Міністерство аграрної політики України

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

В.В. Мирось, В.О. Головко,

В.Г. Василець

ТВАРИННИЦТВО

(з основами технологій виробництва

продукції тваринництва)

За редакцією академіка В.В. Мирося

Харків - 2006

Мирось В.В., Головко В.О.

Василець В.Г.

ТВАРИННИЦТВО

(з основами технологій виробництва

продукції тваринництва)

Харків - 2006

ББК П 5/6я7

М64

УДК 636 (075.8)  

Рецензенти: М.Ф.Соловйов, канд. екон.наук, професор кафедри

організації виробництва та агробізнесу ХНАУ

ім. В.В. Докучаєва ; Є.І. Чигринов, д-р с.-г. наук,

завідувач відділу технології виробництва яловичини

Інституту тваринництва УААН

Мирось В.В. та ін.

М 64 Тваринництво (з основами технологій виробництва продукції тварин-ництва: / В.В. Мирось, В.О. Головко, В.Г. Василець; За ред. акад. В.В. Мирося – Х., 2006. – 278 с.

Викладені основи анатомії, розведення та годівлі сільськогосподарських тварин. Подано теоретичний матеріал, необхідний для пізнання найбільш загальних закономірностей будови, функції, розвитку та селекції сільськогосподарських тварин. Значна увага також приділена висвітленню сучасних оцінок поживності та якості кормів, технології виробництва і підготовки кормів до згодовування. Наведені стислі відомості щодо технологій виробництва основних видів продукції тваринництва. Вони включають основи знань стосовно порід сільськогосподарських тварин і птиці, що розводяться в Україні, систем їх утримання, годівлі, переробки одержуваної від них продукції.

Призначено для викладачів і студентів інженерних, агрономічних, економічних, ветеринарних спеціальностей очної та заочної форм навчання ВНЗ аграрного профілю III і IV рівня акредитації та інститутів післядипломної освіти.

