Природні ресурси та їх особливості. Специфіка попиту, пропозиції та ціноутворення на ринку природних ресурсів. Поняття й форми земельної ренти.
Сьогоднішня економічна наука, як відомо, виділяє такі основні чинники суспільного виробництва, як праця, капітал, підприємницька ініціатива та земля(природні ресурси).Одним із визначальних чинників суспільного виробництва є природні ресурси. З точки зору їх натурально-речового складу природні ресурси включають: сировину, матеріали, паливо, енергію і власне землю. У сучасній економічній літературі доволі часто має місце ототожнень понять «земля» і «природні ресурси».
Специфіка даного фактора суспільного виробництва обумовлена тим, що саме земля є найбільш вагомою, змістовно значимою і об’ємною складовою природних ресурсів.
У різних галузях суспільного виробництва її функціональна роль і призначення помітно диференційовані. Для більшості галузей економіки земля є просто територіальною основою ведення виробництва або ж просто джерелом сировини. У сільському ж господарстві земля виконує унікальну роль-вона одночасно є і предметом праці і засобом праці. Разом з тим земля володіє спільними з усіма іншими факторами суспільного виробництва характеристиками-вона обмежена і рідкісна. Рідкісність ,як економічна характеристика землі стає зрозумілою лише в контексті порівняння величезних сумарних суспільних потреб з одного боку та кількістю ділянок, що придатні для їх господарського використання з метою задоволення цих самих потреб людства. Адже не вся поверхня земної кулі реально придатна для постійного господарського використання.
Попит та пропозиція на ринку природних ресурсів формується так само ,як і у випадку, коли ми маємо справу з попитом і та пропозицією на звичайні життєві блага, працю чи капітал. Тобто, підвищення ціни на природні ресурси(землю) призводить водночас до падіння попиту на ці ресурси та зростання їх пропозиції. У той час, як зниження ціни на ці ж ресурси призводить відповідно до зменшення їх пропозиції та зростання попиту. При цьому факторами, що впливають на ціну є родючість(продуктивна здатність) та місце розташування.
Унікальність природних ресурсів (землі) в повній мірі описує відповідний графік. Наведений графік дає розуміння того, що ціна землі є результатом врівноваженої взаємодії попиту і пропозиції на природні ресурси. На практиці ціна землі визначається орендною платою (рентою).
На графіку можна побачити особливість формування ринкової ціни землі (точка Р). Відомо що пропозиція землі нееластична. Тому крива пропозиції землі S являє собою вертикальну лінію. D – крива попиту на землю, точка Е – той рівень земельної ренти, що врівноважує попит та пропозицію земельних ділянок.
Якщо рівень орендної плати (ренти) підвищиться (вище точки Е), то пропозиція землі перевищить попит на неї, земельні власники відчуватимуть труднощі зі здаванням землі в оренду і тому знизять орендну плату, виплачувану орендарями.
Якщо ж рівень орендних ставок понизиться (нижче точки Е), то попит на землю перевищить її пропозицію. У цих умовах власники землі підвищуватимуть орендну плату (ренту).Тільки в точці Е буде спостерігатися рівність попиту та пропозиції землі.
У власника землі є альтернатива: він може продати землю, здати в оренду або ж залишити собі. Від продажу землі він би хотів мати таку суму, яка будучи покладена в банк, приносила б йому доход не менше ніж рента. Інакше йому вигідніше надавати землю в оренду і отримувати ренту.
Тому ціна землі залежить від двох величин: розмірів земельної ренти, яку можна одержати, ставши власником землі;ставки позикового відсотка.
Цю залежність можна виразити формулою:
Економічний зміст факторних доходів. Диференціація доходів населення: причини та вимірювання (крива М. Лоренца, коефіцієнт Джині, децильний і квінтильний коефіцієнти). Необхідність, інструменти та межі перерозподілу доходів. Оптимум В. Парето.
Дохід, одержаний підприємством від збуту виробленого продукту розподіляється у визначеній залежності від виробничих факторів. Заробітна плата (ціна праці) утворюється в залежності від вкладеної праці, рента (дохід від фактора з нееластичною пропозицією) – від ціни використовуваної ділянки землі, прибуток (дохід на виробничий капітал) і процент (дохід на грошовий капітал) – від обсягу застосованого капіталу. Заробітна плата, рента, прибуток і процент – це так звані фактори доходу, які в ринковій економіці виступають цінами факторів виробництва.
Формування доходів у ринковій економіці відбувається на основі таких принципів:
1. Усі доходи формуються відповідно до вкладу праці, природних ресурсів, капіталу і підприємницьких здібностей у виробництво товарів та послуг. Це означає, що розподіл носить факторний характер, є функціонально-виробничим, а основними факторними доходами виступають заробітна плата, рента, відсоток і прибуток.
2. Дохід від факторів виробництва пропорційний кількості і якості вкладених ресурсів. На цьому заснований принцип соціальної справедливості в розподілі. Він означає, що кожний учасник має право примножувати своє багатство, збільшуючи при цьому свій вклад у підвищення ефективності виробництва. Принцип соціальної справедливості фіксує не походження доходів, а ступінь рівності і відповідно нерівності розподілу.
3. Нерівномірність у розповіді ресурсів веде до значної нерівності в доходах.
4. Для нормального функціонування економіки необхідна державна політика перерозподілу доходів через бюджет.
5. У зв'язку із функціонування недосконалої конкуренції у сучасній ринковій економіці розмір доходу може не відображати вкладу факторів виробництва у випуск готової продукції.
