14.Підзаконні акти-джерела галузі кп

Що стосується указів Президента України , то їхпропонується поділяти на:

1. Нормативні укази, у яких коло суб’єктів, щопідпадають під дію положень указу, є невизначеним, а час дії тривалим.Необхідність прийняття нормативних указів у повсякденному житті визначається, впершу чергу, значним відставанням законодавчого регулювання у сфері економіки,соціального і державного розвитку. Нормативні укази – це укази у “власномусенсі”, що встановлюють нові самостійні юридичні норми з умовою не суперечитизаконам. Для нормативних указів, що видаютьсяПрезидентом України, характерне спрямування на деталізацію і конкретизаціюзагальних установлень і принципів закону. Указ деталізує закон у тих випадках,коли без такої конкретизації процес його застосування був би ускладнений чинавіть неможливий. Указ, який конкретизує закон, повинен видаватися у суворійвідповідності з таким законом.

Отже, нормативний указ Президента – це юридичний актглави держави, виданий ним у межах повноважень, визначених Конституцією тавідповідно до неї, що містить загальнообов’язкові правила поведінки, спрямованийна регулювання широкого кола суспільних відносин, розрахований на постійну аботривалу дію і спрямований на невизначене коло суб’єктів. За своєю юридичноюсилою та характером укази Президента є актами прямої дії та мають однаковуюридичну силу на всій території України. До нормативних указів ПрезидентаУкраїни можна віднести, наприклад, Указ Президента України “Питання організаціївиконання Закону України “Про громадянство України”, в редакції від 27. 06.2006 р. № 588/2006 [10], Указ Президента України “Про Положення про Держанийкомітет України у справах національностей та міграції” від 19. 03. 2002 р. №269/2002, зі змінами і доповненнями [11];

2. Ненормативні укази, у яких визначено коло осіб, наяких поширюється дія акта, статус дії за територією є локальним, а за часом – обмеженим.Це укази Президента про прийняття до громадянства України чи припинення громадянстваУкраїни,  про надання політичного притулку,про присвоєння класних чинів, рангів, почесних звань, про помилування, пронагородження державними нагородами; президентськими відзнаками тощо.Ненормативний (правозастосовний) указ являє собою форму виразу владнихповноважень Президента з конкретних питань, розрахований на одноразову реалізаціюі завжди персоніфікований.

Під розпорядженнями пропонується розуміти владний актПрезидента, виданий у межах його компетенції, що має обов’язкову силу дляфізичних та юридичних осіб, яким його адресовано. Розпорядження можуть бутитривалої дії, а можуть мати разові наслідки для конкретного виконавця. Цеорганізаційно-оперативні акти, які мають допоміжне значення в правовому регулюваннідіяльності глави держави [13, с. 16].

Отже, аналіз правової природи та юридичної сили актівПрезидента України дає підстави зробити висновок про те, що джерелами конституційногоправа України є акти Президента України, видані у формі нормативних указів.

Про важливе місце указів главидержави в системі нормативно-правових актів свідчить і положення частини 3статті 106 Конституції України, відповідно до якого укази Президента України єобов’язковими до виконання на території України, а також положення частини 7статті 107 Конституції України, відповідно до якого рішення Ради національноїбезпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.

В ієрархії нормативно-правових актів укази ПрезидентаУкраїни мають вищу юридичну силу, ніж постанови та розпорядження Уряду. Цепідтверджується, по-перше, змістом уже цитованої вище частини 3 статті 113Конституції України, а, по-друге, положенням пункту 15 частини 1 статті 106Конституції України, відповідно до якого Президент України зупиняє дію актів КабінетуМіністрів України з мотивів невідповідності Конституції України з одночаснимзверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.

Важливим для нормотворчої діяльності Верховної РадиУкраїни і Президента України є питання про розмежування предмета закону інормативного указу Президента. Конституція України не обмежує останньогопереліком питань, з яких він має право видавати акти, здійснюючи правове регулювання.Проте, з іншого боку, стаття 92 Конституції України окреслює коло найважливішихпитань, правове регулювання яких має визначатися та встановлюватися виключнозаконами України. Тому обмеження нормотворчої компетенції глави держави полягаєу тому, що він не може видавати укази з питань, які вже регламентовані закономчи щодо яких Конституція містить прямі вказівки про те, що вони повинні бутирегламентовані законом.

Набрання чинності окремими указами Президента УкраїниОсновним Законом України пов’язується із проходженням ними процедури контрасигнування(контрасигнатури), тобто спеціального посвідчення акта глави держави з бокуінших посадових осіб. Процедура контрасигнації передбачає, що акти Президентастають обов’яз-ковими лише за умови скріплення їх підписами відповіднихпосадових осіб виконавчої влади (прем’єр-міністра чи міністра, відповідальногоза акт та його виконання).

Інститут контрасигнування доситьпоширений у світовій конституційній практиці. Наприклад, у Франції актиПрезидента Республіки, за невеликим виключенням, скріплюються підписом прем’єр-міністра,а у випадку необхідності – відповідними міністрами [15]. Подібні положення містятьсяв конституціях Австрії [16] та Італії [17].

АктиПрезидента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18,21, 23 частини 1 статті 106 Конституції, скріплюються підписамиПрем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.При цьому слід звернути увагу на те, що до прийняття Закону України “Провнесення змін до Конституції України” від 08. 12. 2004 р. [18] коло повноважень Президента України, у межахяких видавалися акти глави держави, що підлягали контрасигнуванню, було значноширшим. Зважаючи на зміст повноважень Президента України, видання указів пореалізації яких потребуватиме контрасигнування, такі укази Президента Україниматимуть, в основному, ненормативний характер.

Переважна більшість указів Президента є індивідуально-правовими, тобтотакими, які не містять правових норм. В той же час практика знає немало указів Президента нормативно-правового характеру, що цілком узгоджується

з його конституційним статусом.

Кількість актів Кабінету Міністрів, які є джерелом конституційного права,, досить незначна. Це й зрозуміло переважна більшість постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів стосується його виконавчої діяльності,

що регламентується переважно нормами адміністративного права. В той же час трапляються акти,, які містять норми конституційного права. Такими, наприклад, є "Положення про порядок легалізації об'єднань громадян", затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 140; "Положення про порядок реєстрації символіки об'єднань громадян”, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р.№ 144.

Рішення органів місцевого самоврядування (наприклад, місцеві статути, регламенти) – є джерелами конституційного права, коли регулюють суспільні відносини, пов’язані із здійсненням публічної влади.

Конституція України закріплює право органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, постановляти рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ст. 144). Якщо ці рішення регулюють відносини у сфері конституційного права, то їх слід визнавати його джерелами. До них, зокрема, можна віднести статути територіальних громад сіл, селищ і міст, а також рішення, якими затверджуються положення про органи самоорганізації населення.