8. Механізми та методи реструктуризації зовнішньої заборгованості.

Перехід питань управління зовнішнім дер­жавним бор­гом у розряд першо­чер­гових зумов­лю­ють необхідність розробки і про­ве­дення систе­ми за­хо­дів щодо врегулювання проблеми зов­ніш­ньої заборго­ва­­нос­ті. Враховуючи те, що проблема надмірного зовнішнього боргу стала досить відомим і поши­рен­им явищем другої половини ХХ ст., світова практика нагромадила значний до­с­­від щодо управління бор­го­вим тягарем вирі­шен­ня проблеми за­бор­го­ва­нос­ті: від найгіршого – абсолютний дефолт (повна від­мо­ва від своїх зобов’язань), до дещо кращого, при якому частко­во списуються борги (однак бор­жник втрачає час­тко­во полі­тич­ну самостійність та тимча­со­вий доступ до між­на­род­ного ринку капіталів), та до найкра­що­го із варі­ан­тів – рес­­трук­ту­ризації, що передбачає перео­фор­­млен­ня бор­гу в тій чи іншій формі.

Під реструктуризацією боргу розуміють прийняття за згодою боржників і кредиторів заходів, спрямованих на під­трим­ку платоспроможності боржників у середньо- та довго­стро­ковій перспективі.

В залежності від типів кредиторів і боржників роз­різ­ня­ють декілька варіантів реструктуризації зовнішнього бор­гу. Один із цих варіантів – реструк­ту­ризація міжуря­дових позик і позик, гарантованих урядом у рамках Па­ризь­кого клубу офіцій­них кредиторів. 

Другий варіант – реструктуризація комерційного боргу у рамках Лон­дон­сько­го клубу приватних креди­то­рів. 

Пе­ре­дба­чаються такі фор­ми:

• викуп боржником певної частини своїх боргових зобов’­я­зань із знижкою (дис­­кон­том) на вторинному ринку;

• обмін зобов’язань на цінні папери із меншим номіналом чи під більш низькі відсотки (облігації Брейді) з довшим (більше 10 років) періодом обертання і піль­го­вим періо­дом виплати відсотків;

• Облігації типу “Брейді” є державними облігаціями, еміто­ва­ни­ми в обмін на реструктуризований борг перед комерційними банками. Як правило, ці зобов’язання в частині номіналу гарантовані облі­га­ці­я­ми Казначейства США. Вже на сьогодні в облігаціях типу “Брейді” офор­млено більше ¹/₃ всіх зовнішніх державних зобов’язань країн Ла­тин­ської Америки.

• обмін частини боргових зобов’язань і відсотків на націо­наль­ну (неконвер­товану) валюту, або на акції наці­о­наль­них ком­па­ній країн-боржників.

Серед основних схем реструктуризації зовнішнього бор­гу найбільшого поширення набули такі:

1. Перенесення термінів платежів (пролонгація);

2. Нові кредити з цільовим призначенням оплати минулих боргів (за схе­мою “Ponzi”);

3. Списання боргу;

4. Викуп боргу із дисконтом на вторинному ринку;

5. Обмін боргу на акції національних підприємств;

9. Економічний зміст та елементи валютної системи. Поняття національної та світової валютних систем.

Історично спочатку виникли національні валютні системи, які були закріплені національним законодавством з урахуван­ням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою грошової системи країни, хоч і відносно само­стійною, оскільки виходить за національні рамки. Її особли­вості визначаються ступенем розвитку і станом економіки та зовнішньоекономічних зв’язків країни.

Національна валютна система — це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюють­ся міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Основні елементи національної валют­ної системи визначаються національним законодавством.

Її структурними елементами є:

• національна валюта — грошова одиниця держави;

• валютний паритет як основа валютного курсу;

• режим курсу національної валюти;

• організація валютного ринку;

• національні органи, що обслуговують та регулюють ва­лютні відносини країни;

• мови обміну національної валюти на золото та інші валю­ти – конвертованість валюти.

Національна валютна система є органічною частиною систе­ми грошових відносин окремих держав. її функціонування ре­гулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтингу та регулювання валютних курсів, формування та ви­користання міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу, кредитних ресурсів та ін. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки — банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи ва­лютного контролю, інші державні та приватні інститути.

Світова валютна система — це форма організації міжна­родних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність спо­собів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рам­ках світового господарства.

Світова валютна система включає ряд конструктивних еле­ментів: світовий грошовий товар, валютний курс, валютні рин­ки та міжнародні валютно-фінансові організації.

Світовий грошовий товар виступає носієм міжнародних ва­лютно-грошових відносин і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства.

Другим елементом світової валютної системи є валютний курс. Це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Валютні курси можуть бути фіксованими (твердими) і плаваючими (гнучки­ми).

Третім елементом світової валютної системи є валютні рин­ки.

Четвертий елемент світової валютної системи — це міжна­родні валютно-фінансові організації:

Світова валютна система базується на функціональних фор­мах світових грошей. Світовими називаються гроші, які об­слуговують міжнародні економічні, політичні та культурні відносини, а грошова операція, завдяки якій у певній країні можна придбати платіжні засоби, що є дійсними і можуть бути використані за кордоном, є вже операцією валютною.