13. Основні напрями оптимізації імпорту в Україні.

Україна в значних обсягах імпортує паливно-енергетичні ресурси, що передусім пов’язано з неефективністю енергоспоживання в країні. Крім того, по номенклатурі вітчизняного імпорту позначається відставання з ряду важливих напрямків НТП та промислового розвитку.

Можна визначити основні напрямки оптимізації імпорту в Україні в такому переліку заходів та регулюючих методик:

• проведення радикальної раціоналізації енерго- та матеріалоспоживання, поширення заощадливих технологій у виробництві та в побуті;

• перехід на використання альтернативних імпортних енергоносіїв сонячної, вітрової енергії, супутнього газу, метану, вугільних шарів, етилового спирту ( його джерелом можуть бути побічна продукція та відходи сільського господарства й агропереробки, зокрема цукрових буряків після технологічного процесу виготовлення цукру), доцільним є переведення ряду електростанцій, які використовують газ, на вугільне паливо;

• збільшення розвідок та власного видобутку нафти й газу, більш повний видобуток промислових родовищ;

• поширення виробництва на території України тих товарів іноземних марок, які характеризуються найкращими споживацькими властивостями та користуються високим попитом;

• обмеження ввезення на територію України тієї продукції, яка заважає становленню молодих галузей обробної промисловості, та тих сфер виробництва, які не встигли вчасно реформуватися лише переходять на шлях ринкової діяльності ( не піднімаючи цієї концепції непродуктивним захистом підприємств з неефективним менеджментом);

• запровадження ефективних механізмів антидемпінгових розслідувань та процедур стосовно тих іноземних фірм, які можуть бути звинуваченими у недобросовісній конкуренції;

• розвиток альтернативних імпортним поставкам виробництв ( з урахуванням того, що магістральним напрямом формування відкритої економіки України має стати модель національної спеціалізації, а не економіки, яка будується за принципом “все-сам”)

• стимулювання інвестицій у розвиток тих галузей економіки, які програють у міжнародній конкурентній боротьбі, зокрема і на національному ринку через об’єктивний дефіцит у них фінансових ресурсів.

14. Види міжнародних послуг та їх класифікація.

Торгівля послугами пов’язана з торгівлею товарами, причому особливо тісний зв’язок існує між торгівлеюпослугами та високотехнологічними товарами. Одним із елементів цього зв’язку, особливо в умовах загострення конкуренції на світових товарних ринках, є допоміжно-збутова роль міжнародних послуг, без яких, як правило, неможливе успішне освоєння зарубіжних ринків. Ця роль простежується на всіх етапах маркетингової діяльності експортерів — починаючи з вивчення цільових ринків, з використанням глобальних інформаційних мереж, і закінчуючи післяпродажним технічним обслуговуванням проданих товарів. Таке обслуговування відіграє важливу роль у збутовій політиці, підвищенні конкурентоспроможності на ринках технологічної продукції. Причому ефективна технологічна торгівля вимагає високого рівня гарантійного технічного обслуговування і ремонту, надання клієнтам сервісних послуг, тривалих гарантійних термінів і виконання ряду видів безкоштовних технічних робіт. З цією метою створюються станції технічного обслуговування, ремонтні майстерні, склади запчастин, готується кваліфікований персонал.

Специфіку окремих видів послуг визначає характер учасників ринку послуг і порядок їх взаємодії, технологія надання послуг та їх природа і мета. Інакше кажучи, об’єктивними критеріями класифікації послуг є характер їх учасників і факторів, а саме: • суб’єктів послуг; • предметів і об’єктів послуг; • взаємин між учасниками ринку послуг; • механізм реалізації послуг.

Ураховуючи викладене, послуги, зокрема міжнародні, згідно з критеріями наявності чи відсутності зв’язку з товарною торгівлею та рухом капіталів і процесами виробничого кооперування, можна класифікувати таким чином:

• послуги, які пов’язані з торгівлею, — транспортні послуги, технічне обслуговування, страхування та ін.;

• послуги, які пов’язані з інвестиціями та виробничою кооперацією, — передавання технологій, готельні, професійні послуги та ін.;

• послуги, які водночас пов’язані і з інвестиціями та виробничою кооперацією, і з торгівлею, — зв’язок, будівництво, обслуговування виробничого обладнання та ін.;

• послуги, які мають автономний характер, — інформаційні послуги, особисті, культурні, рекреаційні послуги та ін.

Існують й інші теоретичні класифікаційні підходи.