Бібліогр. 34. Рис. 7. Табл. 59. ББК П 5/6я7

 Мирось В.В., Головко В.О., Василець В.Г.,

2006

ЗМІСТ
Вступ	3
Загальне тваринництво	9
1. Анатомія і фізіологія тварин	9
1.1. Поняття про тканини	9
1.2. Поняття про органи і системи органів	11
1.2.1. Апарат руху	11
1..2. Система органів шкірного покриву	12
1.2.3. Система органів травлення	14
1.2.4. Система органів дихання	16
1.2.5. Система органів крово- і лімфообігу	18
1.2.6. Система органів сечовиділення	21
1.2.7. Система органів розмноження	22
1.2.8. Система органів внутрішньої секреції	24
1.2.9. Нервова система	25
2. Розведення сільськогосподарських тварин	28
2.1. Конституція і екстер’єр сільськогосподарських тварин	28
2.2. Особливості індивідуального розвитку тварин	33
2.3. Продуктивність тварин	37
2.3.1. Молочна продуктивність	37
2.3.2. М’ясна продуктивність	41
2.3.3. Вовнова продуктивність	43
2.3.4. Смушки	44
2.3.5. Яєчна продуктивність	44
2.4. Основи селекції сільськогосподарської худоби і птиці	45
2.4.1. Добір	45
2.4.2. Підбір	47
2.5. Поняття про породу	50
2.5.1. Виробниче призначення порід	52
2.5.2. Структура порід	53
2.6. Методи розведення сільськогосподарських тварин	55
2.6.1. Чистопородне розведення	56
2.6.2. Схрещування	56
2.6.2.1. Промислове схрещування	57
2.6.2.2. Ввідне схрещування	58
2.6.2.3. Поглинальне схрещування	59
2.6.2.4. Відтворне схрещування	60
2.6.3. Гібридизація	61
2.7. Відтворення стада	61
2.7.1. Біологічні особливості тварин і їх відтворна здатність	62
2.7.2. Господарські та селекційні фактори, що забезпечують оптимальне відтворення стада	63
2.7.3. Технологія одержання сперми і організація штучного запліднення	65
2.7.4. Заходи по контролю за станом вагітності самиць	67
2.7.5. Трансплантація ембріонів	68
3. Корми і годівля сільськогосподарських тварин	70
3.1. Поняття про поживність корму	70
3.1.1. Оцінка поживності кормів за хімічним складом	70
3.1.2. Перетравність кормів	75
3.1.3. Оцінка загальної поживності кормів	77
3.1.4. Оцінка енергетичної цінності кормів	78
3.1.5.Біологічна цінність кормів	79
3.1.5.1.Білкова цінність кормів	79
3.1.5.2. Вітамінна поживність кормів	81
3.1.5.3. Мінеральна цінність кормів	85
3.2. Корми і кормові продукти	89
3.2.1. Фактори, які впливають на склад і поживність кормів	89
3.2.2. Соковиті корми	91
3.2.2.1. Зелені корми	91
3.2.2.2. Силосовані корми	97
3.2.2.3. Сінаж	104
3.2.2.4. Коренеплоди	105
3.2.2.5. Бульбоплоди	106
3.2.2.6. Баштанні	106
3.2.3. Грубі корми	106
3.2.3.1. Сіно	106
3.2.3.1.1. Заготівля розсипного сіна	108
3.2.3.1.2. Пресування сіна	109
3.2.3.1.3. Заготівля сіна методом активного вентилювання	109
3.2.3.2. Солома	109
3.2.4. Концентровані корми	110
3.2.4.1. Зерно злакових культур	110
3.2.4.2. Зерно бобових культур	110
3.2.4.3. Способи підготовки зерна злакових і бобових культур до згодовування	110
3.2.4.3.1. Здрібнення	110
3.2.4.3.2. Прожарювання зерна бобових	111
3.2.4.4. Трав’яне борошно	111
3.2.5. Відходи технічних виробництв	111
3.2.5.1. Висівки	111
3.2.5.2. Макуха і шроти	112
3.2.5.3. Фосфатиди	112
3.2.5.4. Жом	113
3.2.5.5. Патока	113
3.2.5.6. Барда	114
3.2.5.7. Кормові дріжджі	114
3.2.5.8. Пивна дробина, солодові ростки	114
3.2.6. Корми тваринного походження	115
3.2.7. Мінеральні корми	116
3.2.8. Азотисті синтетичні сполуки	118
3.2.9. Комбікорми, білково-вітамінні добавки, премікси	119
3.3. Принципи годівлі сільськогосподарських тварин	123
3.3.1. Норми та раціони годівлі	123
3.4. Гігієна годівлі сільськогосподарських тварин	126
Технології виробництва основних видів тваринницької продукції	133
4. Технологія виробництва молока на промисловій основі	133
4.1. Характеристика основних порід великої рогатої худоби	136
