26.Особливості митного регулювання міжнародної торгівлі в Україні.

Митний тариф – це податок, який установлюється на імпорт товарів з метою підвищення їхньої ціни на ринку країни-імпортера та забезпечення безпосередніх надходжень до державного бюджету.

Поняття митного тарифу має подвійне значення: по-перше, митний тариф – це інструмент торговельної політики та державного регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком; по-друге, це – конкретна ставка митного стягнення, яку належить сплатити під час ввезення, вивезення чи транзиту певного товару територією країни або митною територією (у другому випадку митний тариф, власне, є митним стягненням).

Наведене визначення митного тарифу містить характеристику основних мотивів його використання. Розглянемо їх послідовно:

а) захист національного товаровиробника (відзначимо, що поряд із національними тарифами використовуються й єдині митні тарифи в рамках регіональних торговельно-економічних об’єднань країн – митних союзів. Отже, під „національним товаровиробником” можна розуміти усіх працюючих у межах міждержавного блоку);

б) наповнення державного бюджету країни, але далеко не в усіх випадках існування митних союзів має місце політика спільного, хоча б по деяких напрямах, бюджету).

Розглянемо наслідки запровадження митного тарифу для основних суспільних угруповань а) у випадку з імпортним та б) у випадку з експортним тарифом.

А) Імпортний тариф.

Споживачі. Для них митний тариф є однозначно невигідним. Вони несуть основні фінансові витрати, оскільки компенсують збільшення ціни на кордоні, купуючи товари на внутрішньому ринку. Крім того, позбавлення від іноземних конкурентів дає змогу внутрішнім імпортоконкурентним виробникам підвищити ціни, від чого страждають споживачі.

Виробники. Слід розділити їх, у свою чергу, на дві групи: виробників імпортоконкурентної продукції та виробників іншої продукції. Перші вочевидь у виграші, оскільки для них збільшується сектор ринку, а також з’являється можливість підвищувати ціну на свою продукцію на внутрішньому ринку. Для других запровадження митного тарифу має більш слабкі наслідки, причому інколи мова може йти переважно про вірогідні наслідки.

Б) Експортний тариф.

Національні експортери (виробники). Оскільки експортний тариф запроваджується проти вибіркових видів товарної продукції (найбільш типово – енергосировинних ресурсів), цих виробників слід поділяти на тих, проти яких (тобто проти їхніх товарів), власне, і спрямовується тариф, та тих, хто продовжує здійснювати неоподатковуваний експорт товарів. Очевидно, що перші є тими з національних економічних суб’єктів, хто „страждає першим” (знову-таки, не йдеться про іноземних суб’єктів), у даному разі – споживачів, для яких експортний тариф означає збільшення ціни товару. Для других вплив експортного тарифу може виявитися мінімальним, а „знак” наслідків залежатиме від характеру зміни загальної кон’юнктури залежно від ситуації.

В Україні відповідно до Закону України „Єдиний митний тариф” 1992 р. (з пізнішими поправками та доповненнями) застосовується уніфікований підхід до митного регулювання міжнародної торгівлі. Згідно зі Ст. 3 цього правового акта, Єдиний митний тариф України – це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території.