- •Загальне тваринництво
- •1. Анатомія та фізіологія тварин
- •1.1. Поняття про тканини
- •1.2. Поняття про органи і системи органів
- •1.2.1. Апарат руху
- •1.2.2. Система органів шкірного покриву
- •1.2.3. Система органів травлення
- •1.2.4. Система органів дихання
- •1.2.5. Система органів крово- і лімфообігу
- •1.2.6. Система органів сечовиділення
- •1.2.7. Система органів розмноження
- •1. Характеристика еякулятів самців різних видів сільськогосподарських тварин
- •1.2.9. Нервова система
- •2. Розведення сільськогосподарських тварин
- •2.1. Конституція і екстер'єр сільськогосподарських тварин.
- •2.2. Особливості індивідуального розвитку тварин
- •2. Тривалість росту, строки використання і тривалість життя домашніх тварин, років
- •Відносний приріст визначається (у %) за формулою:
- •2.3. Продуктивність тварин
- •2.3.1. Молочна продуктивність
- •3. Хімічний склад коров'ячого молока
- •4. Зміна складу молока корів червоної степової породи по місяцях лактації
- •2.3.2. М'ясна продуктивність
- •5. Хімічний склад м'яса різних видів тварин
- •2.3.3. Вовнова продуктивність
- •6. Класифікація однорідної вовни за її товщиною
- •2.3.4. Смушки
- •2.3.5. Яєчна продуктивність
- •2.4. Основи селекції сільськогосподарської худоби і птиці
- •7. Класифікація інбридингу за Шапоружем
- •2.5.1. Виробниче призначення порід
- •2.5.2. Структура порід
- •2.6. Методи розведення сільськогосподарських тварин
- •Мал. 4 Схема ввідного схрещування
- •2. 7. Відтворення стада
- •2.7.1. Біологічні особливості тварин і їх відтворна здатність
- •8. Біологічні особливості різних видів сільськогосподарських тварин щодо відтворної здатності
- •2.7.2. Господарські та селекційні фактори, що забезпечують оптимальне
- •2.7.3. Організація штучного запліднення самиць
- •9. Характеристика спермопродукції самців окремих видів
- •2.7.4. Заходи по контролю за станом вагітності самиць
- •2.7.5. Трансплантація ембріонів
- •3. Корми і годівля сільськогосподарських тварин
- •3.1. Поняття про поживність корму
- •3.1. 1. Оцінка поживності кормів за хімічним складом
- •3.1.2. Перетравність кормів
- •3.1.3. Оцінка загальної поживності кормів
- •3.1.4. Оцінка енергетичної цінності кормів
- •3.1.5. Біологічна цінність кормів
- •3.1.5.3. Мінеральна цінність кормів.
- •3.2. Корми та кормові продукти
- •3.2.1. Фактори, що впливають на склад та поживність кормів
- •3.2.2. Соковиті корми
- •3.2.2.1. Зелені корми.
