14. Валютно-фінансова конвергенція в єс. Валютна інтеграція та спільна валютна політика країн єс.

Валютна інтеграція як невід’ємний елемент економічної інтеграції передбачає послідовність кількох основних стадій організації валютних відносин:

• гармонізації, тобто зближення та взаємного пристосування національних господарств і валютних систем;

• координації, тобто узгодження цілей валютної політики;

• уніфікації, тобто проведення єдиної валютної політики.

Як правило перехід до кожного наступного ступеня інтеграції супроводжується формуванням наднаціонального механізму валютного регулювання, створення інституціональної інфраструктури – міждержавних валютно-кредитних і фінансових організацій.

Валютна інтеграція як процес відбувається через дію механізму валютної інтеграції – сукупності валютно-кредитних методів регулювання, спрямованих на поступовий перехід до вищого ступеня інтеграції. Відтак, зрілі форми економічної інтеграції вимагають адекватного ступеня інтеграції валютних відносин.

Виокремлюють дві головні складові валютного союзу між двома і більше країнами:

• валютнокурсовий союз – угода країн-учасниць щодо постійного фіксування їх обмінних курсів за відсутності курсових коливань; запровадження єдиної валюти є логічним завершенням такої ситуації;

• повна фінансова інтеграція – скасування будь-яких перешкод щодо руху фінансового капіталу між учасниками валютного союзу.

Запровадження валютного союзу супроводжується певними заходами:

1. узгодженням грошової політики у країнах-учасницях;

2. запровадженням єдиної валюти;

3. створенням центрального банку;

4. створення резервного фонду центрального банку.

Ключовими критеріями валютно-фінансової інтеграції є:

1. Дерегулювання фінансових ринків – скасування всіх правил, що перешкоджають конкуренції та перехід від регулювання економічних питань державними органами до автоматичного ринкового саморегулювання. Дерегулювання сприяє безперешкодному переміщенню капіталу з країн, де гранична продуктивність нижча, в країни, де вона є вищою, що дає змогу збільшити валовий прибуток країн, залучених до обміну.

2. Фінансова регламентація – дає змогу зменшити ризик розмежування реальної і фінансової сфер та ризиків неплатоспроможності банків. Для цього об’єднана Європа ухвалила низку директив щодо власних фондів кредитних організацій, показників платоспроможності. Посилення фінансової регламентації необхідне для формування в Європі справді єдиного ринку фінансових послуг.

Таким чином, валютно-фінансова інтеграція передбачає:

• мобільність капіталу та взаємозамінність фінансових активів;

• веде до встановлення взаємозв’язку процентних ставок на довгострокові вклади в іноземній і національній валютах;

• дерегулювання фінансових ринків, тобто спрощення правил, що створюють перешкоди вільному рухові капіталів і фінансових послуг;

• посилення фінансової регламентації з метою зменшення ризиків розмежування реального і фінансового сектору.