4.1.1. Аборигенні зникаючі породи	137
4.1.2. Сучасні зникаючі породи	138
4.1.3. Породи зарубіжної селекції, що використуються для поліпшення вітчизняних порід	141
4.1.4. Новостворені породи молочної худоби в Україні	142
4.2. Племінна робота в господарствах	143
4.2.1. Племінні господарства	144
4.2.2. Племінна робота в умовах молочних комплексів	146
4.2.3. Мічення молодняку	147
4.3. Відтворення великої рогатої худоби	147
4.3.1. Підготовка корів до отелення	147
4.3.2. Проведення отелення корів	148
4.4. Утримання корів	150
4.5. Доїння корів	154
4.5.1. Молоко і молочні продукти	155
4.5.2. Склад і якість молока	156
4.5.3. Основні види молочних продуктів	160
4.6. Годівля дійних корів	163
4.6.1. Норми та раціони для дійних і сухостійних корів	165
4.6.2. Годівля ремонтного молодняку	166
5. Технологія виробництва яловичини	170
5.1. Відгодівля молодняку великої рогатої худоби молочних і молочно-м’ясних порід	170
5.2. Породи м’ясної худоби	175
5.3. Утримання м’ясної худоби	177
5.4. Годівля великої рогатої худоби м’ясних порід	180
5.5. Відтворення м’ясної худоби	180
5.6. Отелення корів м’ясних порід	182
5.7. Вирощування телят м’ясних порід	183
5.8. Технологія виробництва свинини	184
5.8.1. Біологічні особливості свиней і їх роль у розвитку галузі	184
5.8.2. Племінна робота у свинарстві	185
5.8.3. Основні породи свиней на Україні	187
5.8.4. Технологія виробництва свинини	191
5.8.5. Технологія розведення свиней	194
5.8.6. Годівля свиней	197
5.8.6.1. Годівля кнурів	199
5.8.6.2. Годівля свиноматок	201
5.8.6.3. Годівля поросят-сисунів	204
5.8.6.4. Годівля поросят після відлучення	206
5.8.6.5. Годівля ремонтного молодняку	207
5.8.6.6. Відгодівля свиней	208
5.9. Виробництво продукції вівчарства	215
5.9.1. Породи овець і племінна робота у вівчарстві	215
5.9.1.1. Племінна робота	218
5.9.2. Продукція вівчарства	219
5.9.2.1. Вовнова продуктивність овець	219
5.9.2.2. М’ясна продуктивність овець	222
5.9.2.3. Молочна продуктивність овець	222
5.9.2.4. Смушки й овчини	223
5.9.2.5. Фактори, що впливають на якість продукції овець	224
5.9.3. Технологія виробництва продукції вівчарства	225
5.9.3.1. Типи вівчарських ферм і комплексів	226
5.9.4. Годівля овець	226
5.9.4.1. Годівля баранів-плідників	227
5.9.4.2. Годівля вівцематок	228
5.9.4.3. Годівля ягнят і ремонтного молодняку	229
5.9.4.4. Відгодівля овець	231
5.9.5. Відтворення стада овець	231
5.10. Птахівництво	233
5.10.1. Породи і кроси курей	233
5.10.1.1. Яєчні породи	233
5.10.1.2. М’ясні породи	234
5.10.2. Породи і кроси індиків	236
5.10.3. Породи і кроси качок	236
5.10.4. Породи гусей	238
5.10.5. Племінна робота у птахівництві	238
5.10.6. Характеристика яєць птиці	239
5.10.7. Технологія виробництва яєць на промисловій основі	240
5.10.7.1. Утримання курей батьківського стада	241
5.10.7.2. Утримання курей	242
5.10.7.3. Інкубація яєць	244
5.10.8. Технологія виробництва м’яса птиці	245
5.10.8.1. Технологія вирощування курчат-бройлерів	245
5.10.9. Технологія вирощування качок	246
5.10.10. Технологія вирощування гусят	247
5.10.11. Технологія вирощування індичат	248
5.10.12. Годівля птиці	249
5.10.12.1. Особливості травлення й обміну речовин у птиці	249
5.10.12.2. Годівля курчат та ремонтного молодняку курей	253
5.10.12.3. Годівля м’ясних курчат-бройлерів	253
5.11. Конярство	255
5.11.1. Основні породи коней	255
5.11.2. М’ясна і молочна продуктивність коней	259
5.11.3. Кінний спорт	260
5.11.4. Годівля коней	260
5.11.4.1. Годівля жеребців	261
5.11.4.2. Годівля кобил	262
5.11.4.3. Годівля робочих коней	263
5.12. Кролівництво	264
5.12.1. Годівля кролів	268
Література	272