- •10. Схема зеленого конвеєра для великої рогатої худоби та овець в умовах південного Лісостепу
- •3.2.2.2. Силосовані корми
- •11. Залежність кислотності силосу від вологості
- •12. Оптимальні строки збирання кормових культур на силос
- •13. Залежність ступеня подрібнення маси від вологості
- •14. Рецепти комбінованих силосів для свиней
- •15. Рецепти комбінованих силосів для птиці
- •3.2.2.4. Коренеплоди
- •3.2 2 5. Бульбоплоди
- •3.2.2.6. Баштанні
- •3.2.3. Грубі корми
- •16.Динаміка хімічного складу укісної маси деяких кормових культур
- •3.2.4. Концентровані корми
- •3.2.4.3. Способи підготовки зерна злакових і бобових культур
- •3.2.4.4. Трав'яне борошно
- •3.2.5. Відходи технічних виробництв
- •3.2.6. Корми тваринного походження
- •3.2.7. Мінеральні корми
- •17. Вміст кальцію та фосфору у 100 г мінеральних кормів
- •18. Вміст мікроелементів у солях
- •3.2.8. Азотисті синтетичні сполуки
- •3.2.9. Комбікорми, білково-вітамінні добавки, премікси
- •19. Рецепти повнораціонних комбікормів, %
- •20. Рецепти комбікормів-концентратів,%
- •21. Рецепти замінників незбираного молока для телят та поросят, %
- •3.3. Принципи годівлі сільськогосподарських тварин
- •3.3.1. Норми та раціони годівлі
- •3.4. Гігієна годівлі сільськогосподарських тварин
- •22. Гранично допустимі концентрації нітратів і нітритів у кормах (затверджені Головним управлінням ветеринарії), мг/кг корму:
- •4. Технологія виробництва молока на промисловій основі
- •4.1. Характеристика основних порід великої рогатої худоби
- •4.1.1. Аборигенні зникаючі породи
- •4.1.2. Сучасні зникаючі породи
- •4.1.4. Новостворені породи молочної худоби в Україні
- •4.2. Племінна робота в господарствах
- •4.2.1. Племінні господарства
- •4.2.2. Племінна робота в умовах молочних комплексів
- •4.2.3. Мічення молодняку
- •4.3. Відтворення великої рогатої худоби
- •4.3.1. Підготовка корів до отелення
- •4.3.2. Проведення отелення корів
- •4.4. Утримання корів
- •4.5.1. Молоко і молочні продукти
- •4.5.2. Склад і якість молока
- •4.5.3. Основні види молочних продуктів
- •23. Норми основних мінеральних речовин для корів, г
- •24. Витрати концентрованих кормів в залежності від молочності корів
- •4.6.2.Годівля ремонтного молодняку.
- •25. Схема годівлі теличок до 6-місячного віку в стійловий період
- •26. Річні норми потреби в енергії та перетравному протеїні для молодняку
- •5. Технологія виробництва яловичини
- •5.1. Відгодівля молодняку великої рогатої худоби молочних і
- •27. Витрати енергії на 1 кг добового приросту молодняку
- •28. Раціони молодняку під час відгодівлі на жомі, кг на одну голову на добу
- •29. Орієнтовні раціони для молодняку великої рогатої худоби
- •5.2. Породи м’ясної худоби
- •5.3. Утримання мясної худоби
- •5.4. Годівля великої рогатої худоби м’ясних порід
- •5.5. Відтворення мясної худоби
- •5.6. Отелення корів м’ясних порід
- •5.7. Вирощування телят м’ясних порід
- •5.8. Технологія виробництва свинини
- •5.8.1. Біологічні особливості свиней і їх роль у розвитку галузі
- •5.8.2. Племінна робота у свинарстві
- •5.8.3.Основні породи свиней в Україні
- •5.8.4. Технологія виробництва свинини
- •30. Розрахунок репродуктивних циклів (опоросів) на свинофермі за рік
- •31. Оптимальні показники мікроклімату для свиней
- •32. Інтенсивність використання маток залежно від тривалості підготовки тварин до запліднення
- •33. Ефективність відгодівлі свиней із різним рівнем протеїну в раціонах
- •34. Орієнтовна структура річних раціонів для свиней, за поживністю, %
- •35. Орієнтовні раціони для кнурів при помірному їх використанні,
- •36. Орієнтовні раціони для поросних маток на зимовий період
- •37. Орієнтовні раціони для підсисних свиноматок
