Дохід і прибуток в мікроекономіці. Дохід валовий, середній і граничний та методика їх визначення. Бухгалтерський і економічний прибуток.
У мікроекономічній теорії кінцеві результати виробництва заведено називати загальним продуктом(Total Product, TP). Це випуск продукції в натуральному вимірі за розрахунковий період часу, це лише інше позначення випуску Q, при цьому, як уже зазначалося, під продукцією розуміються всі блага, що є «виходом» підприємства як ринково-виробничої системи.
Доходом (виторгом) підприємства називають платежі, що надходять на його користь за реалізації продукції. Як і щодо багатьох інших показників, мікроекономічна теорія оперує трьома видами доходу.
Сукупний дохід (Total Revenue, TR) — це сума коштів, одержувана підприємством від продажу визначеної кількості блага (Q):
С
ередній
дохід (Average Revenue, AR) — дохід, що
припадає на одиницю проданого
блага:
(1.10)
Г
раничний
дохід (Marginal Revenue, MR) — приріст
доходу, отриманий від продажу додаткової
(останньої з реалізованих) одиниці
блага:
(1.11)
Зі збільшенням обсягів продажу граничний дохід може залишатися незмінним або ж знижуватися, що визначається еластичністю попиту на продукцію підприємства. Порівнюючи граничний дохід і граничні витрати, підприємство вибирає найвигідніший для себе обсяг випуску і продажу, що максимізує прибуток або мінімізує збитки, тобто оптимізує свою діяльність.
У загальному вигляді прибуток (Profit, П), визначається як різниця між сукупним доходом і сукупними витратами:
Різні концепції витрат спричинюють те, що в економічній науці та у господарській практиці розрізняють такі види прибутку:
бухгалтерський прибуток — різниця між сукупним доходом підприємства та бухгалтерськими витратами. Такий прибуток іноді називають розрахунковим, оскільки за визначення його розміру враховують лише ті грошові платежі, що фіксуються в бухгалтерській звітності підприємства;
економічний прибуток — різниця між сукупним доходом підприємства та економічними витратами, явними і неявними;
нормальний прибуток — мінімальна (нормальна) винагорода, необхідна для того, щоб залучити та утримати ресурси в межах даного напряму діяльності. Якщо ця мінімальна винагорода не забезпечується, то підприємець або підприємство спрямовуватиме свої зусилля на інше, привабливіше поле діяльності.
Моделі ринку: досконала конкуренція, монополія, монополістична конкуренція і олігополія. Порівняльна характеристика моделей ринку.
Структура ринку характеризує умови, в яких відбувається конкуренція. Структуру ринку визначають за кількістю фірм та покупців на ринку, за наявністю та доступністю інформації, за можливістю змов між продавцями чи покупцями, а також: за легкістю входження і виходу з конкретного ринку. На структуру ринку може впливати також держава через ухвалення економічних законів. У свою чергу структура ринку впливає на рівень цін, обсяги виробництва та величину прибутків підприємств.
Розрізняють чотири основні ринкові структури — досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, чиста монополія. їхні характерні ознаки подано у таблиці 18.1.
Іноді в літературі використовується термін "недосконала конкуренція", яким позначають усі ті структури ринку, що відрізняються від досконалої конкуренції.
Розглянуті вище ринкові структури можна поділити на дві групи: реальні та ідеальні. До реальних структур можна віднести монополістичну конкуренте та олігополію, до ідеальних — досконалу конкуренцію і чисту монополію. Олігополія і монополістична конкуренція притаманні багатьом реально існуючим ринкам. До олігопольних структур належать, наприклад, телебачення, виробництво автомашин, сигарет; до монополістично-конкурентних — виробництво одягу, ліків, побутової електротехніки, надання банківських послуг населенню, видання журналів і газет тощо.
На відміну від монополістичної конкуренції та олігополії, досконала конкуренція і чиста монополія не характеризують які-небудь реально існуючі ринки, а представляють ідеальні типи ринкових структур. Звичайно, термін "ідеальні ринкові структури" означає не те, що ці структури є гарними, а те, що вони існують як абстрактні ідеї.
До ідеальних ринкових структур ринки, що існують реально, можуть тільки наближатися. Наприклад, найближчими до досконалої конкуренції є деякі ринки сільськогосподарської продукції (пшениця, кукурудза), а також деякі фінансові ринки або біржі. Так само важко знайти ринки чистої монополії. Навіть у фірм, які займають монопольно-домінуюче становище на ринку, майже завжди є один — два дрібних конкуренти. Крім того, дуже рідко яка-небудь продукція унікальна настільки, що взагалі не має замінника. Отже, ідеальних ринкових структур у реальному світі не існує.