15. Міжнародні розрахунки та особливості їх організації. Форми міжнародних розрахунків.

Міжнародні розрахунки являють собою систему регулювання платежів за грошовими вимогами, які виникають між державами, організаціями, громадянами різних країн. Міжнародні валютні розрахунки здійснюються в основному через банки. Найпоширеніші умови міжнародних розрахунків:

1. безпосередній (повний) розрахунок, тобто повна оплата товару до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядних документів у розпорядження покупця;

2. розрахунок у кредит (з розстроченням), тобто спосіб надання експортером імпортеру кредиту в комерційній формі.

Зауваження: при експорті вигідно відразу брати гроші, а кредит є більш вигідним для імпортера.

Форми міжнародних розрахунків (подаються у напрямку спаду вигідності для експортера):

1. 100% аванс або авансові платежі (так звана передоплата). Це дуже рідкісне явище у нормальних міжнародних валютних розрахунках.

2. Акредитивні розрахунки

Ця форма міжнародних розрахунків має вигляд доручення банку, (клієнтом якого є імпортер) одному або декільком банкам здійснити платежі фізичній чи юридичній особі в межах визначеної суми на умовах, указаних в акредитиві. Акредитив – це платіжний документ, за яким кредитна установа (банк, тощо) дає розпорядження іншій кредитній установі за рахунок спеціально заброньованих коштів оплатити товарно-транспортні документи за відвантажений товар чи виплатити пред'явникові акредитиву визначену суму грошей.

3. Інкасо – це банківська операція, згідно з якою банк за дорученням свого клієнта і на основі розрахункових документів отримує грошові суми від покупця з подальшим зарахуванням цих сум на рахунок свого клієнта. Розрахунки при інкасо здійснюються у відповідності до «Уніфікованих правил з інкасо», прийнятих Міжнародною торговою палатою.

4. Розрахунки при відкритому рахунку

Це форма розрахунків, при якій відсутні надійні гарантії для експортера, котрий направляє на адресу покупця товар і товарні документи, а імпортер протягом обговореного терміну повинен переказати на рахунок імпортера гроші.

5. Банківський переказ

Це форма розрахунків, яка використовується при погашенні боргів за кредити, при видачі авансів, при врегулюванні рекламацій, при розрахунках за неторговельними операціями. Суть банківського переказу полягає в дорученні одного банку іншому виплатити переказоотримувачу визначену суму.

6. Розрахунки з використанням векселів і чеків

У тих же випадках, що й  банківські перекази, застосовують розрахунки чеками й переказними векселями (а останні – ще й при наданні комерційного кредиту).

16. Поняття і структура платіжного балансу, зміст основних рахунків. Рівновага та методи регулювання платіжного балансу.

Згідно стандартної класифікації МВФ усі міжнародні угоди та операції відображаються у таких основних складових платіжного балансу: рахунок поточних операцій і рахунок операцій з капіталом та фінансовими інструментами.

Рахунок поточних операцій включає всі операції, здійснювані резидентами і нерезидентами з реальними цінностями, також операції, пов’язані з безоплатним наданням чи одержанням цінностей для поточного використання. У структурі рахунка поточних операцій виділяють такі чотири складові: баланс товарів, баланс послуг, доходи і поточні трансферти.

Баланс товарів (або торговельний баланс) показує співвідношення між доходами від експорту товарів і витратами, здійснюваними на оплату імпорту товарів. Торговельний баланс відображає основну частину зовнішніх розрахунків.

Баланс послуг фіксує надходження коштів за надані нерезидентам послуги і витрати на оплату послуг, які отримують резиденти, зокрема, за транспортними, будівельними, фінансовими, страховими, комп’ютерними, інформаційними та іншими видами послуг.

Платіжний баланс прямо і зворотно пов'язаний з процесом відтворення. З одного боку, він формується під безпосереднім впливом процесу відтворення, з іншого, - впливає на останній через курсові співвідношення валют, золотовалютні резерви, зовнішню заборгованість.

Зокрема, до факторів, які можуть призвести до розбалансованості платіжного балансу в той чи інший бік, тобто до збільшення дефіциту або активного сальдо належать:

- нерівномірність політичного та економічного розвитку країн, міжнародна конкуренція;

- циклічні коливання економіки;

- зростання закордонних державних витрат;

- мілітаризація економіки і військові витрати;

- посилення міжнародної фінансової взаємозалежності;

- зміни у міжнародній торгівлі;- валютно-фінансові фактори;

- інфляція (дефляція);- торговельно-політична дискримінація певних країн;

- надзвичайні обставини (неврожай, стихійні лиха, катастрофи);

- та ін.

Платіжний баланс відображає економічне становище країни та використовується в прогнозуванні та макроекономічному регулюванні. Платіжним балансам притаманна неврівноваженість, яка проявляється в довготривалому дефіциті платіжних балансів одних країн та занадто активному сальдо інших, тому платіжний баланс є одним з об’єктів державного регулювання. Найчастіше регулювання платіжного балансу здійснюється у випадку його дефіцитності (імпорт перевищує експорт – пасивний баланс). З метою вирівнювання платіжного балансу, здійснення його фінансової стабілізації було запропоновано використання чотирьох концептуальних підходів:

• класична теорія вирівнювання платіжного балансу;

• кейнсіанська теорія вирівнювання платіжного балансу;

• автоматична адаптація;

• ціновий підхід.

Загалом, до основних заходів регулювання платіжного балансу з метою стримування імпорту товару та стимулювання експорту, залучення іноземного капіталу і обмеження вивезення капіталів країн з дефіцитним платіжним балансом належать:

• девальвація

• дефляційна політика

• валютні обмеження