Відповідно до власного загального класифікаційного підходу Світовий банк виділяє такі послуги:

• факторні послуги (factor services), які пов’язані з рухом капіталів, робочої сили й інших компонентів та інструментів виробничого процесу;

• нефакторні послуги (non-factor services), які мають нефінансовий характер. Це транспортні, туристичні та інші нефінансові послуги.

Згідно з власними класифікаційними критеріями МВФ виділяє такі види послуг:

• морські перевезення;

• інші види транспортних послуг;

• подорожі;

• інші приватні послуги та інші офіційні послуги.

Згідно з підходом, який прийнятий ЮНКТАД, виділяють вісім видів послуг:

• фінансові; • зв’язку; • будівельні та проектно-конструкторські;

• транспортні; • професійні та ділові (юридичні, медичні тощо); • комерційні;

• туристичні; • аудіовізуальні (теле-, відео-кінематографічні).

15.Особливості становлення ринку послуг у відкритій економіці України.

Торгівля послугами відіграє особливу роль у міжнародній економічній діяльності України. Особливості участі України в міжнародній торгівлі послугами в 90-х роках ХХ ст. та на початку ХХІ ст. традиційно зумовлювалися тим, що вона до певної міри компенсувала негативне сальдо загального торговельного балансу країни. Це відбувалося завдяки наявності таких особливо важливих для торгівлі послугами переваг міжнародної економічної діяльності, як сприятливе географічне розташування (що в економічній термінології артикулюється як транзитний статус), наявність відповідно до історичних традицій участі в міжнародній торгівлі розгалуженої транспортної інфраструктури та рухомого складу. Цей транспортний потенціал, навіть з урахуванням його кризового стану на зламі століть, може, порівняно з переважною частиною економіки, розглядатися як достатньо потужне джерело валютних надходжень.

Отже, можна відзначити, що безумовно позитивним явищем для України є порівняно значний розвиток сфери послуг, яка бере участь у міжнародному співробітництві. Разом з тим не можна не помітити, що її структура є дещо гіпертрофованою. Адже левову частку в ній становлять транспортні послуги — 85 %, зокрема трубопровідний транспорт — 67 %.

Національний ринок послуг в Україні розвивається в умовах дедалі більш вираженої відкритості економіки, зростання впливів з боку глобалізації. Фактично відбувається швидке становлення цього ринку, формування відносин між його суб’єктами, а також самих цих суб’єктів в умовах тісної міжнародної конкуренції. Вихідний стан ринку послуг відповідав характерним для планової системи уявленням про примат виробництва засобів виробництва та недооцінці ролі сфери послуг як своєрідного додатку до матеріального виробництва.

Але хоча зростання питомої ваги в економіці сектору послуг є характерною ознакою сучасного розвитку, це не свідчить про секторальну оптимізацію української економіки. Адже протягом 90-х років відбувалося майже некероване падіння виробництва та інколи мала місце навіть деградація виробничої інфраструктури й ресурсної бази. Зростання безробіття у промисловості виштовхувало людей у сферу послуг і в сільське господарство, причому сфера послуг, як правило, не виявляла попиту на високоосвічених виробників та сучасні моделі використання кваліфікованої праці, а ставала тимчасовим притулком для знедолених робітників і фахівців із різних галузей економіки.

Звичайно, збільшення частки послуг, зокрема послуг з участю зарубіжних суб’єктів господарювання, не є прямим підтвердженням прогресу. Скоріше це свідчить про наявність механізму кореляційних зв’язків. Разом з тим у послуг як виду економічної діяльності є низка об’єктивних переваг, які мають велике значення для трансформаційної економіки України.

Так, інвестиції, взагалі кошти, які вкладаються у сферу послуг, мають, як правило, порівняно невеликий термін окупності. Швидкий обіг капіталу в певній сфері чи галузі є важливим чинником розвитку для дефіцитної економіки. Подібний сектор економіки, яким, власне, і є сфера обігу, сам по собі може стати рушійною силою її розвитку. Відносно менші обсяги капіталу, що потрібні для організації виробництва, означають більші можливості для бізнесу, створення робочих місць.

Характер та інструментарій регулювання торгівлі послугами не дуже відрізняються від тих, що властиві торгівлі товарами. Це пов’язано як з однопорядковістю об’єктів регулювання, так і з тим, що торгівля послугами часто є допоміжною стосовно торгівлі товарами, отже, немає об’єктивних підстав для застосування принципово різних підходів.

Є й інші причини для застосування на внутрішньому ринку специфічного режиму регулювання торгівлі послугами. Наприклад, в ряді випадків протекціонізм стосовно національних су­б’єктів надання послуг, зокрема у формі квот чи субсидій, може безпосередньо не спричиняти зворотних санкцій у торгівлі.