- •38. Орієнтовна схема підгодівлі поросят-сисунів (на голову за добу), г
- •39. Співвідношення основних кормів у раціонах відлучених поросят,
- •40. Орієнтовне співвідношення кормів у раціонах племінного молодняку свиней, % за поживністю
- •41. Хімічний склад приросту свиней, %
- •42. Витрати кормів на 1 кг приросту у свиней різної живої маси
- •43. Вплив живої маси поросят під час відлучення на приріст
- •44. Орієнтовні співвідношення основних кормів при мясній відгодівлі свиней за різними типами раціонів, % за поживністю
- •45. Орієнтовні раціони за різними типами відгодівлі свиней на мясо
- •46. Орієнтовні раціони в період відгодівлі свиней до жирних кондицій
- •Контрольні питання
- •47. Виробнича класифікація овець
- •5.9.1.1. Племінна робота
- •5.9.2. Продукція вівчарства
- •5.9.2.1. Вовнова продуктивність овець
- •5.9.2.2. М’ясна продуктивність овець
- •5.9.2.3. Молочна продуктивність овець
- •5.9.2.4. Смушки й овчини
- •5.9.2.5. Фактори, що впливають на якість продукції овець
- •5.9.3. Технологія виробництва продукції вівчарства
- •5.9.3.1. Типи вівчарських ферм і комплексів
- •5.9.4. Годівля овець
- •5.9.4.1. Годівля баранів-плідників
- •48. Норми годівлі баранів-плідників вовнових та м'ясо-вовнових порід
- •49. Орієнтовні раціони для баранів-плідників вовнових і
- •5.9.4.2. Годівля вівцематок
- •5.9.4.3. Годівля ягнят і ремонтного молодняку
- •50. Орієнтовні раціони ягнят-сисунів у період відлучення їх
- •5.9.4.4. Відгодівля овець.
- •5.9.5. Відтворення стада овець
- •5.10. Птахівництво
- •5.10.1. Породи і кроси курей
- •5.10.1.1. Яєчні породи
- •5.10.1.2. М'ясні породи
- •5.10.2. Породи і кроси індиків
- •5.10.3. Породи і кроси качок
- •5.10.4. Породи гусей
- •5.10.5. Племінна робота у птахівництві
- •5.10.6. Характеристика яєць птиці
- •5.10.7. Технологія виробництва яєць на промисловій основі
- •5.10.7.1. Утримання курей батьківського стада
- •5.10.7.2. Утримання курей
- •5.10.7.3. Інкубація яєць
- •5.10.8. Технологія виробництва м’яса птиці
- •5.10.8.1. Технологія вирощування курчат-бройлерів
- •5.10.9. Технологія вирощування качок
- •5.10.10. Технологія вирощування гусят
- •5.10.11. Технологія вирощування індичат
- •5.10.12. Годівля птиці
- •5.10.12.1. Особливості травлення й обміну речовин у птиці
- •51. Норми годівлі молодняку курей різного напряму продуктивності
- •52. Орієнтовні норми згодовування комбікормів дорослій птиці
- •53. Орієнтовні норми згодовування комбікормів молодняку птиці
- •54. Рецепти повнораціонних комбікормів для курей-несучок
- •5.10.12.2. Годівля курчат та ремонтного молодняку курей
- •5.10.12.3. Годівля м’ясних курчат-бройлерів
- •55. Рецепти повнораціонних комбікормів для курчат-бройлерів, % (ундіп)
- •5.11. Конярство
- •5.11.1. Основні породи коней
- •5.11.2. М'ясна і молочна продуктивність коней
- •5.11.3. Кінний спорт
- •5.11.4. Годівля коней
- •5.11.4.1. Годівля жеребців
- •56. Орієнтовні раціони для жеребців верхових і рисистих порід
- •5.11.4.2. Годівля кобил
- •57. Зимові раціони для племінних кобил на голову за добу, кг
- •5.11.4.3. Годівля робочих коней
- •58. Орієнтовні раціони робочих коней, кг на голову за добу
- •5.12. Кролівництво
- •5.12.1. Годівля кролів
- •112. Раціони для кролів за напівконцентратним типом годівлі на одну голову за добу, г
- •Список рекомендованої літератури
2.3.4. Смушки
Смушки виготовляють із шкіри ягнят каракульської, сокільської та деяких інших порід овець, забитих у віці не старше 2-5 днів. Смушки високо цінуються за міцністю, красивим малюнком і малою зношуваністю. З них виготовляють чоловічі та жіночі капелюхи, коміри, шуби. Якість смушку залежить від розміру, форми, пружності завитків, блиску та забарвлення волоконець.