ВСТУП

Тваринництво відіграє важливу роль у житті людини. Свійські тварини забезпечують представників homo sapiens ("людини розумної") повноцінними, доброякісними продуктами харчування, а також продукцією, що використовується для різноманітних виробів широкого вжитку. Вони відіграють суттєву роль у підвищенні родючості земель. Спілкування з сільськогосподарськими тваринами забезпечує гармонійний розвиток людини, в першу чергу молодої. Окремі види сільськогосподарських тварин є партнерами людини у спортивних змаганнях. Значна кількість видів тварин використовується як транспортні засоби (верблюди, коні, мули, велика рогата худоба, голуби та ін.).

Основною продукцією свійських тварин є продукти харчування. Саме продукти тваринного походження забезпечують людину необхідними незамінними речовинами, тобто тими, що самі не синтезуються в організмі людини, а надходять ззовні. Це амінокислоти, насичені і ненасичені жирні кислоти, необхідні макро- і мікроелементи.

Встановлено, що добова потреба людини в одній з незамінних амінокислот (лізині) становить 5 г. Ця кількість необхідної для нормального функціонування людського організму амінокислоти знаходиться в 100 г м'яса. Таку ж кількість амінокислоти можна одержати, з'ївши не менше 2,5 кг чорного хліба. Однак така кількість хліба забезпечить доступ в організм людини 8600 ккал енергії, при її добовій потребі лише в 3000 ккал, що безперечно призведе до захворювань внаслідок нераціонального харчування, значних перевитрат цих продуктів. І це тільки стосовно однієї з десяти незамінних амінокислот. Єдиний вихід в організації повноцінного харчування людини - це забезпечення її доброякісними продуктами тваринного походження. Науковими дослідженнями встановлено, що річна потреба для однієї людини складає 370-400 кг молока (сюди входять у відповідному перерахунку кисломолочні продукти - сир, масло, сметана та ін.), 70-100 кг м'яса, 400 шт. яєць.

Які ж можливості тваринництва України на сучасному етапі його розвитку? На 52 млн. населення держави в суспільному секторі в недалекому майбутньому щорічно заготовляли близько 4860 тис. тон/м'яса у живій масі, що давало змогу довести до столу споживача 2430 тис. т тієї її частини, яка використовується для приготування їжі (при 50% виході м'яса), тобто по 43 кг на душу населення. Заготівля молока в Україні в цей період наблизилася до 18 млн., тобто 350 кг її у розрахунку на одну людину. Яєць заготовляли близько 10 млрд шт. - по 200 шт. на людину.

Певна частина продукції (25-50% за видами) вироблялась і споживалася безпосередньо тими, хто її виробляв - сім'ями, які займалися розведенням сільськогосподарських тварин. Проте навіть з урахуванням продукції, що вироблялась у присадибному секторі, повністю перекрити дефіцит у тваринницькій продукції, що склався в Україні на той час, не вдалося. Ще гірше становище склалося в останнє десятиріччя XX ст.і в перші роки ХХІ століття, у зв'язку зі зменшенням як поголів'я, так і його продуктивності. Практично на душу населення (47 млн.) в останні роки в Україні приходиться менше половини від фізіологічно обумовленої норми споживання тваринницької продукції (< 150 кг молока, 200 шт. яєць, 32 кг мяса на рік), що ставить під загрозу виживання наших людей, обумовлює різке зменшення кількості населення України, його стійкості від інфекційних хвороб, що і має місце в останні роки.

Проте стан виробництва тваринницької продукції в Україні не відображає дійсних потенційних можливостей тих сільськогосподарських тварин, які в ній розводяться для реального забезпечення тваринницькою продукцією всього нашого населення. А вони значні і поки що не використовуються внаслідок цілого ряду негативних факторів. У першу чергу через відсутність достатньої кількості та якості кормів, незабезпеченість іншими технологічними умовами. Про це свідчать дані про продуктивність тварин, схожих за генотипом, в інших країнах світу.

Так, у 1990 р. у Ізраїлі надій на кожну з 600 000 корів перевершив 12000 кг, у США на 12 млн корів - 7500 кг, у країнах Східної і Західної Європи цей показник коливався у межах 4500-6000 кг. На сімейній фермі Леккеркеркерів (штат Каліфорнія) від кожної з 297 корів надоїли по 12464 кг молока за рік. А така корова, як Бігер Ірмінда Еллен (штат Індіана) за 365 днів лактації дала 25248 кг при 2,82% жиру. У Штаті Каліфорнія від корови № 289 за все її життя (5535 днів лактації) було одержано понад 211 т молока або в середньому по 38 кг на добу.

У високорозвинених країнах світу середньодобові прирости свиней на відгодівлі досягають 700 г і більше, а по окремих генотипах цей показник перевершує кілограмову позначку. Молодняк великої рогатої худоби спеціалізованих генотипів у сприятливих умовах дає 1,5-2,0 кг приросту щодоби. Від спеціально відселекційованих порід овець одержують по 4 кг і більше чистої вовни за рік.

