1.2.6. Система органів сечовиділення

Це система підтримує сталість (гомеостаз) внутрішнього середовища - крові, тканинної рідини, що забезпечується за рахунок виділення з організму різноманітних кінцевих продуктів обміну речовин.

Основне значення у видільних процесах належить ниркам. Вони виділяють з організму кінцеві продукти білкового обміну: аміак, сечовину, сечову кислоту, креатинін та ін., підтримують нормальний вміст в організмі води, мінеральних речовин, глюкози, регулюють рН крові, зберігають сталість осмотичного тиску, виводять з організму токсичні, лікарські речовини, фарби та ін., що надійшли ззовні.

Нирки - парні органи, червоно-бурого кольору, лежать у поперековій ділянці по обидві сторони від хребта. На внутрішньому краї нирки є невелика заглибина - ворота нирки. Через них у нирки входять артерія і нерви, а виходить ниркова вена, лімфатичні судини і сечовід.

Сечовід має вигляд довгої трубки, через який сеча з нирки поступає у сечовий міхур.

Сечовий міхур - непарний грушоподібної форми орган, що виконує роль резервуара, в якому нагромаджується сеча. Він складається зі слизової, м'язової і серозної оболонок. Внутрішня слизова оболонка вистелена багатошаровим перехідним епітелієм. Пучки м'язової оболонки переплітаються у різних напрямках і розміщені у кілька шарів. При розслабленні сфінктера у задній частині міхура (шийці) сеча надходить у сечовипускний канал.

Сечовипускний канал починається від шийки сечового міхура і відкривається у самок в сечостатеве переддвер'я, а у самців, після впадання у нього сім'япроводів, - сечостатевим отвором.

Утворення сечі у нирках - це складний процес фільтрації, реабсорбції та канальцевої секреції, що дозволяє ниркам видаляти з організму шлаки, зберігаючи при цьому необхідні компоненти крові.

1.2.7. Система органів розмноження

Система органів розмноження забезпечує відтворення потомства та збереження виду. Сільськогосподарські тварини розмножуються статевим способом. Необхідною умовою для цього є зустріч чоловічої статевої клітини (спермія) з жіночою – (яйцеклітиною) та їх з'єднання, що веде до взаємної асиміляції, тобто запліднення. Після запліднення з статевих клітин утворюється зигота, з якої розвивається спочатку ембріон, а потім плід. Біологічне значення статевого розмноження заключається у перекомбінації генів та у появі нових якостей у потомства, що можуть дати перевагу новому поколінню у виживанні. Органи розмноження самців складаються з сім'яників, їхніх придатків і сім'япроводів, сім'яникового мішка, сечо-статевого каналу з придатковими залозами, органу парування (статевого органу з препуціальним мішком).

Спермії утворюються в сім'яниках і у процесі їх виведення по сім'яним канальцям і сім'япроводу розбавляються секретами статевих залоз, перетворюючись в еякулят. Еякулят неоднаковий за об'ємом, кількістю сперміїв та хімічним складом у самців різних видів сільськогосподарських тварин (табл.1.).

До статевих органів самок належать яєчники, яйцепроводи, матка, піхва, сечостатеве переддвер'я та зовнішні статеві органи.

Периферійна частина яєчника складається з великої кількості фолікулів на різних стадіях розвитку.