Овчини - шкури забитих ягнят у пятимісячному віці та старше, спеціально оброблених для виготовлення хутрових виробів, пошиття шуб, кожухів та ін. Залежно від якості та характеру використання овчини поділяють на хутрові, шубні та шкіряні.
Хутрові овчини одержують від тонкорунних і напівтонкорунних (цигайських) овець. З них виготовляють жіночі та чоловічі капелюхи, коміри, шуби та ін.
Шубні овчини одержують від грубововнових овець та їх помісей. З них шиють шуби, кожухи. Найкращі шубні овчини одержують від овець романівської породи, які дають міцну, легку та теплу овчину. Шкури овець усіх порід, які мають довжину вовни менше 2,5 см, вичиняють з метою виготовляння шкіряних речей.
2.3.5. Яєчна продуктивність
Яйця - дієтичний продукт високої поживної цінності. Для харчових цілей використовують переважно яйця курей. Яйця качок, гусок, індичок використовують переважно для інкубації, а також для переробки на меланж (сухий яєчний порошок), що йде на виготовлення кондитерських і макаронних виробів.
Показниками яєчної продуктивності є кількість і середня маса яєць, одержаних від однієї несучки за рік. Найвища продуктивність у курей спостерігається на другий рік життя, після чого яйценосність зменшується.
Кури спеціалізованих несучих порід або гібридних ліній курей здатні знести за рік 260-280 яєць, качки - 160-180, гуси - 90-50, індички - 80-120. Маса курячих яєць становить 55-65 г, індичиних - 100-110 г, гусячих - 150-180г, качиних 70-80 г. На яєчну продуктивність впливають генетичні особливості та фактори зовнішнього середовища.
Збільшення виробництва яєць здійснюється за рахунок вдосконалення систем годівлі і утримання курей, поглиблення з ними племінної роботи, спрямованої на створення нових ліній і порід.
2.4. Основи селекції сільськогосподарської худоби і птиці
2.4.1. Відбір, походить від латинського слова SELECTION. Проте сучасна трактовка поняття селекції значно ширша. Поряд з відбором у ній значне місце посідає і підбір. Важливо не тільки відібрати потрібну породу, лінію, родину, окрему тварину, але й з високою відповідальністю, що базується на науково обгрунтованих доробках, здійснити потрібний підбір, тобто поєднання двох вихідних генотипів, що забезпечив би одержання селекційних ознак у потомстві у відповідності з поставленою метою. Однак основу селекції, безумовно, складає відбір, що відіграє ведучу роль у створенні нових форм органічного світу. Честь відкриття рушійної сили в еволюції тварин і рослин, закону про природний відбір, належить видатному англійському природознавцеві Ч. Дарвіну. Ним же була визначена і роль штучного відбору, що здійснюється людиною для забезпечення своїх потреб у процесі поліпшення одомашнених нею тварин і окультурених рослин.
Природний відбір - це процес відбіркового виживання та розмноження організмів. Як образно відзначав Ч. Дарвін, природний відбір "повсякденно та щогодинно розслідує в усьому світі самі найменші мінливості, відкидаючи погані, зберігаючи і додаючи хороші, працюючи безшумно і непомітно, де б і коли б не видався до цього випадок над поліпшенням кожної органічної істоти у з'вязку з умовами життя - органічними та неорганічними". Природно, що цей вид відбору має найбільший вплив на диких тварин. Проте його роль досить значна і при розведенні одомашнених тварин, які у силу тих або інших причин знаходяться в умовах, що виключають вплив людини або ж цей вплив незначний. І чим більше людина втручається у життя одомашнених тварин, створюючи протягом всього періоду їх життя оптимальні умови утримання, годівлі, захисту від хижаків та запобігання захворювань, тим менший вплив природного відбору. Проте його вплив досить значний, щоб ним знехтувати у практичній роботі тваринників. Негативна його роль відмічається в умовах недостатньо опрацьованих технологій утримання, коли паратипові умови, що складаються при їх впровадженні, не відповідають потребам генотипу сільськогосподарських тварин. У першу чергу це відноситься до представлених високопродуктивних порід, цих своєрідних потвор тваринного світу, випестуваних руками людей. Саме ці тварини найбільш чутливо реагують на дію природного відбору, що не може "змиритись" з наявністю у природі цього класу тварин, і які, безумовно, без підтримки людини відразу були б повністю еліміновані.