Цей короткий перелік досягнень безумовно вказує на значний генетичний потенціал сільськогосподарських тварин, який можливо реалізувати лише на основі глибоких знань їх біології і вмілого спрямованого використання їх у виробництві.

В Україні поки що замало як самих знань у цій сфері, так і можливостей до їх застосування. Про це свідчать показники, досягнуті в суспільному секторі за наслідками 2005 р. Так, надій на фуражну корову знаходиться у межах 2000 кг, середньодобові прирости великої рогатої худоби і свиней - відповідно склали 250 і 100 г, настриг вовни на вівцю не перевищив 1,0 кг, а на курку-несучку одержали до 150 яєць за рік.

Першочерговим завданням у питанні подальшого збільшення виробництва тваринницької продукції є значне поліпшення кормової бази. Слід відмітити, що за останні роки в цьому питанні в Україні практично нічого не було вирішено.

Важливою передумовою інтенсифікації тваринництва є також корінне поліпшення генетичного потенціалу сільськогосподарських тварин, що можливо за рахунок як власних генетичних ресурсів місцевих порід, так і за рахунок використання генетичних ресурсів (бугаї-плідники, їх сперма, ембріони, самиці) високопродуктивних порід, в основному зарубіжної селекції. Однак при цьому слід збагнути досить важливе положення, яке корифей російської науки академік М.Ф. Іванов відмічав ще сто років тому, але яке поки що неприйняте більшістю керівників і спеціалістів сільського господарства різних рангів: “За кордоном уже давно прийшли до висновку, що розведення високопродуктивної худоби не можливе без травосіяння, без коренеплодів і без використання великої кількості концентрованих кормів. Вони вважають, що при доброякісних кормах багато порід тварин будуть придатні до розведення в тому чи іншому регіоні; у нас же йдуть нескінченні пошуки порід, які б при наших скудних кормових ресурсах залишилися високопродуктивними”. І по сей час в Україну надходять дуже дорогі генетичні ресурси (племінний молодняк, сперма, ембріони) з-за кордону. Але внаслідок відсутності належних кормових і технологічних умов ці "золоті" генетичні ресурси у більшості випадків не тільки не дають належного позитивного результату, але з погіршенням адаптивних можливостей отриманого помісного ремонтного молодняку, негативно впливають на продуктивний потенціал місцевих популяцій сільськогосподарської худоби, в яких протягом десятків поколінь склалися такі генні асоціації, які дозволяли їм не тільки вижити, але й давати продукцію навіть в екстремальних умовах, які ще властиві нашому сучасному тваринництву.

Відомо, що процес породотворення тварин є наслідком соціального прогресу певної частини людства і відповідає ступеню їх соціально-економічного розвитку. Так, високий ступінь розвитку економіки окремих країн Заходу забезпечив необхідні умови розвитку тваринництва, що супроводжувалось зростанням продуктивного потенціалу худоби при паралельному забезпеченні її відповідними кормовими і технологічними ресурсами.

Саме так у США менше, ніж за сто років, виведена найбільш продуктивна у світі молочна порода великої рогатої худоби - голштинська, яка у даний час найпоширініша у світі та здатна при цьому у відповідних технологічних умовах зберігати високий генетичний потенціал продуктивності.

Серед м'ясних порід великої рогатої худоби найбільшого поширення у світі набули герефордська, абердин-ангуська та шортгорнська породи. Це продукт плідної роботи англійських селекціонерів.

Великого розповсюдження у світі набули свині порід: ландрас, уельська та деякі інші, які зарубіжними вченими і практиками були відселекційовані (відповідно до умов ринку і технологічного забезпечення) за високою м'ясною продуктивністю.

Значним попитом у тваринників світу користуються вівці австралійської і новозеландської селекції, що відзначаються високим настригом цінної вовни і передають у відповідних умовах свої спадкові якості місцевим породам у різних варіантах схрещування.

