20. Міжнародний досвід створення та життєдіяльності технополісів в Стратегії економічної та соціальної політики України.

Однією з ключових сучасних форм організаційно-економічного сприяння розвитку високотехнологічного виробництва, прикладної науки є науково-технічні парки – технополіси. Вони можуть стати джерелом сучасних технологій, денамізатором бізнесу, каналом додаткових надходжень до державного бюджету.

Міжнародний досвід створення та життєдіяльності технополісів, взагалі цілеспрямованої науково-технологічної політики, розуміння того, що тільки активне застосування прогресивних форм спеціально-економічного розвитку може суттєво змінити обсяги виробництва та споживання, знайшли, зокрема відображення В Стратегії економічної та соціальної політики на 2000 роки (“Україна: послуги у ХХІ століття”).

Технополіс - це територіальний науково-промисловий комплекс або конгломерат науково-академічних, навчальних, дослідно-конструкторських закладів, промислових підприємств та інших з розвинутою та динамічною системою виробничого постачання, комунікацій, обєктів інфраструктурної мережі, який ствоюється за чіткою функціональною ознакою з метою розвитку в найсприятливіших умовах високотехнологічного, соціально необхідного, конкурентноспроможного, екологічно чистого виробництва, підготовки висококваліфікованих фахівців.

Практика чималої кількості індустріально розвинутих країн свідчить про існування універсальних принципів створення, розвитку, управління діяльністю технополісів.

Для сучасної розвинутої країни з ринковою економікою характерною є наявність кількох десятків технопарків, а в США функціонують майже дві сотні таких утворень.

рикладом створення технопарку в Україні є Харківський інститут монокристалів. Це – один із тих вітчизняних центрів науково-виробничої діяльності, які не тільки перебувають в авангарді світового технологічного прогресу з окремих його напрямків, а й намагаються піднести пов язане з своєю науковою діяльністю вітчизняне виробництво (зокрема, виробництво надчистих монокристалів) до такого рівня, який забезпечує високу конкурентноспроможність, розштрення експорту продукції, що виробляється.

Формуючи довгострокову стратегію України щодо створення мережі технополісів, важливо враховувати особливості сучасних диферсифікованих та динамічних ринків.

Технополіси стають не тільки інструментом оптимізації територіального розміщення промисловості, підвищення її ефективності, створення нових видів прдукції, а також потужним чинником та інструментом поглиблення міжнародного поділу праці, спеціалізації та розвитку нових видів наукомісткого виробництва.

Метою створення наукових парків може стати технічнна модернізація та структурна реконструкція промисловості цілого регіону, стимулювання розвитку місцевих підприємств, забезпечення заходів для того, щоб допомогти стати на ноги численним малим фірмам задля створення кращого конкурентного середовища.

Не дивно, що за існування відкритих економічних систем подібна форма організації виробничих комплексів дедалі більшою мірою визначає й особливості сучасної міжнародної економічної діяльності.

Від традиційного способу концентрації виробництва у вигляді регіональних індустріальних центрів технополіси відрізняє обов язкова висока наукомісткість, а також мала матеріало- та енергоємкість виробництва, орієнтованого виключно на нові види технологічно прогресивної продукції.

У практичному плані найбільш придатним для створеннятехнополісів є мікрорайони, що утворювались або спеціально створюються навколо високотехнологічних виробництв чи таких навчальних закладів, як університети чи технологічні інститути. Адже ключова умова для розвитку технополісів (оскільки правилом є 60-80-відсоткова і навіть більша питома вага саме науковців у загальному штаті виробників), дослідно-виробничої, соціально-побутової інфраструктури, транспортно-комунікаційної мережі.