5) За правовими наслідками:

• консультативні референдуми. Статтею 46 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» передбачено можливість проведення дорадчого опитування громадян (консультативного референдуму), що проводиться з метою виявлення волі громадян при вирішенні важливих питань загальнодержавного і місцевого значення. Результати такого опитування розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами. При цьому, якщо проекти законів, інших рішень Верховної Ради України або рішень місцевої ради не відповідають результатам всеукраїнського або відповідного місцевого дорадчого опитування, такі закони, рішення можуть бути прийняті лише більшістю (не менш як дві третини від загальної кількості) народних депутатів України або депутатів відповідної місцевої Ради.

Від консультативного референдуму слід відрізняти опитування громадської думки, що відповідно до ст. 47 зазначеного Закону проводяться в іншому, ніж передбачено цим Законом порядку, або з питань, які згідно із Законом не можуть виноситися на всеукраїнський чи місцевий референдуми. Вони не мають статусу консультативного референдуму і правових наслідків, що з нього випливають; • постановляючі референдуми. Зі змісту ч. З ст. 1 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» випливає, що закони, інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу щодо актів органів державної влади та місцевого самоврядування. Рішення, прийняті місцевим референдумом, мають вищу юридичну силу щодо рішень місцевих рад, на території яких він проводиться. Відповідно до ч. 4 ст. 1 зазначеного Закону закони, інші рішення, прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження державними органами і можуть бути скасовані або змінені лише у порядку, передбаченому цим Законом.

6) За часом проведення: • повторні референдуми. Відповідно до ст. 43 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» повторні всеукраїнські та місцеві референдуми відбуваються, якщо під час проведення відповідного референдуму було допущено грубі порушення цього Закону. У такому разі Верховна Рада України у місячний строк, а місцева рада у п'ятнадцяти-денний строк можуть призначити повторний всеукраїнський або місцевий референдум на всій території республіки, відповідної адміністративної одиниці або її частини. • нові референдуми. Новий всеукраїнський референдум з питань, що раніше виносилися на референдум, може бути проведено не раніш як через 5 років, а місцевий референдум — не раніш як через рік від дня проведення попереднього референдуму з цих питань.

§ 8. Принципи і порядок проведення

референдумів. Відповідальність

за порушення порядку

проведення референдумів

З точки зору порядку проведення референдум можна розглядати як референдний (референдарний) процес, що складається з таких процедур:

• призначення референдуму;

• підготовка і проведення референдуму;

• голосування і визначення підсумків референдуму;

• опублікування і введення у дію законів та інших рішень, прийнятих на референдумі.

Усі стадії референдного процесу підпорядковані принципам, властивим виборчому процесові, які передбачені ст. 71 Конституції України. Зміст цих принципів було розглянуто нами вище.

У всеукраїнському та місцевому референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли вісімнадцяти років і постійно проживають відповідно на території України або області, району, міста, району В місті, селища, села. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.

Відповідно до ч. 7 ст. 41 Закону України «Про всеукраїнський і місцеві референдуми» проект закону, рішення вважається ухваленим громадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі. Згідно із ч. 8 ст. 41 зазначеного Закону референдум вважається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше половини громадян, унесених до списків для голосування. Але визнання референдуму таким, що не відбувся, не є умовою для при значення повторного референдуму (на відміну від повторних місцевих виборів та виборів Президента).

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про всеукраїнський і місцеві референдуми» закони, інші рішення, прийняті референдумом, обнародуються в установленому законодавством порядку опублікування правових актів Верховної Ради України і набирають чинності з моменту їх опублікування, якщо у самому законі, рішенні не визначено інший термін. Датою прийняття закону чи рішення вважається день проведення референдуму.

Відповідно до ст. 45 Закону України «Про всеукраїнський і місцеві референдуми» зміна або скасування законів, інших рішень, прийнятих референдумом, проводиться також референдумом. Зміну або скасування законів, інших рішень, прийнятих референдумом, може здійснити також відповідно Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцева рада більшістю не менш як дві третини від загальної кількості народних депутатів (або відповідно депутатів) з обов'язковим затвердженням на референдумі, який має бути проведений протягом шести місяців після внесення зміни або скасування.

У теорії конституційного права порушується неврегульова-не у законодавстві України питання стосовно того, чи має закон, прийнятий на факультативному референдумі, більшу юридичну силу, ніж закон, ухвалений парламентом? За логікою очевидно, що у випадку розходження між законом, прийнятим парламентом та між законом, затвердженим на референдумі, за умови, що обидва не протирічать Конституції, пріоритет слід надати другому закону.

Щодо відповідальності за порушення порядку проведення референдумів, то прийняття рішень про проведення референдумів з питань, що не відносяться до відання Республіки Крим або до відання органів місцевого і регіонального самоврядування, тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством.

Особи, які перешкоджають шляхом "насильства, обману, погроз або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином України права брати участь у референдумі, вести до голосування агітацію, а також члени комісій з референдуму, посадові особи, які вчинили підлог документів референдуму, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інші порушення Закону України «Про всеукра- міський і місцеві референдуми», несуть установлену законодавством України відповідальність. Зокрема, таку відповідальність передбачено Розділом V (статтями 157—159^і) Кримінального кодексу України та Главою 15-А Особливої частини Розділу II Кодексу України про адміністративні правопорушення (статті 212⁷-212²⁰).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України на спори щодо правовідносин, пов'язаних з процесом референдуму, поширюється компетенція адміністративних судів.

У зв'язку із спільністю принципів, стадій та інших основних :іасад різних видів виборів, а також процесу референдуму висловлюються пропозиції про прийняття єдиного Виборчого кодексу з метою уніфікації законодавства у цій сфері. При цьому, наприклад, виборче законодавство країн—членів ЄС загалом залишається некодифікованим. Це здебільшого пояснюється особ-л ивостями правової системи, законодавчого процесу і нормо-пзорчої техніки, постійним ускладненням суспільних відносин, які потребують правового регулювання; у деяких країнах — також загальною нестабільністю правової системи (більшість но-них країн—членів ЄС). Проте у тих державах, де кодифікація виборчого законодавства з певних причин не відбулася, принципових розбіжностей у регулюванні підготовки як загальнодержавних, так і місцевих виборів немає — правове регулювання є уніфікованим, і його особливості зумовлюються виключно специфікою відповідних виборів¹.