У розвинених країнах світу в основі промислової технології виробництва яєць і курчат-бройлерів є використання спеціалізованих ліній курей у відповідних кросах, при забезпеченні їх відповідними технологічними умовами для реалізації продуктивного потенціалу.

Усе це дозволяє констатувати, що світове співтовариство має у своєму розпорядженні генетичні ресурси з високим продуктивним потенціалом. Причому нові високопродуктивні породи, лінії, кроси відзначаються космополітизмом, тобто властивістю добре пристосовуватись і повністю проявляти свій продуктивний потенціал практично в будь-яких природно-економічних зонах Землі за умови створення для них відповідних технологічних і кормових умов. Це дає змогу за короткий час інтенсифікувати процес селекції у будь-якому куточку нашої планети.

Але слід завжди мати на увазі, що широке використання імпортних порід веде до зникнення місцевих порід, а разом з цим і цінних генів, генетичних комплексів, властивих тільки цим породам, до звуження генетичної мінливості у популяціях сільськогосподарських тварин, під назвою - «генетична ерозія», що в кінцевому рахунку може призвести до негативних наслідків.

В Україні вже практично зникли її місцеві аборигенні породи великої рогатої худоби - білоголова, сіра українська. Практично під загрозою зникнення цінна миргородська порода свиней. Лише у генофондних стадах залишились деякі породи курей та овець (сокільська і решетилівська породи овець та ін).

З кінця XIX і початку XX ст. у скотарстві почали використовувати більш продуктивні породи - симентальську, чорно-рябу, швіцьку. Значно раніше (у XVIII ст.) німцями-колоністами у степові простори України була завезена червона худоба, що стала родоначальницею червоної степової породи.

Менш продуктивні місцеві породи свиней упродовж нинішнього століття замінилися великою білою. В останні десятиріччя все більшого поширення набувають такі породи свиней, як ландрас, уельська, дюрок.

На зміну місцевому грубошерстному вівчарству прийшли мериносові вівці – прекос, які були завезені з Німеччини, асканійська тонкорунна (створена з залученням генетичного матеріалу з США) та деякі інші.

В останні десятиріччя в Україну масово завозився генетичний матеріал молочних і м'ясних порід великої рогатої худоби, яєчних і м'ясних кросів курей, овець, свиней, кролів тощо. Він відіграв певну роль у становленні вітчизняного тваринництва. Завезені породи в основному використовували для метизації місцевих, менш продуктивних порід, що було обумовлено різкою зміною у соціально-економічних відношеннях в Україні, бажанням у стислі строки вирішити продовольчу проблему, що існувала та існує протягом всієї історії нашої країни. Це й лягло в основу відмови від селекції місцевих порід у напрямку покращання їх продуктивного потенціалу і заміни їх завезеними з-за кордону більш продуктивними, але менш пристосованими до місцевих умов породами, що в значній мірі негативно позначилося на виробництві тваринницької продукції в нашій країні в останні роки.

Незважаючи на складні умови ведення тваринництва наші вчені внесли значний вклад у розвиток вітчизняної зоотехнічної науки і тваринництва. Їх зусиллями розроблені теоретичні рішення, методи і технології по інтенсифікації тваринництва, зростанню та забезпеченню генетичного продуктивного потенціалу популяцій сільськогосподарських тварин і птиці. Серед них значне місце посідають Й.А. Даниленко, Ф.Ф. Ейснер, О.Є. Яценко, Ф.І. Осташко, І.В. Смірнов, М.А. Кравченко, Г.О. Богданов, Є.І. Адмін, М.В. Зубець та ін., які внесли і вносять значний вклад у теорію та практику розведення та використання сільськогосподарських тварин. Цими вченими і їх послідовниками розроблені та впроваджені у виробництво основні положення великомасштабної селекції, оцінки генотипу плідників, біотехнологічні методи відтворення у тварин, організації повноцінної годівлі різних видів і статевовікових груп сільськогосподарських тварин та економічно вигідних технологічних умов отримання тваринницької продукції.

