39.Конституційні ознаки України як світської держави:

40.Принцип розподілу влад.Система стримувань і противаг.Особливості української конструкції.

Незважаючи на загальне й особливе у підході до розкриття суті теорії поділу влад Локка, Монтеск'є Гегеля, саме вчення Монтеск'є створило підвалини відповідного конституційного принципу, який був визнаний у теорії і практиці багатьох країн світу наприкінці XVIII ст., та у XIX іХХст.

Найбільшою мірою принцип теорії поділу влад був сприйнятий Конституцією СІЛА 1787 р. Ця ідея знайшла своє відображення як у самій структурі Конституції, так і у відповідній організації державної влади.

В сучасний період різні країни по-різному сприймають зміст теорії поділу влад. Він нерідко істотно різниться

Перш за все необхідно було визначити юридичну форму закріплення цього принципу в національному законодавстві України. Такою юридичною формою є закріплення ідеї чіткого структурно-функціонального визначення кожної з гілок державної влади: законодавчої, виконавчої та судової.

Є різні тлумачення цієї ідеї.

Традиційне розкриття сутності ідеї розподілу влади передбачає формальну ізольованість кожної з них. Воно пов'язане з особливостями такої форми правління, як президентська республіка і найбільш наближене до вчення про розподіл влади. На практиці закріплення жорсткого розподілу влад по суті спричинює конкуренцію між різними органами влади, зокрема між законодавчою і виконавчою. Саме до взаємовідносин і взаємозв'язків між цими органами найчастіше звернене це тлумачення. Органи судової влади покликані стабілізувати ці взаємовідносини, виступати арбітром між парламентом (законодавча влада) і президентом (виконавча влада).

За іншою версією тлумачення жорсткого розподілу влади взаємовідносини між трьома гілками влади мають форму рівнобічного трикутника. Але така форма не відповідає реальному співвідношенню в державному механізмі президентських республік.

Класичній президентській республіці властива наявність двох векторів державної влади — президента і парламенту.

Проте, для України такий варіант поки що не притаманний. Найбільш наочно він виявляється у періоди так званого роздільного правління, коли глава держави і парламентська більшість (якої у Верховній Раді України поки що немає) репрезентують різні політичні сили.

Другою особливістю практичної реалізації жорсткого розподілу влад є чітке і недвозначне визначення у Конституції вичерпної компетенції органів законодавчої, виконавчої та судової влади.

Вже зазначалося, що принцип розподілу влади в Україні був проголошений без достатнього законодавчого забезпечення, внаслідок чого конституційний процес в Україні розтягнувся на 5—6 років і наша республіка була останньою з колишніх республік СРСР, яка прийняла Конституцію.

Між тим, цього можна було б уникнути, якби відразу після прийняття Декларації про державний суверенітет України Верховна Рада розробила та прийняла Закон "Про основи законодавчої, установчої і контрольної влади в Україні

Третя особливість практичної реалізації жорсткого розподілу влад — система стримувань і противаг.

Механізм „стримувань і противаг” у системі розподілу влад за Конституцією України.

В Україні лише проект Конституції 1993 р. безпосередньо передбачав право Президента України накладати вето на схвалені Верховною Радою закони (ч. 4 ст. 113 проекту).

Конституція США передбачає призначення членів Верховного Суду США президентом за порадою і згодою сенату, тобто спільно виконавчою та законодавчою владами.

В Україні це право, згідно з проектами Основного Закону 1993 і 1996 рр. та Конституційного договору належало Верховній Раді України, але половину складу Конституційного Суду призначали законодавчий орган і Президент — по 7 осіб (ч. 10 ст. 107 проекту 1993 р., ч. 17 ст. 17 Конституційного договору, ст. 87 і ч. 19 ст. 105 проекту 1996 р.).

Нарешті, Верховний Суд США шляхом тлумачення самої Конституції привласнив собі право конституційного контролю, що дає йому право активно впливати на законодавчу діяльність конгресу та правотворчість президента.

Конституційне законодавство України, а також всі проекти Конституції такого права Конституційному Суду України не надавали.

Отже, Україна в процесі вироблення механізму реалізації положень теорії розподілу влади у своєму законодавстві проаналізувала положення конституцій більшості демократичних країн світу, але використала не всі складові системи стримувань і противаг. Це пояснюється особливістю процесу реалізації принципу розподілу влади низкою причин.

Вважається, що теорія і практика стримувань і противаг найбільшою мірою закріплена в Конституції США. При цьому найголовнішим визнається те, що в межах відповідної системи створено структуру взаємодії і взаємообмежень вищих органів держави, а звідси — трьох розподілених влад.

Що стосується значення згаданих складових системи стримувань і противаг для

конституційного будівництва в Україні, то воно полйгає насамперед у тому, що вони знаходять вияв не у взаємообмеженні компетенції трьох вищих органів держави, а в легітимованому Основним Законом держави вторгненню кожного з них у сферу повноважень інших. Прикладом є президентське вето, за допомогою якого глава держави стає фактично прямим учасником законодавчого процесу. Разом з тим, застосування права вето законодавчим органом щодо актів, які видає Президент, робить цей орган учасником правотворчої діяльності глави держави.

До системи стримувань і противаг багато конституцій світу відносять різні способи формування трьох гілок влади. Так, проектами Конституції України передбачалося, що Верховна Рада України повинна обиратися на основі прямих виборів на строк чотири роки; Президент України — також на основі прямих виборів на строк п'ять років; Кабінет Міністрів мав формувати Президент на той самий строк.