Безпідставне широке використання у практиці вітчизняного тваринництва високопродуктивних порід зарубіжної селекції, при незабезпеченні їх відповідними технологічними умовами, у першу чергу повноцінною годівлею, саме і створювало передумови посилення дії природного відбору.Це проявляється у збільшенні числа захворювань сільськогосподарських тварин (у тому числі і тяжкими інфекційними: лейкоз, туберкульоз та ін.), зменшенні строків їх продуктивного використання, зниженні репродуктивних якостей і таке ін. Безпідставне, до останнього часу, ігнорування вітчизняною зоотехнічною наукою природного відбору завдало і продовжує завдавати .відчутні збитки нашому тваринництву та потребує докорінної зміни по відношенню до цього важливого фактора як у теорії, так і практичній селекції. Такий підхід потребує детального вивчення взаємостосунків по типу:"генотип - зовнішні умови". А оскільки і ті, і інші постійно змінюються, цей процес мусить носити постійний (перманентний) характер з періодичною видачею відповідних рекомендацій по зведенню впливу природнього відбору до мінімуму.
Штучний відбір на відміну від природного, здійснюється людиною. У протилежність природному відбору, за яким виживають і розмножуються особини, які найбільш гармонійно відповідають певним умовам середовища де проходить їх життя і які диктуються самою природою, при штучному відборі відбираються тварини з найбільш розвиненими певними господарсько корисними ознаками. Це не завжди відповідає дії природного відбору і тому вступає з ним у протиріччя. Чим глибші протиріччя, обумовлені різницею генотипу свійської та дикої тварини, які належать до одного виду, і обумовлені спрямованою селекцією по вдосконаленню потрібної господарсько-корисної ознаки, тим більше уваги з боку людини потребує ця тварина. Сюди відноситься, перш за все, організація доброякісної повноцінної її годівлі, створення оптимальних умов мікроклімату, санітарно-гігієнічних умов, оптимальних умов технології утримання та організації відтворення. Всі ці параметри визначаються на основі глибоких наукових досліджень, узагальнення практичного досвіду роботи з конкретними групами генотипів відповідних видів сільськогосподарських тварин.
Ч. Дарвін розрізняв дві різновидності штучного відбору: несвідомий і методичний. При першому, що використовувався з часів неоліту, людина знищувала менш цінних і забезпечувала життя більш цінним тваринам, не маючи собі на меті створення порід. При методичному відборі людина бажає створити тип одомашненої тварини відповідно якоїсь певної мети, свого ідеалу тощо. При цьому використовується як індивідуальний, так і масовий (без оцінки генотипу за фенотиповими ознаками) відбір. Штучний відбір, за аналогією природною, характеризується специфічними особливостями за кінцевим результатом.
Наприклад, величина надою негативно корелює з вмістом жиру та білка у молоці. Успіх роботи тут залежить в значному ступені від вмілого поєднання методики добору з другими елементами племінної роботи (підбору, методів розведення, направленого вирощування молодняку та ін.).
Розрізнюють оцінку і відбір тварин за їх власною продуктивністю (кількість і якість продукції, оплата нею кормів та ін.) і екстер'єрно-конституційними особливостями, тобто відбір тварин за фенотипом; за походженням, з використанням даних про продуктивність усіх прямих (до четвертого коліна) і бокових родичів; за якістю нащадків, тобто оцінка генотипу батьків за передачею потомству своїх цінних господарсько-корисних властивостей.