У даному підручнику знайшли відображення новітні досягнення вітчизняної та зарубіжної зоотехнічної науки. Причому наведені матеріали ні в якому разі не претендують на зоотехнічну догму. Автори при підготовці підручника поставили собі за мету висвітлити основні досягнення у галузі біології сільськогосподарських тварин і технології одержання від них доброякісної, дешевої продукції. Разом з тим автори мали на меті наштовхнути читача на роздум у з'вязку з тим, що технологічний процес в основі своїй є перманентним, що видозмінюється з розвитком суспільства відповідно до його попиту та інтелектуально-економічних можливостей, а також викликати бажання не сліпо слідувати написаному, а реально оцінювати об'єктивну дійсність, використовувати ті або інші породи згідно з існуючими технологіями утримання, можливостей у відношенні годівлі тощо. На основі досягнень науково-технічної думки своєчасно вводити нові елементи технологій, що дасть можливість у перспективі не тільки їх вдосконалити, але й докорінним чином змінити.

Підручник складається з двох частин. Перша – це загальне тваринництво, де стисло подаються матеріали щодо анатомії та фізіології сільськогосподарських тварин, розведення та годівлі. У другій частині висвітлюються технології одержання основних видів тваринницької продукції (молока, м'яса, вовни, яєць та ін).

Загальне тваринництво

1. Анатомія та фізіологія тварин

Анатомія та фізіологія тварин - це науки, що вивчають будову та функції окремих клітин, тканин, органів, систем органів і організму в цілому.

Організм - це жива, цілісна система, що розвивається, саморегулюється і самовідновлюється у певних умовах зовнішнього середовища. Фактори зовнішнього середовища можуть стати причиною зміни або виникнення нових функцій в організмі. Функції взаємопов'язані з певною структурою органів. Отже, фактори зовнішнього середовища можуть змінювати і будову окремих органів, і організму в цілому, викликати еволюцію живих організмів.

Організм складається з багатьох мільярдів клітин різних за розміром (від 2 до 200 мкм), формою та функціями. Форма клітин дуже різноманітна (плоскі, кубічні, циліндричні, зірчасті, кулясті та ін.), що зумовлена функціями та взаємо-зв'язками з іншими клітинами. У кожній клітині, як правило, є ядро і цитоплазма. Зовні клітина обмежена тонкою плівкою - плазматичною мембраною.

1.1. Поняття про тканини

Тканинами організму називаються однорідні групи клітин, що характеризуються подібними рисами будови і функції. Розрізняють чотири основних типи тканин: епітеліальну, опорно-трофічну, або сполучну, м'язову і нервову.

Епітеліальні тканини - це такі, які покривають тіло зовні і вистилають трубчасті внутрішні органи. Вони виконують функції захисту, всмоктування, виділення, секреції, подразливості. Епітеліальні клітини розміщуються в один або кілька шарів, тому епітелій буває одношаровий і багатошаровий. У залежності від форми і функції одношаровий епітелій буває плоский, кубічний і призматичний. Плоский одношаровий епітелій – це тонка плівка з плоских клітин, яка вистилає кров'яні та лімфатичні судини, альвеоли легень, а також покриває порожнини тіла та органи, які розміщені у них (легені, шлунок, кишечник та ін.).

Кубічний епітелій вистилає ниркові канальці і протоки багатьох залоз. Призматичний епітелій вистилає альвеоли легенів, внутрішню поверхню шлунково-кишкового тракту, молочних і потових залоз та ін. Багатошаровий епітелій складається з кількох пластів клітин, утворюючи поверхневий шар шкіри - епідерміс, а також вистилає слизову оболонку ротової порожнини, глотки, стравоходу, передшлунків жуйних та сечовивідних шляхів.

До опорно-трофічних (сполучних) тканин відносяться кров, лімфа, сполучна, хрящова і кісткова тканини та деякі інші, які забезпечують опорну, сполучну, захисну функції.

Сполучна тканина входить майже до всіх органів, заповнює проміжки між ними. Особливо її багато під шкірою (підшкірна клітковина). Вона становить основу сухожилків м'язів і зв'язок суглобів, міститься у стінках кровоносних судин, є основною тканиною червоного кісткового мозку, селезінки, лімфовузлів.

