5.8.4. Технологія виробництва свинини

Інтенсифікація виробництва свинини потребує виконання ряду умов: концентрації її виробництва у спеціалізованих підприємствах, створення у них надійної кормової бази, інтенсивного використання тварин відповідних порід, проведення цілеспрямованої племінної роботи, організації поточного виробництва продукції, упровадження нових будівельних рішень, засобів механізації й автоматизації виробництва, високої професійної підготовки кадрів, організації праці тощо.

В Україні функціонують спеціалізовані свинарські підприємства по виробництву 6-108 тис. центнерів свинини у живій масі за рік.

Залежно від виробничої потужності комплексів вони поділяються на різну кількість виробничих спеціалізованих дільниць. На великих свинокомплексах розрізняють шість виробничих спеціалізованих дільниць: ремонтних свинок, холостих і поросних (до 32 днів) свиноматок, поросних (33-114 днів) свиноматок, підсисних свиноматок, дорощування поросят і одна –дві дільниці по відгодівлі поросят. У спеціалізованих свинарських підприємствах меншої потужності є, як правило, чотири дільниці: ремонтних, холостих і поросних свиноматок; підсисних свиноматок; дорощування та відгодівлі поросят.

Важливою технологічною передумовою роботи будь-якого свинарського підприємства є рівномірне (ритмічне) виробництво та реалізація продукції через рівні проміжки часу. Величина таких проміжків (крок ритму) залежить від розміру господарства. Великі спеціалізовані свинарські господарства та комплекси з річним виробництвом 12, 24, 36, 54 і 108 тис. голів за рік працюють відповідно з 14, семи-, чотири-, три-, дво-, одноденним ритмом виробництва.

В основу організації потокового виробництва свинини покладено:

• відповідну (для одержання кінцевого результату – планової кількості голів відгодівельного молодняку, який реалізується за кожний ритм) за величиною групу свиноматок у період осіменіння, поросності і підсисного вирощування молодняку, причому група маток, яку осіменяють, на 25% більша від групи поросних із розрахунку на можливі прохолости, а група поросних маток збільшується на 8-10% проти групи підсисних у звязку з можливими аварійними опоросами (менше восьми поросят за опорос) абортами і т. ін.;

• плановий відхід молодняку на різних етапах його відгодівлі;

• осіменіння чи парування кожної наступної групи маток проводиться тільки в дні, передбачені прийнятим на фермі ритмом.

• тривалість одного репродуктивного циклу при потоковій технології визначає кількість опоросів із розрахунку на свиноматку за рік (табл. 30).

30. Розрахунок репродуктивних циклів (опоросів) на свинофермі за рік

Типи ферми	Тривалість окремих фаз репродуктивного циклу, днів			Загальна тривалість репродуктивного циклу, днів	Усього опоросів за рік
	період від відлучення поросят до запліднен-ня	поросність	підсисне вирощуван-ня поросят
Невеликі ферми	20	115	60	195	1,8
Ферми з річним виробництвом 12-24 тис. голів	20	115	42	177	2,0
Ферми з річним виробництвом 36-108 тис. голів	20	115	30	165	2,2

Усі штучно чи природно запліднені матки, які повторно не прийшли в охоту протягом 28-36 днів, вважаються умовно супоросними. Їх розміщують у групових станках по шість-вісім голів. Після цього переводять у цех явно поросних маток, де також утримують по шість-вісім голів до 105 дня поросності. Після чого, помивши та продезінфікувавши, їх переводять у цех опоросу, де свиноматки утримуються в індивідуальних клітках. Для новонароджених поросят за допомогою теплових панелей, електрокилимів, електричних ламп, сухої, свіжої підстилки підтримують температуру в межах 28-30 С з наступним зниженням її на 2 С кожну наступну неділю.

Площа станку для підсисної свиноматки становить 5 м² і, крім цього, 2,0-2,5 м² для відпочинку та підгодівлі поросят-сисунів. Для холостих і поросних маток станкова площа становить 1,8-2,2 м², молодняку на дорощуванні – 0,4-0,45 м², а відгодівельного молодняку – 0,6-0,8 м².

Від якості свинарників, їх розміщення та обладнання, температурно-вологісного режиму й загазованості приміщень, щільності розміщення різних статевовікових груп свиней багато в чому залежить виробництво продукції, витрати кормів на її виробництво та її собівартість.

Під час вибору місця для будівництва свинокомплексів необхідною умовою є віддаленість їх від великих населених місць, промислових центрів або сіл. Місце вибору майданчика для будівництва свинокомплексів і ферм в обовязковому порядку повинно бути узгоджене з органами Державної ветеринарної служби та іншими установами. Будівництво свинокомплексів і ферм здійснюється за типовими проектами. Вони передбачають дві системи утримання свиней: цілорічне безвигульне утримання всього поголівя на великих комплексах із закінченим циклом виробництва свинини та розрахованих на щорічну відгодівлю 54-108 тис. і більше свиней і стійлово-вигульне на комплексах меншої потужності.

Стан здоровя та продуктивність свиней залежить не тільки від їх племінних якостей, рівня повноцінності годівлі, але й значною мірою від мікроклімату приміщень, у яких тварини утримуються. Вплив мікроклімату на тварин складається із сукупної дії різних факторів зовнішніх умов. Основними з них є: температура, вологість, хімічний склад повітря, наявність у ньому пилу та мікрофлори, світловий режим та ультрафіолетове опромінення, наявність шумів, сторонніх людей на фермі тощо. Вимоги свиней до мікроклімату приміщень залежать від їх віку та фізіологічного стану (табл. 31).