9.Теорія інтерналізації: переваги внутрішньокорпоративного руху активів.

Суть теорії інтерналізації полягає в тому, що транснаціональна компанія замінює ринкові трансакції своїми внутрішньокорпоративними трансакціями, за рахунок чого отримується як економія на трансакційних витратах, так і використовуються переваги індустріальної організації.

Вперше теорію інтерналізації розробив Коуз, тому її іноді називають

“правилом Коуза”. Справа в тому що діяльність ТНК в різних країнах

взаємопов’язана: продукція одного філіалу використовується у виробничому процесі філіалу в іншій країні. Крім того, управління філіалами може здійснюватись головною компанією з єдиного центру. Виробничі зв’язки і зв’язки управління формують каркас корпоративної структури, а діяльність ТНК направлена на те, щоб полегшити зв’язки між філіалами, дочірніми компаніями та асоційованими компаніями. ТНК існують завдяки тому, що такі зв’язки вигідніше встановлювати в рамках однієї фірми (тобто формується т.зв. внутрішньокорпоративний ринок[

Теорія інтерналізації стверджує, іцо фірми замінять зовнішній ринок на внутрішні потоки товарів і послуг, якщо видатки на це менші, ніж видатки на організацію ринку, інакше кажучи, якщо видатки на внутрішні операції менші, ніж на зовнішні. Інтерналізація дає змогу фірмам створювати та використовувати додатковий прибуток від удосконалення виробництва такими шляхами, які не можуть бути використані на відкритому (конкурентному) ринку. Вертикальну інтеграцію теорія інтерналізації також тлумачить як заміну неефективного зовнішнього ринку.

10.Теорія монополістичної конкуренції с. Хаймера та еклектична модель Дж. Даннінга.

Теорія монополістичної конкуренції (монополістичної переваги чи ринкової влади) С. Хаймера та різні її модифікації стали однією з теоретичних основ "парадигми Даннінга".

С. Хаймер та його послідовники обґрунтовували головну тезу про те, що транснаціональна компанія виступає як суб'єкт ринкової влади. Така ринкова влада спричиняє зростання фірми шляхом злиття і поглинання, збільшення концентрації виробництва. Проте на певній стадії підвищувати концентрацію ринкової влади в масштабах країни стає неможливо, що мотивує інвестування за кордоном. Експансія транснаціональних корпорацій веде до інтенсифікації конкуренції у глобальній економіці.

Теорія монополістичної конкуренції розрізняє горизонтальні та вертикальні іноземні інвестиції. Горизонтальні інвестиції — це інвестування у виробництво основної продукції, яка виробляється компанією. Вертикальні інвестиції здійснюються у послідовні стадії виробництва спеціалізованих продуктів (комплектуючих), які використовуються для виробництва кінцевої готової

продукції транснаціональної кооперації. Вертикальні закордонні інвестиції — це домінуючий спосіб експансії олігополій у базових галузях обробної промисловості та гірничодобувній галузі, які залежать від доступу до джерел сировини.

Інновації та знання включають нематеріальні активи, якими володіє фірма і які забезпечують їй перевагу в таких видах діяльності: технологічні, управлінські та організаційні знання й інновації, досвід та технології маркетингу. Ці активи трансформуються в додаткові можливості інвестицій та ефективності з відносно низькими витратами.

Використання переваг внутрішньокорпоративного обміну (інтерналізації) для набуття конкурентних переваг визначає зміст теорії інтерналізації, розробленої в працях Агарвала, Ругмана та Баклі.

Дж. Даннінг запропонував так звану еклектичну парадигму для аналізу прямих іноземних інвестицій, яка об'єднує теорію організації виробництва, теорію міжнародної торгівлі, теорію фірми та теорію міжнародних конкурентних переваг. Еклектична модель намагається пояснити транснаціоналізацію діяльності компаній та визначити основні фактори такого процесу. Можна виділити такі основні фактори:

1) фактори, які визначають конкурентні переваги компанії, — масштаби діяльності, диференціація продуктів, патенти і торгові марки, управлінський та маркетинговий досвід, власні технології;

2) специфічне територіальне розміщення факторів виробництва, таких як природні ресурси та робоча сила;

3) переваги інтерналізації, які визначають прямі іноземні інвестиції ефективними порівняно з експортом товарів та послуг.