Кров і лімфа виконують функції живлення, транспортування поживних речовин в організмі та захисту організму. Кров, як і всі опорно-трофічні тканини, складається з клітин (формених елементів) і міжклітинної речовини - плазми. Формені елементи - це червоні кров'яні клітини (еритроцити), білі кров'яні клітини (лейкоцити) і кров'яні пластинки (тромбоцити). Еритроцити утворюються в червоному кістковому мозку з його клітин і забезпечують транспортування кисню з легень до всіх тканин організму.

Лейкоцити, на відміну від еритроцитів, мають ядра і здатні самостійно рухатись. Вони виконують в організмі переважно захисну функцію.

Кров'яні пластинки (тромбоцити) - це утворення неправильної форми, без ядер, які при виході крові з судини швидко руйнуються. Кров'яні пластинки беруть участь у зсіданні крові.

Плазма - це рідка частина крові солом'яного кольору з дуже складною сумішшю різноманітних речовин - білків, амінокислот, вуглеводів, жирів, солей та ін.

Лімфа - своєрідний вид сполучної тканини. Вона складається з лімфоцитів і плазми (лімфоплазми), що утворюється з тканинної рідини та плазми крові.

Хрящова тканина виконує опорну функцію. Вона складається з хрящових клітин, які виділяють пружну, одноманітну міжклітинну речовину, між якою можуть знаходитись еластичні або колагенові волокна.

Кісткова тканина складається з клітин і міжклітинної речовини. Кісткові клітини плоскі, багатовідросткові. У міжклітинній речовині багато колагенових волокон і мінеральних солей. Наприклад, солі кальцію надають кісткам твердості, а колагенові волокна перешкоджають ламкості. Все це сприяє міцності кісткової тканини.

М'язова тканина має своєрідну будову і функцію, обумовлену наявністю в ній м'язових клітин і скоротних волоконець (міофібрил), які здатні скорочуватись і виконувати певну роботу. Скорочується м'язова тканина під дією нервової тканини, яка своїми закінченнями пронизує м'язову тканину. У м'язовій тканині відбувається посилений обмін речовин, тому в ній велика кількість кровоносних судин.

М'язова тканина буває непосмуговою і посмугованою. Непосмугована м'язова тканина утворює м'язові оболонки внутрішніх трубчастих органів (шлунковий тракт) та кровоносних судин. Скорочуються ці м'язи мимовільно, тобто незалежно від волі людини чи тварини, виконуючи те чи інше функціональне навантаження. У посмугованої м'язової тканини побудовані всі скелетні м'язи, частково стінки деяких внутрішніх органів, а також серцеві м'язи, які щодо структури та функцій мають деякі особливості, відмінні від скелетних м'язів.

Нервова тканина - складається з клітин і їх відростків (нервових волокон). Одні клітини (нейрони) передають нервові імпульси, а інші (нейроглії) виконують опорну, захисну і трофічну функції. Нейрон - високоспеціалізована нервова клітина, яка складається з тіла, відростків і нервових закінчень.

Нейрон має кілька відростків. Один з них - це нейрит і кілька дендритів. Нейрит передає нервовий імпульс з клітини на периферію. Дендрити передають нервові імпульси у тіло нейрону. Сполучення між нейритом і дендритом називається синапсом. У синапсі нейрит і дендрит не стикаються між собою, оскільки і між ними є синаптична щілина. Через синапси нервові збудження передаються тільки в одному напрямку - з нейриту на дендрити. Таким чином синапс виконує роль клапану, що перешкоджає проведенню імпульсу у зворотному напрямку.

Нейрони мають різні розміри і форму, але всі вони побудовані за одним принципом. Скопичення нервових клітин з їх відростками і клітин нейроглі формує нервову тканину. Тіла нейронів утворюють сіру мозкову речовину у головному і спинному мозку та ганглії (нервові вузли). Нервові волокна утворюють у головному і спинному мозку білу мозкову речовину, а також формують нерви. Нервові волокна є також у сірій мозковій речовині.