27. Нетарифні інструменти в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності України.

Нетарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі – це засоби адміністративного обмеження та впливу на умови міжнародної торгівлі та конкуренції з боку держави.

Нетарифні засоби регулювання торгівлі діють разом із тарифними інструментами в комплексі державних методик та важелів впливу на міжнародну торгівлю. Інколи, в певних галузях та сферах торгівлі, нетарифні засоби є домінуючими, інколи, навпаки, їх застосування є менш доцільне або неможливе.

Найбільш поширеним засобом впливу на міжнародну торгівлю є кількісні та валютно-цінові обмеження, які переважно застосовуються щодо ввезення товарів. Передусім це – контингентування та ліцензування.

Контингентування (квотування) – це обмеження державною владою ввезення або вивезення товарів через установлення певної кількості або граничної суми на певний період часу. Контингентування може стосуватися імпорту (переважно воно і має місце) та експорту. Щодо контингентування імпорту, то розрізняють два його види: абсолютне квотування, згідно з яким визначається кількість продукції, яку дозволяється ввезти до країни, та тарифне квотування, згідно з яким дозволяється ввезення на територію країни конкретного товару протягом певного періоду часу зі сплатою мита за зниженою ставкою.

Організаційними засадами контингентування можуть бути двосторонні угоди, односторонні рішення країн або блокових угруповань. Контингенти можуть бути спрямованими, тобто стосуватися певних країн, та загальними, тобто які стосуються всіх країн світу.

Ліцензування – це видача дозволів на здійснення експортно-імпортних та транзитних операцій у тих випадках, коли відповідні вільні операції не допускаються.

Зазвичай ліцензії видаються урядовими органами провідним операторам, причому ліцензії поділяються на генеральні та індивідуальні.

Генеральна ліцензія – дозвіл на вільне ввезення, вивезення або перевезення певного товару (групи товарів відповідно до списку), яка діє протягом певного часу (як правило, року). Відомості про генеральну ліцензію зазвичай публікуються в офіційних виданнях країни.

Індивідуальна (разова) ліцензія – це дозвіл на ввезення, вивезення або перевезення певного товару, який є дійсним протягом обмеженого терміну часу (до року).

Досягнення очікуваних позитивних результатів внаслідок застосування тарифів та нетарифних інструментів можливе тільки на основі системного підходу, виходячи з комплексного характеру інструментарію та регулятивного апарату, які є в наявності в уряду. В іншому випадку ті або інші дії можуть не тільки виявитися недостатньо дійовими, а й призвести до небажаних наслідків, інколи протилежних бажаним.

Щодо субсидування експортного виробництва, то це явище є типовим для посттоталітарних економік, а сам цей факт – один з „улюблених” приводів застосування торговельних санкцій.

Хоча обмеження імпорту є найпростішим засобом, і саме це дає найшвидші результати, уряд не може не враховувати, що тільки у такий спосіб завдання динамізації національного розвитку не розв’язати. Антиімпортне регулювання є надто примітивним та не гнучким інструментом, більше того – політично небезпечним. Крім того, обмеження ввезення негативно відображаються на стані конкурентного середовища всередині країни, а це може погіршити конкурентні можливості національного товаровиробника в довгостроковій перспективі. Отже, через певний час потреба в обмеженнях імпорту може навіть зрости.