Аналіз цих принципів показує, що ринкова економіка не гарантує кожному члену суспільства певний визначений рівень доходів, вони визначаються вкладом певного фактора у виробництво. Усі учасники ринкової економіки із самого початку не однакові за своїми потенціальними можливостями. Вони розрізняються за: володінням власністю; здібностями, рівнем освіти і кваліфікації; фінансовими можливостями; умовами виробництва; ступенем ризикованості, вдачею; станом здоров'я тощо. Ця нерівномірність, з одного боку, породжує економічні стимули, а з іншого - примножує нерівномірність у майбутньому. Проблема нерівномірності характерна як для країн з низьким рівнем розвитку, так і для найрозвинутіших країн. Ступінь нерівномірності розподілу доходів можна проаналізувати за допомогою кривої Лоренца.
Як бачимо, на графіку по одній осі відкладена частка сімей з різними доходами, а по іншій - частка доходу. Якщо уявити, що доходи розподіляються рівномірно, то це означатиме, що існує абсолютна рівність, за якої, наприклад, 10% сімей одержують 10% доходу, 30% сімей - 30% доходу, 70% сімей - 70% доходу і т.д. Такий розподіл на графіку показує бісектриса ОА.
Реальний розподіл, як показують реальні результати його аналізу у багатьох країнах, відбувається таким чином, що більша частина сукупного доходу розподіляється на користь меншої частини сімей. Його відображає на графіку крива Лоренца. Чим далі ця крива відхиляється від бісектриси, тим більший ступінь нерівності в розподілі доходів. Абсолютна нерівність в розподілі на графіку показана лініями ОВ і АВ, які обмежують графік внизу і справа. У цій ситуації графік розподілу співпадає з осями системи координат з вершиною в точці В. Він показує, що менше 1% сімей отримують 100% доходу, а інші - взагалі нічого не отримують.
Якщо заштриховану площу між бісектрисою і кривою Лоренца поділити на площу трикутника АОВ, отримаємо показник ступеня нерівномірності в доходах. Його називають коефіцієнтом Джині. Чим більший цей коефіцієнт, тим більший ступінь нерівномірності.
У сучасній економічній теорії поряд із кривою Лоренца та коефіцієнтом Джині для аналізу нерівномірності у розподілі доходів використовують так звані децильні та квантильні коефіцієнти. Це відношення багатства 10 або 20% найбідніших членів суспільства до такої ж кількості найбагатших.
Оскільки доходи виступають у грошовій формі, їх реальні розміри мають оцінюватись, виходячи із купівельної спроможності грошей, які безпосередньо надходять у розпорядження їх власника. Тому розрізняють номінальні та реальні доходи. Номінальні доходи характеризують рівень грошових доходів незалежно від розмірів оподаткування та зміни цін на товари та послуги. Реальні доходи — це доходи з урахуванням роздрібних цін і тарифів на товари та послуги, розміру податків та обов'язкових платежів. Щоб розрахувати реальні доходи, необхідно від номінальних доходів відняти податки та обов'язкові платежі в бюджет. Це буде величина кінцевих доходів, які, в свою чергу, слід скорегувати на рівень цін:
де Ір.д. - індекс реального доходу; Ік.д.. - індекс кінцевого доходу; Іц.х. - індекс цін.
Якщо реальні доходи населення зменшуються у зв'язку з інфляцією, то державі слід проводити політику індексації доходів, яка сприяє утриманню доходів на попередньому рівні. Індексація доходів - це показник перерахування величини грошового вмісту доходів, вкладень, цінних паперів, заощаджень залежно від рівня інфляції. її здійснюють держава, банки, страхові компанії, акціонерні товариства та ін. Індексація доходів проводиться з метою компенсувати подорожчання споживчого кошика і виражається у підвищенні доходів населення. Індексація вкладів означає зміну розміру процентних ставок, індексація податків - зміну їх розмірів залежно від зміни цін, розмірів зарплати тощо.
У розвинутих країнах індексація проводиться, якщо рівень цін зростає більше, як на 5% в рік. Індексація, як правило, стосується тих категорій населення, які отримують доходи із державного бюджету. В Україні вона стосується лише найменш оплачуваних категорій населення, що отримують доходи із бюджету.
Для оцінки реального стану життєвої спроможності людей у кожній розвинутій країні визначається так звана межа бідності. Бідність не піддається точному визначенню. Однак можна сказати, що людина або окрема сім’я бідує, коли у неї бракує коштів на задоволення елементарних потреб. Отже, бідною вважається сім’я, доходи якої не дозволяють її членам задовольнити свої фундаментальні економічні потреби, що дозволяє виявити коло сімей, що потребують соціальної допомоги.
Критерієм визначення межі бідності служить також структура споживання сім’ї. Закономірності зміни структури споживання сім’ї і добробуту нації дослідив ще в середині 19 століття німецький економіст і статистик Е.Енгель у законі, який було названо його ім’ям. Суть закону Енгеля така: із зростанням доходів сім’ї частка її витрат на продовольчі товари зменшується, на промислові (одяг, житло, комунальні послуги) залишається незмінною, а на соціальні, духовні і культурні запити зростає.
Отже, чим менша пересічна частка витрат сім’ї на харчування, тим вищий економічний розвиток країни і добробут нації. Водночас аналіз структури витрат окремих категорій сімей дає можливість виявити сім’ю, що знаходиться за межею бідності (зокрема, для США такою межею є 30 і більше відсотків витрат на харчування від доходів сім’ї).