи нена-лежність до політичних партій або громадських організацій.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом.

А відповідно до ст. 37 Конституції України забороняються утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Право на об'єднання у політичні партії та громадські організації деталізовано, зокрема, у Законі України «Про об'єднання громадян» від 16.06.1992 p., зі змінами і доповненнями, та в За коні України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.2001 p., зі змінами і доповненнями.

Особливістю права на об'єднання є його добровільна реалізація в колективнії! формі¹.

Відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян» об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), згідно з цим Законом, визнається політичною партією або громадською організацією.

Політичною партією, відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні», є зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є:

1. зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави;

2. підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав;

3. пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму;

4. розпалювання національної та релігійної ворожнечі;

5. створення незаконних воєнізованих формувань;

6. обмеження загальновизнаних прав людини.

Вимога про зазначення в офіційних документах щодо членства (участі) у тому чи іншому об'єднанні громадян не допускається, крім випадків, передбачених законами України.

Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії.

Членами політичних партій не можуть бути:

3. судді;

4. працівники прокуратури;

5. працівники органів внутрішніх справ;

6. співробітники Служби безпеки України;

7. військовослужбовці;

6) працівники органів державної податкової служби. Об'єднання громадян України утворюються і діють з всеук раїнським, місцевим та міжнародним статусом.

До всеукраїнських об'єднань громадян належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей.

До місцевих об'єднань належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян.

Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї ІНШОЇ держави.

Політичні партії в Україні утворюються і діють тільки з всеукраїнським статусом.

Політичні партії створюються за ініціативою громадян України, які досягли 18 років, не обмежені судом у дієздатності і не тримаються в місцях позбавлення волі.

Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій — 15-річного віку.

Рішення про заснування об'єднань громадян приймаються установчим з'їздом (конференцією) або загальними зборами.

Рішення про створення політичної партії має бути підтримано підписами не менше десяти тисяч громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах, зібраними не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей України, міст Києва і Севастополя та Автономної Республіки Крим¹.

Об'єднання громадян діє на основі статуту або положення. Політична партія повинна мати програму (яка є викладом цілей та завдань цієї партії, а також шляхів їх досягнення) і статут, які затверджуються на установчому з'їзді (конференції, зборах) політичної партії (на них же обираються її керівні і контрольно-ревізійні органи).

Членами політичних партій можуть бути тільки громадяни України, які досягли 18-річного віку.

Членами громадських організацій, крім молодіжних та дитячих, можуть бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжних та дитячих громадських організацій визначається їх статутами в межах, установлених законами України.

Громадські організації можуть не мати фіксованого індивідуального членства, тоді як членство в політичній партії є фіксованим. Обов'язковою умовою фіксації членства в політичній партії є наявність заяви громадянина України, поданої до статутного органу політичної партії, про бажання стати членом цієї партії.

Назва об'єднання громадян визначається рішенням установчого з'їзду (конференції) або загальними зборами об'єднання громадян. Назва об'єднання громадян має складатися з двох частин — загальної та індивідуальної. Загальна назва (партія, рух, конгрес, союз, спілка, об'єднання, фонд, фундація, асоціація, товариство тощо) може бути однаковою у різних об'єднань громадян. Індивідуальна назва об'єднання громадян є обов'язковою і має бути суттєво відмінною від індивідуальних назв зареєстрованих у встановленому порядку об'єднань громадян з такою ж загальною назвою. Об'єднання громадян, зареєстроване в установленому порядку, має виключне право на використання своєї назви. Використання назви об'єднання громадян фізичними та юридичними особами, які не належать до об'єднання громадян, для цілей, не пов'язаних з діяльністю цього об'єднання, забороняється.

Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Порядок легалізації об'єднань громадян визначено, відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян» та Закону України «Про політичні партії в Україні», у Положенні про порядок легалізації об'єднань громадян, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 140, зі змінами і доповненнями.

Діяльність об'єднань громадян, які нелегалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною.

У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.

Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов'язковій реєстрації Міністерством юстиції України.

Політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує утворення та реєстрацію в порядку, встановленому Законом України «Про політичні партії в Україні», своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві та Севастополі.

Первинні осередки політичної партії, яким статутом полі-і ичної партії не надається право юридичної особи, легалізують свою діяльність шляхом письмового повідомлення про утворення до відповідного органу юстиції Міністерства юстиції України в 10-денний строк з часу їх утворення.

Міністерство юстиції України, його відповідні органи після реєстрації видають політичній партії, обласній, міській, районнії! організації партії або іншим структурним утворенням, передбаченим статутом партії, реєстраційне свідоцтво встановленого Кабінетом Міністрів України зразка.

