3.Поняття та специфіка методу правового регулювання кп

Для виявлення специфіки конституційного права як галузі права велике значення має з'ясування методів правового регулювання суспільних відносин, тобто сукупності прийомів та способів виливу на суспільні відносини, що застосовуються державними органами при регулюванні цих відносин⁴.

Метод конституційно-правового регулювання - це сукупність способів і засобів, за допомоги яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права.

У конституційній державі можуть застосовуватися лише правові методи впливу на суспільні відносини. Зокрема, в конституційно-правовому регулюванні використовуються такі методи, як установлення прав учасників суспільних відносин, покладання обов'язків і відповідальності, дозвіл або заборона здійснювати ті чи інші дії тощо.

Характерними особливостями методу конституційного права є такі:

1. за допомогою конституційного регулювання закріплюються не всі, а найголовніші принципи і положення, які визначають зміст та основні напрямки розвитку суспільства;

2. максимально високий юридичний рівень;

3. безпосереднє конституційне нормозакріилення;

4. переваження імперативного, централізованого регулювання, при якому відносини між суб'єктами грунтуються на засадах субординації;

5. установчий характер, який означає, що певні відносини в конституційному праві отримують первинне правове регулювання, тобто регулюються вперше;

6. універсальний характер методу, оскільки його дія поширюється на всі сфери життєдіяльності;

7. поєднання прямого регулювання суспільних відносин з непрямим через наявність у Конституції України норм-принципів, які визначають засади функціонування всіх галузей права;

8. поєднання стабільності і динамізму, оскільки з одного боку Конституція — стійкий політико-правовий документ, а з іншого боку вона не може не враховувати розвиток суспільних відносин¹.

Основними методами, що використовуються у конституційному праві, є:

1. припис (позитивне зобов'язання). Цей метод знаходить свій вияв у правовідносинах, в яких на одну сторону покладається юридичний обов'язок вчинити активні дії, а інша сторона має право вимагати, а у випадку невиконання — реальну можливість забезпечити виконання юридичного обов'язку. За допомогою цього методу проголошується більшість норм конституційного права, що стосуються організації і діяльності органів державної влади, тобто на державні органи та посадових осіб покладається обов'язок діяти для досягнення конкретних цілей. Припис може мати характер як загальнонормативної орієнтації, коли затверджуються положення про органи, встановлюються або змінюються їх завдання, повноваження тощо, так і конкретних доручень учинити ту або іншу юридично значущу дію, наприклад, виділити кошти, ухвалити рішення, призначити або звільнити з посади керівника тощо. З використанням методу припису сформульовані, наприклад, повноваження Верховної Ради України (ст. 85 Конституції України), повноваження Президента України (ст. 106 Конституції України), повноваження Кабінету Міністрів України (ст. 116) тощо;

2. заборона. При застосуванні цього методу правова норма покладає на своїх адресатів юридично значущий обов'язок утриматися від учинення певних юридично значущих дій в умовах, передбачених відповідною нормою. Іноді способом установлення заборони може бути юридична санкція за певну поведінку. Метод заборони простежується, наприклад, у змісті ч. 1 ст. 61, ч. З ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України тощо;

3) дозвіл. Даний метод передбачає юридичний дозвіл учинити ті або інші юридично значущі дії в умовах, передбачених певною нормою, або утриматися від їх учинення на свій розсуд. Метод дозволу є основним при регулюванні прав та свобод людини і громадянина (хоча в деяких випадках права та свободи формулюються через імператив), іноді застосовується при визначенні повноважень державних органів. Інколи дозволи формулюються шляхом надання суб'єкту права вибрати варіант належної поведінки¹. При цьому слід мати на увазі, що коли йдеться про норми, що формулюють права і свободи людини і громадянина, коректніше говорити про метод проголошення, підтримання, конкретизації, оскільки ці права та свободи існують незалежно від держави². Метод дозволу використано при формулюванні практично всіх прав та свобод людини і громадянина за Конституцією України.

У цілому конституційно-правове регулювання суспільних відносин засновується на владно-імперативних засадах. Для нього найбільш характерні приписи та заборони. Це пояснюється тим, що більшість норм конституційного права визначають відносини, пов'язані з владою, хоча конституційне право передбачає у багатьох випадках можливість виникнення конституцій-но-правовнх відносин, побудованих на засадах юридичної рівності сторін (це відносини між рівноправними суб'єктами — адміністративно-територіальними одиницями, радами одного рівня тощо)

Імперативний та диспозитивний методи конституційного регулювання суспільних відносин

Допоміжним, але досить вагомим критерієм, за яким конституційне право України вирізняється серед інших галузей, є метод правового регулювання. Йдеться про сукупність способів і засобів правового впливу на суспільні відносини. Головний метод конституційно-правового регулювання — владно-імперативний, який базується на владі й підкоренні. Поряд з ним застосовується і диспозитивний метод закріплення суспільних відносин у межах конституційне-правового поля. Наприклад, виборче законодавство встановлює, що вибори є вільними. Відповідно ніхто не може примусити громадянина йти на вибори. Тобто держава і громадянин у цих правовідносинах є рівноправними суб'єктами. І це досить важливо. Диспозитивний метод регулювання конституційно-правових відносин підкреслює демократичний потенціал конституційного права України. Право на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, у виборах депутатів, право обирати і бути обраним до органів державної влади і місцевого самоврядування громадяни реалізують вільно, тобто держава в особі відповідних органів і громадянин у виборчих конституційних правовідносинах виступають рівними суб'єктами правовідносин.

У законодавстві деяких країн світу встановлено обов'язковість громадянина прийти на виборчу дільницю і проголосувати (Мексика, Туреччина, Аргентина та ін.), і якщо він не проголосував, то до нього застосовуються санкції (штраф, короткотермінове ув'язнення). Таким чином, у цих країнах у виборчому законодавстві на відміну від українського закладена імперативна модель виборчих правовідносин.

У конституційному праві України багато уповноважуючих норм, і диспозитивний метод правового регулювання в системі методів правової регламентації суспільних відносин посідає важливе місце. Але в цілому для конституційно-правової регламентації суспільних відносин характерний владно-імперативний метод, оскільки норми конституційного права України регламентують великий блок відносин, які базуються на владі та підкоренні, реалізації державними органами своїх повноважень.

У конституційному законодавстві чимало забороняючих норм. Наприклад, «ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку» (частина третя ст. 44 Конституції України), «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» (ст. 24 Конституції України).

Конституційно-правовому регулюванню суспільних відносин притаманний також метод дозволу, наприклад: «При введенні надзвичайного стану в окремих місцевостях України Верховна Рада України має право перервати свою позачергову сесію, скликану для вирішення конкретного питання» (ст. 12 Закону України «Про надзвичайний стан»).

Застосовуючи всі зазначені методи правового регулювання, конституційне право України забезпечує нормальне функціонування інститутів державної влади, гарантує народовладдя, функціонування громадянського суспільства в консенсуаль-ному режимі, на основі злагоди. З допомогою різних методів правового регулювання гарантуються основні права і свободи людини і громадянина, демократичний розвиток держави і суспільства.