9. Основні цілі міжнародної економічної діяльності суб’єктів макрорівня.

Суб’єкти міжнародної економічної діяльності на макрорівні мають подвійну природу – це водночас і господарська, і регулятивна практика держави в особі повноважних її органів, які безпосередньо організовують рух через кордони предметів міжнародного співробітництва або діяльність яких спрямована на формування режиму такого співробітництва.

Коли йдеться про макрорівень суспільного життя, то, як правило, мають на увазі державну політику, що захищає інтереси суспільства в цілому. Так само і стосовно макрорівня міжнародної економічної діяльності – він є сферою реалізації інтересів країни в цілому. Причому такі інтереси можуть як збігатись з інтересами окремих приватних учасників міжнародного співробітництва, так і суперечити їм.

У першому випадку ( збіг інтересів) типовими ситуаціями є укладання рамкових угод з іншими державами (угрупуваннями держав) про розширення обсягів співробітництва, протекціоністський захист вітчизняних виробників (вочевидь всупереч інтересам зарубіжних конкурентів) через запровадження митних тарифів та нетарифних обмежень)

Комплекс різнотипних макросуб’єктів міжнародної економічної діяльності можна розглядати як певну системну цілісність, яка в свою чергу поділяється на складові . Такий підхід зумовлюється, з одного боку, органічною структурною належністю цих суб’єктів до державного апарату, а з іншого – іншими реальними цілями. Основними цільовим призначенням інститутів макрорівня є встановлення «правил гри», адекватних режиму міжнародної економічної діяльності. Тому методологічно значущим є офіційне тлумачення суб’єктивності у сфері регулювання такої діяльності.

Основними завданнями міжнародної економічної діяльності суб’єктів макрорівня є

• максимізація випуску продукції засобами структурного вдосконалення виробництва, сприяння більш глибокій національній спеціалізації, розширення коопераційної бази господарювання;

• гарантування довгострокової міжнародної конкурентоспроможності та економічної безпеки країни – забезпечення достатньо динамічного технологічного, промислового розвитку, доступу до джерел сировини;

• контроль за станом внутрішнього ринку черес стимулювання його засобами зовнішньої конкуренції, недопущення проникнення на нього недоброякісних товарів;

• зниження абсолютних витрат та корекції вартісних пропорцій у національній економіці;

• збільшення зайнятості як фактор зростання та поліпшення результатів участі у міжнародному співробітництві;

• використання механізмів міжнародної кооперації як інструмента поліпшення якості життя та розв’язання інших соціальних проблем;

• поліпшення умов формування бюджету за рахунок позитивного сальдо поточних операцій або руху капітальних активів;

• оптимізація розподілу доходів у масштабах економіки в цілому засобами тарифної, цінової політики, запровадження валютних обмежень;

10. Основні складові експортного потенціалу України.

Експорт товарів – це продаж та вивезення товарів за кордон з метою їх реалізації на зовнішніх ринках через передання у власність контрагенту в іншій країні.

Традиційно основу українського товарного експорту становить продукція металургійної промисловості, машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості, агропромислового комплексу, легкої, харчової і місцевої промисловості. Легко бачити, що для України характерним є домінування в експорті такої промислової продукції, яка потребує значних виробничих потужностей, але не має суттєвого наукового вмісту. У довгостроковій перспективі така спеціалізація неминуче приведе до закріплення за державою несприятливого статусу в системі міжнародних кооперацій та поділу праці, її перетворення на макросуб’єкти допоміжного, екологічно брудного виробництва.

Надзвичайно великий експортний потенціал агропромислового комплексу України. Поглиблення ринкових реформ в аграрному секторі, поступове включення в господарський обіг земельних ресурсів, застосування сучасної техніки та виробничих технологій можуть і повинні вплинути на диверсифікацію експортної потужності України, примноження її реальних переваг у конкурентній боротьбі з виробниками й експортерами сільськогосподарської продукції.

Як показує досвід розвинутих країн, саме за рахунок стимулювання державного експортного, причому головне – експортного технологічного напрямку зовнішньоекономічної діяльності, їм вдається втримувати стабільну динаміку економічного розвитку. Тому в сучасних умовах ефективний розвиток українського експорту є важливим елементом довгострокової стратегії держави щодо ринкового реформування і структурної перебудови економіки.

Необхідність прийняття термінових заходів із підтримки промислового, особливо машинобудівного, наукомісткого, збуту посилюється у зв’язку з усе помітнішими ознаками сировинних запасів.

Для стимулювання структурної оптимізації експорту слід домогтися того, щоб усе валютне, митне, податкове й зовнішньоекономічне законодавство України стимулювало виробника на збільшення експорту сучасних і прогресивних машин та обладнання.

Для України більш правильним було б ставлення питання про забезпечення розвитку високих технологій. А за таких умов експорт може відбуватися і як постачання готових складних виробів, і як компонент взаємного обміну технологічними вузлами в межах кооперативного виробництва.

Експортна політика, як у масштабах країни, так і на фірмовому рівні, нерозривно пов’язана з широким спектром регулюючих, управлінських заходів. Кожною державою проводиться політика підтримки вітчизняного товаровиробника.

Основними інструментами підтримки експорту з території України на сучасному етапі є:

• стимулювання виробництва експортної продукції, зокрема продукції високого ступеня обробки, а також наукомісткої високотехнічної продукції;

• сприяння модернізації та технічному переозброєнню експортоорієнтованих виробничих потужностей;

• оптимізація національного правового та нормативно-інституціїного режиму здійснення експортних операцій;

• удосконалення механізму фінансування виробництв, які здійснюють експорт;

• налагодження ефективної системи страхування експортних операцій;

• забезпечення достатньої правової підтримки національного виробника, зокрема при проведені судово-арбітражних розглядів, антидемпінгових процесів;

• забезпечення отримання сертифікатів на продукцію вітчизняного виробництва, відповідності метрологічного та стандартизаційног оформлення вітчизняної продукції вимогам західних ринків та ін.