Реєстрація громадської організації здійснюється відповідно Міністерством юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад.

Громадські організації, їх спілки можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення відповідно Міні-I герству юстиції України, місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим комітетам сільських, селищних, міських рад.

Станом на 24 травня 2006 р. Міністерством юстиції України іареєстровано 1714 всеукраїнських та 498 міжнародних громад-ських організацій, територіальними органами юстиції — майже 22 тисячі місцевих громадських організацій¹.

Об'єднання громадян можуть використовувати власну сим-поліку. Символіка об'єднання громадян затверджується відпо-ВІдно до його статуту. Символіка політичних партій не повинна відтворювати державні чи релігійні символи. Символіка об'єднання громадян підлягає державній реєстрації у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Припинення діяльності об'єднання громадян може бути проведене шляхом його реорганізації або ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).

Реорганізація об'єднання громадян здійснюється відповідно до його статуту. Реєстрація новоствореного об'єднання відбувається у порядку, встановленому Законом України «Про об'єднання громадян».

Ліквідація об'єднання громадян здійснюється на підставі статуту або рішення суду.

Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян користуються правом:

• виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права;

• представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах;

• брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);

• ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші об'єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні;

• створювати установи та організації;

• одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;

• вносити пропозиції до органів влади і управління;

• розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;

• засновувати засоби масової інформації.

Громадські організації мають право засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей.

У порядку, передбаченому законодавством, політичні партії також мають право:

• брати участь у виробленні державної політики;

• брати участь у формуванні органів влади, представництва в їх складі;

• доступу під час виборчої кампанії до державних засобів масової інформації.

Об'єднання громадян користуються іншими правами, передбаченими законами України.

Відносно новим положенням Закону України «Про політичні партії в Україні» (зміни набрали чинності з 01.10.2005 р.) Є фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України статутної діяльності політичних партій, не пов'язаної з їхньою участю у виборах до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також відшкодування витрат політичних партій, у тому числі й тих, що входили до виборчих блоків політичних партій, пов'язані з фінансуванням їхньої передвиборної агітації під час чергових та позачергових виборів народних депутатів України.

Політична партія має право на отримання державного фінансування її статутної діяльності, якщо на останніх чергових виборах народних депутатів України виборчий список кандидатів у депутати від цієї партії отримав три і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Політична партія має право на відшкодування витрат, пов'язаних з фінансуванням своєї передвиборної агітації, якщо на останніх чергових виборах народних депутатів України виборчий список кандидатів у депутати від цієї партії отримав три і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, на підставах та в порядку, передбачених Законом України «Про вибори народних депутатів України».

Державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють:

6. Міністерство юстиції України — за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії;

7. Центральна виборча комісія та окружні виборчі комісії — за додержанням політичною партією порядку участі політичних партій у виборчому процесі;

8. Рахункова палата, Головне контрольно-ревізійне управління України — за використанням політичними партіями коштів, виділених з Державного бюджету України на фінансування їхньої статутної діяльності.

У разі порушення політичними партіями Конституції України та законів України до них можуть бути вжиті такі заходи: 1) попередження про недопущення незаконної діяльності;

2) заборона політичної партії.

У разі припинення державного фінансування статутної діяльності політичних партій передбачені заходи не застосовуються.

Політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України та законами України.

Заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії. В першій інстанції справу про заборону політичної партії розглядає Верховний Суд України відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні»¹.

Політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку, встановленому законами України.

Якщо протягом шести місяців з дня реєстрації політична партія не забезпечує утворення та реєстрацію в порядку, встановленому Законом України «Про політичні партії в Україні», своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим, а також у разі виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах, невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва. Інші підстави для анулювання реєстраційного свідоцтва не допускаються.

Відповідно до ст. 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про що завчасно сповіщають органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права можуть встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Згідно з підпунктом 3 п. «б» ч. 1 ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 19.04.2001 р. № 4-рп/2001^х сповіщення про проведення зазначених заходів має здійснюватись громадянами через організаторів масових зібрань. У разі необхідності органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування можуть погоджувати з організаторами масових зібрань дату, час, місце, маршрут, умови, тривалість їх проведення тощо. Визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання. На жаль, поки що таке законодавче регулювання в Україні відсутнє, якщо не враховувати чинного, але дуже застарілого за змістом Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» від 28.07.1988 р.

Збори, мітинги, походи і демонстрації громадян є формами безпосередньої демократії. Вони тісно пов'язані з реалізацією права на свободу слова у наведених специфічних формах.