Що стосується судової влади, то за останнім проектом Конституції України 1996 р. судді загальних і спеціалізованих судів мали обіймати свої посади безстроково, крім суддів, які призначаються на посаду вперше (строк їхніх повноважень — 5 років). Строк повноважень суддів Конституційного Суду України визначався проектом у 10 років без права повторного призначення.

Такий підхід до визначення системи стримувань і противаг співвіднесений не тільки з вищими органами держави в їх взаємодії, а й з принципами організації та функціонування цих органів. Тим самим створювалися додаткові можливості при характеристиці державного механізму в статиці та динаміці.

Ідея розподілу влад відома і конституційній теорії країн із змішаною або напівпрезидентською чи напівпарламент-ською формою правління. Зокрема, сучасні французькі конституціоналісти нерідко висловлюються на користь жорстко

го розподілу влад. Вони стверджують, що термін "виконавча влада" є вузький і в цілому невдалий. Функції уряду при цьому не зводяться лише до виконання законів. Єдина урядова або управлінська функція, на думку провідних авторів, певною мірою вбирає в себе і законодавчу. Це веде до того, що остання більше не ототожнюється з діями парламенту.

Існує й інший підхід, за яким різниця між законодавчою та виконавчою владою не має принципового значення, адже лідер парламентської більшості фактично має ту й іншу. Він керує урядом- і контролює цю більшість. Тому говорити, що законодавча та виконавча влада розділені, буде, на думку прибічників такого підходу, невірним, а справжній розподіл має місце між урядом та опозицією.

В Україні, які відомо, парламентської більшості немає, але, як засвідчує політичне життя країни, боротьбу за її створення веде як законодавча, так і виконавча влада.

Нарешті, в процесі створення нової Конституції України вивчався й досвід розподілу влад в умовах парламентської та напівпарламентської форм правління. Ідея розподілу влад за існування такої форми зводиться до того, що всі влади мають тісно переплітатися і співпрацювати. Багато хто з теоретиків посилаються на тлумачення такого явища, притаманного деяким країнам, як частковий збіг або частковий розподіл функцій органів законодавчої і виконавчої влади, що призводить до "змішування" влад.

Як наслідок, конституційна практика встановлює становище, яке іноді називають "частковим злиттям персоналу": членами уряду можуть бути тільки депутати парламенту, тобто один і той же суб'єкт бере участь у реалізації як законодавчої, так і виконавчої влади. Це положення аж ніяк не відповідає вимогам жорсткого розподілу влад, що грунтується на неприпустимості поєднання парламентського мандата з членством в уряді.

Україна відразу після початку конституційного процесу відмовилася від цієї моделі розподілу влад, оскільки вона по суті відповідала змісту Конституції України 1978 р., згідно з якою організація і функціонування державної влади були побудовані за принципом поєднання влад в організації і діяльності Рад.

Це, по суті, збігалося з намаганням представників парламентської форми правління відкинути саму ідею розподілу

влад, які обґрунтовували концепції "дифузії", "дисперсії", "розпорошення влади".

Згідно з оцінками авторів цієї концепції владні повноваження здійснюються багатьма та різними державними органами і посадовими особами, між якими далеко не завжди можна провести чітку грань за інституційними і функціональними ознаками.! І чим більше органів здійснюють ці повноваження, тим менша ймовірність монополізації влади, тим вужча можливість для свавільного правління, яке ущем-лює свободу особи.

На думку прибічників такої концепції, кожний з державних органів має забезпечити взаємні стримування і противаги. При цьому зміст таких стримувань і противаг трактується нетрадиційно. До них звичайно належать колегіальний характер уряду, бікамеризм (двопалатна побудова) парламенту, порядок взаємовідносин між урядовою партією та опозицією, баланс між центральними органами і місцевим самоврядуванням тощо. Таке трактування стримувань і противаг пояснюється тим, що самі стримування і противаги вже давно розглядаються не тільки з позицій необхідності запобігти надмірній концетрації державної влади і збалансувати її вищі ланки, а й забезпечити стабільність та сталість у функціонуванні всієї політичної системи.

Що стосується самої ідеї розподілу влад, то автори концепції "змішування влад" пов'язують її з незалежністю суду. В свою чергу незалежність суду як детермінанти та ідеї розподілу влад вони тлумачать по-різному і нерідко досить широко. Сюди, зокрема, відносять і те, що суди в своїй діяльності ізольовані від органів законодавчої і виконавчої влади. Це забезпечується різними політичними та юридичними засобами¹.

У процесі розробки нової Конституції Україна не сприйняла згадану концепцію розподілу влад.

Оцінюючи у цілому зміст і значення ідеї розподілу влад, як вона сприйнята у світовій конституційній теорії і практиці та використана у процесі розробки Конституції України, слід підкреслити, що йдеться по суті, не про розподіл влад або влади, а виходячи з єдності державної влади, про розподіл

владних функцій між органами держави, перш за все вищими. Тим самим формулу "розподілу влад" можна без особливих застережень замінити на формулу "розподілу функцій державної влади". Сказане не заперечує значущості самої ідеї розподілу влади, яка звичайно є основою для створення політичних і юридичних гарантій демократичної організації суспільства і держави.

Водночас, як показав конституційний процес в Україні, принцип розподілу влади має і прикладне юридичне значення. Його реалізація у текстах усіх проектів Конституції створює той стрижень, на якому будується механізм закріплення, організації і здійснення державної влади, контролюються взаємовідносини між органами держави. Саме на сприйнятті конкретного варіанта розподілу влад грунтувалась і концепція розробки механізму державної влади в Україні, тобто її закріплення, організації і функціонування