34.Конституціоналізм:поняття та значення

Конституціоналізм — це політико-правова категорія, яка опосередковує місце і роль Конституції у правовій системі, суспільстві і державі, що знаходять вияв у її верховенстві та характері впливу на суспільні відносини.

За своєю суттю конституціоналізм опосередковує місце і роль Конституції у правовій системі держави, тобто верховенство Конституції та її статус як Основного Закону держави.

За змістом конституціоналізм — це конституційне будівництво, реалізація Конституції та її охорона, гарантування.

За формою конституціоналізм опосередковує конституційний лад, тобто державний і суспільний устрій, форми безпосереднього народовладдя, держави тощо.

Загальними принципами українського конституціоналізму

є принципи:

• верховенства Конституції у правовій системі;

• верховенства права у суспільстві та державі;

• розподілу та обмеженості державної влади;

• суверенітету Українського народу;

• взаємної відповідальності держави і особи;

• реальності прав і свобод, їх охорони, непорушності, гарантованості;

• відкритого громадянського суспільства;

• наступності конституційних ідей.

Систему українського конституціоналізму утворюють:

3. чинна Конституція України як нормативно-правовий акт;

4. теорія, історія, ідеологія Конституції України;

5. існуючий конституційний лад.

У своїй сукупності ці елементи формують нормативно-правові, наукові, історичні, ідеологічні та організаційні основи конституціоналізму.

Нормативно-правові основи конституціоналізму перш за все визначаються Конституцією як нормативним актом найвищої юридичної сили, Основним Законом держави, що регулює найважливіші суспільні відносини і має власну структуру, особливий порядок прийняття та внесення змін.

Наукові основи формує теорія конституціоналізму, що охоплює: досягнення зарубіжної наукової думки, вчення вітчизняних мислителів минулого, сучасні ідеї і концепції українського конституціоналізму.

Історичні основи конституціоналізму утворені такими складовими, як: передумови, витоки, основні етапи, тенденції, напрями і форми, результати й досягнення становлення і розвитку українського конституціоналізму.

Ідеологічні основи конституціоналізму складає система правових ідей, поглядів, понять, теорій, заснованих на певних наукових і політичних знаннях та уявленнях, яка має за мету вплив на формування і розвиток правової, політичної і моральної культури.

Організаційні основи опосередковує конституційний лад як система суспільних відносин, установлених на основі і відповідно до Конституції, основними складовими якого є державний і суспільний лад.

Сучасний український конституціоналізм найповніше виявляється у конституційних правах, свободах і обов'язках людини і громадянина, в якісно новій організації державної влади, в реалізації чинної Конституції і в системі її охорони¹.

Як слушно зауважує Ю. М. Тодика, слід ураховувати, що наявність конституції ще не означає існування конституціоналізму як масового політичного руху, зацікавленого у забезпеченні в країні демократичного конституційного ладу. Стосовно України можна сказати, що за певними параметрами він є (наявність Конституції, актів і таких демократичних інституцій, як парламент, Президент, Конституційний Суд, Уповноважений з прав людини тощо). Але навряд чи масова конституційна свідомість громадян, населення в цілому, його прошарків, і, найголовніше, конституційний порядок як процес та стан реалізації конституційних норм відповідають високим стандартам конституціоналізму. Можна говорити, що в країні відбувається процес становлення конституціоналізму, заснованого на нормах Конституції України 1996 р., напрацюваннях вітчизняних державознавців та політичних діячів, у тому числі й минулого (Б. Хмельницького, М. Драгоманова, Ф. Франка, М. Грушевсь-кого та ін.), а також через засвоєння і впровадження в конституційну структуру України західних моделей конституціоналізму². Співвідношення конституції і конституціоналізму тісно пов'язане з проблемою конституційності самої конституції, тобто якою мірою конституційний текст відповідає принципам гуманізму, справедливості, демократизму, забезпечення прав і свобод особистості.

Проблема конституційності конституції пов'язана з проблемою конституційності держави. Значення цього поняття розглядається з двох точок зору:

3. позитивістський підхід, за яким конституційною визнається та держава, в якій є конституція як основний закон (закони), що закріплює певний державний лад, структуру і повноваження органів державної влади, наділені реальною практичноюдією, і має вищу юридичну силу та змінюється шляхом особливої (ускладненої порівняно із звичайним законодавчим процесом) процедури;

4. природно-правовий підхід, за яким конституційною визнається держава, в якій забезпечено гарантії прав людини та поділ влади.

Отже, поєднуючи наведені підходи, можна дійти висновку, що конституційна конституція — це не просто основний закон держави, прийнятий шляхом належної процедури, а й закон, що забезпечує в державі панування права, тобто такий закон, що установлює та гарантує мінімальну та невідчужувану міру свободи і формальну рівність учасників соціального спілкування.

У проблемі співвідношення конституції та конституційності є один дуже важливий аспект: чи може народ вийти за межі конституційного поля, якщо, на його думку, чинна конституція не відповідає принципам справедливості, гуманізму? Стаття 5 Конституції України встановлює, що тільки народ має право визначати та змінювати конституційний лад в Україні. І це може відбуватися шляхом прийняття нової конституції. Але поки діє нині чинна, ніхто не має права виходити за межі конституційно-правового поля. В тому числі й народ.