7. Зовнішній борг та проблеми його обслуговування. Критерії оцінки зовнішньоборгової залежності держави. Ризики зовнішньої заборгованості.

Із науко­вої точки зору важливо усвідоми­ти існуючу семантичну різницю між термінами “борг” і “заборго­ва­ність” (а відтак – “зовнішній борг” і “зовнішня заборгованість”).

Передусім, борг (debt) – грошова сума, що взята в позику на термін на певних умовах і підлягає поверненню. Варто наголосити, що борг – по­нят­тя статичне, фіксо­ваний параметр, який визначає запаси грошових коштів на певну дату (останній день місяця чи фінансового року) і вимірюється екстен­сив­ними економічними па­ра­мет­ра­ми, характеризуючи непорушний стан боржника із кіль­кіс­но­го боку. Тоді як заборго­ва­ність (indebtedness) – це сума приростів чистої заборго­ва­ності за минулі періоди плюс початковий стан заборго­ваності. На відміну від боргу, заборгованість визначає не запаси грошових коштів, а потоки, що мають схиль­ність до постійної зміни у часі.

Термін “зовнішня заборгованість” часто використовується і як еквівалент кате­­го­­рії “зовнішній державний борг”. Зокрема, у сучасному економічному слов­ни­ку по­дано таке визначення: зовнішній державний борг – це сукупна забор­го­ваність дер­жа­ви міжна­род­ним банкам, урядам інших країн, приватним іно­зем­ним банкам.

Згідно загальноприйнятої у світі методології розрахунку макроеко­но­міч­них показників, зовнішній борг держави включає: зовнішній державний борг; зовнішній борг, гарантований державою; зовнішній приватний, не гарантований державою, борг. В економічній науці під зовнішнім державним боргом розу­мі­ють сукуп­ність усіх боргових зобов’язань держави (держава як агрегована інсти­ту­ці­ональ­на одини­ця), включаючи борг органів державного управління (уряду, Централь­но­го банку, ін. державних органів); а також державних підприємств і органі­за­цій; підприємств і орга­нізацій змішаної форми власності в частині, про­пор­ційній власності держави у їх статутному фонді, представлений сумою їх прямих дого­вір­них зобов’язань перед зарубіжними кредиторами.

Удосконалюючи систему індикаторів, що характеризують зовнішньоборгову залежність держави, Світовий банк розробив нову методологію (відповідно до якої при розрахунку індикаторів до уваги беруть поточну (теперішню), а не номінальну величину запланованого погашення заборгованості. Дана методологія використовується з 1994 ро­ку для оцінки загальної платоспроможності країн-боржників та їх класифікації за рівнем заборгованості. Згідно нової методоло­гії, рівень заборгованості держави визна­чають за такими двома індикаторами заборгованості:

• співвідношення поточної (теперішньої) вартості обслуговування заборго­ва­нос­ті до ВНП;

• співвідношення поточної (теперішньої) вартості обслуговування боргу до експорту.

Ці співвідношення оцінюють рівень заборгованості країн за двома важливими аспектами їх потенційної здатності обслуговування боргу:

• експорт (через те, що він забезпечує іноземну валюту для обслуговування боргу);

• ВНП (через те, що це узагальнюючий вимірник створення доходу в економіці).

Згідно з методикою Світового банку, якщо хоча б один із цих двох індикаторів перевищує критичний рівень – 80% (поточної вартості погашення заборгованості до ВНП) або 220% (поточної вартості погашення заборгованості до експорту), то країна відноситься до категорії країн з надмірною заборгованістю.