27. Конституційний делікт як підстава кпв

Фактичною підставою політичної відповідальності є конституційно-правовий статус.

Юридичною підставою позитивною відповідальності є акти та норми.

Юридичною підставою ретроспективною відповідальністю можуть бути не тільки конституційно-правові норми, а норми інших галузей права.

Фактичною підставою негативної відповідальності є конституційний делікт.

Конституційний делікт – це протиправне діяння, вчинене суб’єктом конституційних відносин яка завдає шкоди цінностям та інтересам пов’язаних з процесом здійснення влади українським народом та за яке нормами конституційного законодавства передбачено застосування санкцій відповідальності.

У конституційно правовій відповідальності – це діяння або без діяння яке відхиляється від норми (конституційний делікт).

Конституційному делікту притаманні такі ознаки:

• Суспільно-небезпечність - ступінь суспільної небезпечності визначається соціальними цінностями на які воно посягає.

• Винність.

• Караність – застосування специфічних санкцій.

• Протиправність – порушення нормативно-правових норм.

Об’єкти конституційного делікту – це сукупність суспільних відносин, які є загальними. Об’єкт поясняють в вузькому та широкому аспекті.

Загальним об’єктом є конституційний лад України.

Особливість об’єкту конституційного делікту:

Суб’єктивна сторона є вина, а мотив є факультативним.

Вину індивідуальних суб’єктів конституційних деліктів слід розуміти як психічне ставлення особи до діяння та наслідків.

Вина колективних суб’єктів конституційних деліктів слід розуміти як суб’єктивне ставлення колективу яке виражається в його домінуючій функціональні волі до вчиненого суспільно-небезпечного діяння та його наслідків.

Підстави конституційно-правових деліктів:

За об’єктом:

• В сфері безпосередньої демократії.

• В сфері організації державної влади.

• В сфері місцевого самоврядування.

За суб’єктами:

• Органів державної влади.

• Органів місцевого самоврядування.

• Окремо депутатів.

• Кандидатів на пост президента.

• Кандидатів у нардепи.

• Представників масової інформації.

• Об’єднання громадян.

• Офіційних спостерігачів.

• Людини і громадянина.

За суб’єктивною стороною:

• Умисні.

• Необережні.

• Змішані.

За способом вчинення:

• Шляхом порушення конституційно-правових норм.

• Невиконання обов’язків.

• За використання служебник обов’язків.

За ступенем небезпеки.

За джерелом закріпленням складів.

За інстанцією конституційно-правової відповідальності:

• Президент.

• Верховна рада.

• Місцева рада.

• Суди.

• Виборці

• Територіальна громада.

• Міністерство юстиції України.

• Спеціально-виконавчий орган.

28. Суб'єкти конст.- правової відповідальності

Конституційно-правова відповідальність це особливий різновид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за скоєння конституційно-правового делікту та знаходить свій прояв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб’єкта конституційного делікту.

Специфіка конституційного делікту не дозволяє виділити чітких ознак порушення конституційних норм, які традиційно виділяються стосовно адміністративного чи дисциплінарного проступку, проступку цивільно-правового характеру. У випадку конституційно-правової відповідальності об’єкт і суб’єкт проступку, його об’єктивна і суб’єктивна сторони часто невизначені. Що ж до вини, яка є конститутивною (атри­бутивною) ознакою суб’єктивної сторони будь-якого делікту, то в конституційному порушенні вона взагалі може бути відсутня, хоча сама конституційна відповідальність при цьому настає. Хоча, як відомо, відсутність вини унеможливлює притягнення до будь-якого з інших видів відповідальності — як адміністративної або дисциплінарної, так і цивільної й кримінально-правової. Якщо в колі об’єктів конституційного правопорушення інколи ще можна виокремити загальний, родовий і безпосередній об’єкти, а також предмет протиправного посягання, то в структурі об’єктивної сторони проступку часто присутнє лише певне діяння (дія або бездіяльність), що стало основою делікту, однак конкретних негативних його наслідків і, тим паче, причинно-наслідкового зв’язку між ними навряд чи вдасться відшукати.