У теорії конституційного права під свободою зборів розуміють безперешкодну можливість збиратися у закритих приміщеннях, доступ в які може бути обмежений тільки тими, хто ці збори влаштовує (хоча це не обов'язкова ознака зборів). Законодавство може передбачати повідомний порядок проведення зборів, за якого організатори заздалегідь повідомляють компетентну владу про збори, що плануються, про час, місце їх проведення, тематику або явочний порядок, коли не вимагається жодного сповіщення влади.

Термін «маніфестація» вживається в кількох значеннях:

7. як синонім термінів «демонстрація», «хода»;

8. як узагальнюючий термін для будь-яких виступів під відкритим небом.

Мітинг — це збори всіх бажаючих, які проводяться зазвичай під відкритим небом і на яких після публічних виступів організатори та інші учасники приймають резолюцію з вимогою до влади або закликом до громадян.

Демонстрація — це зазвичай рух по вулицях і дорогах мас людей з плакатами і транспарантами, що висловлюють позицію цих людей з певних суспільних питань або вимогу до влади. До демонстрації можуть приєднатися всі охочі. Демонстрація може початися або завершитися мітингом. Іноді демонстрації можуть проводитися сидячи або стоячи.

Хода — це завжди рух по вулицях і дорогах. Різновидом ходи є марші, які здійснюються через багато населених пунктів, через усю крану або кілька країн. У ходах та маршах беруть участь, як правило, заздалегідь організовані люди.

Пікет — це зазвичай небагаточисельні групи людей (іноді одна людина) з плакатами або транспарантами, які сидять, стоять або рухаються навколо певного об'єкта (найчастіше урядової установи). Різновидом пікету є наметове містечко, що існує протягом більш або менш тривалого строку.

До маніфестацій (в узагальнюючому розумінні), крім простих пікетів, як правило, застосовується повідомний характер, причому влада може заборонити проведення маніфестацій у місцях, що мають важливе значення для функціонування громадського транспорту, і запропонувати їх проведення в інших місцях.

Для авторитарних режимів характерний дозвільний порядок проведення маніфестацій, а іноді і зборів. У країнах з тота літарним режимом, як правило, взагалі не допускаються неорганізовані владою збори і маніфестації та відсутні закони, що регулюють використання даної свободи¹ (нагадаємо, що на сьогодні такий закон відсутній і в Україні).

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення лбо особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Право на звернення визнається в Україні за всіма фізичними особами, незалежно від того, чи є вони громадянами України. У міжнародно-правових актах дане право називається правом петицій.

Порядок реалізації цього права визначається Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 p., зі змінами і доповненнями.

Відповідно до зазначеного Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) — це звернення громадян, в якому висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органі н державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, удо-I КОналення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява — це звернення громадян з проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їхніх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинно-ГО законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, уста-ін ні, організацій незалежно від форм власності, народних депу-ілтіи України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Клопотання — це письмове звернення з проханням про ви-іі 1.1 пня за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга — це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

До рішень, дій (бездіяльності) у сфері управлінської діяльності, які можуть бути оскаржені, належать такі, внаслідок яких:

• порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

• створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

• незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням — безпосередньо до суду.

Скаргу на рішення, що оскаржувалось, може бути подано до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються. Пропущений з поважної причини термін може бути поновлено органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу.

У цілому ж звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

У зверненні має бути зазначено:

1. прізвище, ім'я, по батькові громадянина,

2. місце проживання громадянина,

3. викладено суть порушеного питання, зауваження, пропо зиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

Звернення може бути:

2. усним (викладеним громадянином і записаним посадо-моїо особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства;

3. подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).

Письмове звернення повинно бути підписано заявником (за-ннниками) із зазначенням дати.

Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, поверта-( ться заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження.

Громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін.

Рішення щодо звернень громадян та відповіді на них оформ-шоються відповідно до вимог законодавства про мови. Такі рішення та відповіді можуть бути викладені в перекладі мовою спілкування заявника.

Звернення, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, пік, віросповідання, національність громадянина, незнання моим звернення.

Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

Не розглядаються повторні звернення одним і тим самим органом від одного й того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також скарги, подані з порушенням терміну подання (про який йшлося вище), та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала :іиернення.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, — невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник установлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляють особу, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено.

Органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи розглядають звернення громадян, не стягуючи плати.

Керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян зобов'язані проводити особистий прийом громадян.

Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.

У разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, обґрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку.

Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошово175Подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Витрати, яких зазнали органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації у зв'язку з перевіркою звернень, які містять завідомо неправдиві відомості, можуть бути стягнуті з громадянина за рішенням суду.