12. Поняття валютної інтеграції. Валютні блоки та валютні зони.

Валютний блок — це угруповання країн на основі валютно-економічного домінування держав, що очолюють цей блок, шляхом прикріплення до їхньої валюти валют країн — учас­ниць блоку. Вони, як правило, офіційно не оформлювалися певними угодами, а формувалися стихійно на основі вже сформованих відносин політичної, економічної та фінансової залеж­ності слабких країн, що розвиваються, від могутніх капіталі­стичних держав — колишніх метрополій.

Створення валютних блоків пов’язане з дією різних факторів, які історично сформувалися і служили певним "цементуючим матеріалом" для його складових, головні серед яких:

• торговельні фактори (країна, що очолює блок, є голов­ним торговельним партнером інших країн, які його утворюють. Ця країна закуповує значну частину товарів і послуг, що експортуються іншими країнами, які входять до блоку і являє собою значний і, як правило, стабільний зовнішній ринок);

• фінансові фактори (більшість країн — членів блоку ма­ють довгострокову заборгованість або перед країною, яка очолює блок, або взаємну заборгованість членів блоку, або зовнішню — перед третіми країнами. Ця заборгованість погашалася у валюті країни-гегемона);

• економічні фактори (країни, що очолюють той чи інший блок, найбільш індустріально розвинуті та які відносно найменше постраждали за роки всесвітньої кризи і "великої депресії");

• політичні фактори (вони складалися історично і тради­ційно міцно зв’язували країни — члени валютного блоку).

Валютні зони порівняно з валютними блоками є більш ви­сокою формою регіональних валютних об’єднань, які утвори­лися на базі валютних блоків. Це валютні угруповання країн, що сформувалися під час Другої світової війни і після її закін­чення з метою проведення узгодженої політики у сфері міжна­родних валютних відносин. Головні ознаки валютної зони:

• підтримання всіма учасниками валютної зони твердого курсу своїх валют відносно валюти країни-гегемона;

• зміна курсів валют — учасниць зони відносно інших ва­лют лише в разі згоди на це країни-гегемона;

• збереження в банках домінуючої країни переважної части­ни національних валютних резервів країн — членів валютної зони;

• вільний взаємний обмін валют між країнами, що входять у зону;

• вільне переміщення засобів у межах валютної зони та наявність спільних обмежень відносно третіх країн;

• концентрування зовнішніх розрахунків країн-учасниць у банках країни, що очолює валютну зону.

Об’єднання багатьох країн, які відрізняються рівнем еконо­мічного розвитку в спільне валютне угруповання було зумов­лене вже існуючими тісними економічними зв’язками і пев­ною політичною залежністю, що історично склалися між більшістю країн і державою-гегемоном. Країни, що очолюють валютні зони, як правило, використовують їх у своїх інтере­сах, одержуючи вільний доступ на ринки збуту і до джерел сировини країн, що входять у зону. Найбільшими валютними зонами були стерлінгова, доларо­ва та зона франка.

Європейська валютна система — це сучасна світова (регіональна) валютна система, що є підсистемою Ямайської валютної системи. Вона була створена з метою підвищення валютної стабільності всередині Співтовариства, створення зони європейської стабільності з власною валютою на противагу Ямайській валютній системі, яка була основана на доларовому стандарті, забезпечення стабілізуючого ефекту міжнародних економічних і валютних відносин та для захисту «Загального ринку» від експансії долара.