У будь-якому разі об’єктом конституційно-правового делікту є політико-правові відносини, які регламентуються нормами конституційного і конституційно-процесуального права. сутність цих правовідносин визначається тим, що вони є найважливішими і осно­воположними відносинами, ґрунтуються на ідеях та практиці волевиявлення народу, внаслідок чого об’єктом конституційного правопорушення можуть ставати владні відносини, відносини у сфері реалізації прав і свобод людини і громадянина, законодавчого процесу, виборів та референдумів тощо.

Об’єктивна сторона порушення за конституційним правом є протиправною поведінкою суб’єкта, яка не відповідає вимогам норм конституційного права. особливістю цього елемента складу правопорушення є те, що законодавець лише в найбільш узагальненому вигляді, вказуючи лише на родові ознаки, визначає об’єктивні підстави відповідальності. другою особливістю об’єктивної сторони конституційного правопорушення є те, що, оскільки в конституційному праві відсутні чітко виражені формалізовані критерії складу правопорушення (як, наприклад, у кримінальному праві), його об’єктивна сторона закріплюється найчастіше в конкретній регулятивній нормі, яка визначає правове положення винного суб’єкта, а не в нормі охоронного характеру, яка традиційно містить засоби і способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов’язків, закріплених у регулятивних нормах.

До суб’єктів конституційно-правової відповідальності належать органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни України та їх об’єднання, іноземці та особи без громадянства. Відкритим залишається питання щодо конституційно-правової відповідальності територіальних громад, що пов’язано з невизначеністю юридичного статусу територіальної громади. Сучасна юридична наука відносить до кола суб’єктів конституційно-правової відповідальності і державу, яка відповідає перед громадянами за свою діяльність (ч. 2 ст.3 КУ), у разі скасування вироку суду як неправо­судного відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням (ч. 4 ст. 62 КУ), компенсує витрати органів місцевого самоврядування, які виникли внаслідок рішень органів державної влади (ч. 3 ст. 142 КУ). Ще одна форма відповідальності держави перед громадянами пов’язана з правом кожного на відшко­дування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади та їх посадових осіб (ст. 56 КУ). Відшкодування державою матеріальної та моральної шкоди можуть вимагати також і юридичні особи у разі, коли така шкода завдана актами і діями, що визнані не­конституційними (ч. 3 ст. 152 КУ).

Форми конституційно-правової відповідальності класифікують за різними підставами. однак пріоритетною, на думкою багатьох вчених, є класифікація за характером негативних наслідків санкції:

а) дострокове припинення повноважень органів публічної влади та їх посадових осіб (усунення президента України з поста в порядку імпічменту; дострокове припинення повноважень

Верховної ради України президентом України; прийняття Верховною радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України, дострокове припинення Верховною радою України повноважень Верховної ради автономної республіки Крим; висловлення Верховною радою України недовіри генеральному прокуророві України, дострокове припинення повноважень народного депутата України, судді у разі порушення ними вимог щодо несумісності, дострокове припинення місцевою радою або за рішенням місцевого референдуму повноважень відповідно сільського, селищного, міського голови, дострокове припинення повноважень відповідної місцевої ради за ініціативою голови цієї ради або не менш як однієї десятої частини членів відповідної територіальної громади, що мають право голосу тощо);

б) скасування або зупинення дії актів органів публічної влади та їх посадових осіб, застосування до них права вето (повернення президентом України законів, прийнятих Верховною радою України, для повторного розгляду; скасування президентом України рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України; зупинення президентом України дії нормативно-правових актів Верховної ради АРК з мотивів їх невідповідності Конституції та законам України тощо);

в) визнання результатів виборів або референдумів недійсними,

а самі вибори чи референдуми — такими, що не відбулися;

г) встановлення обмежень щодо реалізації окремих конституційних прав і свобод (заборона діяльності об’єднань громадян