Наведені методи оцінки мають свої позитивні та негативні сторони. Тому у практичній селекції не зупиняються на якомусь з них окремо, а проводять на їх основі комплексну оцінку тварин.
Природно, що оцінка тварин тільки за фенотипом не дає змоги дати оцінку їх генотипу, оскільки прояв останнього залежить від умов середовища, у якому вони знаходяться. У той же час відбирання тварин без урахування їх конституційно-екстер'єрних особливостей, на основі тільки даних про генотип і фенотип їх близьких і більш далеких родичів, також не може бути прийнято за об'єктивне у зв'язку з індивідуальними особливостями оцінюваної тварини. У той же час, відібравши тварину за її походженням, власною продуктивністю (у тому числі і за екстер'єром), з урахуванням її можливостей по передачі своїх спадкових якостей своїм потомкам, ми зі значною мірою вірогідності можемо визначити її подальше виробниче призначення.
2.4.2. Підбір. Відбір тварин, які відповідають певному стандарту, тобто еталонній тварині, на створення якої направлені зусилля селекціонера, є першим етапом селекції. Другим етапом селекції є підбір, тобто вибір таких батьківських пар, селекційні ознаки яких наслідувались і закріплялись би у їх нащадків.
У практиці тваринництва використовують два основних типи підбору - індивідуальний та груповий.
Індивідуальний підбір має на меті одержання високоцінного потомства (у першу чергу, самців-плідників) від так званого заказного парування спеціально визначених батьківських пар, які відповідають напряму селекції з певною популяцією сільськогосподарських тварин на конкретному етапі її розвитку. Природно, що цей тип підбору використовують у господарствах з високим рівнем селекційної культури - у племінних заводах та фермах. В основі індивідуального підбору знаходиться відомий зоотехнічний принцип: "Краще з кращим - дає краще". Тобто хороші батьки гарантують добре потомство. Незважаючи на те, що кожний нащадок несе у своєму генотипі зовсім інший, порівняно з його батьками, набір генів, а тому і нові генні ассоціації, що детермінують (визначають) кількісні ознаки і, відповідно, його господарську корисність, спадковість батьків гарантує у значній мірі повторення їх високої продуктивності.
Тому з сивої давнини люди прагнули парувати маток з найбільш цінними самцями того ж виду, часто не рахуючись ні з якими перешкодами на цьому шляху. Достатньо сказати, що у наш час на міжнародних аукціонах племінних тварин ціна окремих екземплярів (це стосується в першу чергу жеребців) досягає декількох мільйонів доларів. І покупці знаходяться! Проте історія свідчить і про значні жертви, які понесли окремі аматори заради отримання у власне розпорядження визначних за походженням самок чи самців-плідників і які у наступному нічим себе не проявили, оскільки гарантії прояву визначних продуктивних ознак батьків у їх нащадків все ж немає, що є наслідком значної перекомбінації генів у їх генотипі.
У практиці тваринництва, в залежності від поставленої мети селекції та виду тварин, з яким працює селекціонер, поряд з використанням індивідуального підбору, що характерно для всіх видів сільськогосподарських тварин, широко застосовують і груповий підбір. Причому, у залежності від виду тварин, він має свої певні різновидності. Так, у роботі з великою рогатою худобою та свиньми використовують індивідуально-груповий підбір (за окремим бугаєм чи кнуром закріплюється певна група маток). У вівчарстві та птахівництві більш поширений груповий підбір, коли за певною групою самиць закріплюється не один, а декілька схожих за фенотипом самців. У птахівництві використовують і сімейногруповий підбір, коли для парування підбираються групи самиць чи самців, які мають генетичну спорідненість.
У зоотехнічній роботі розрізняють дві основні форми підбору: гомогенний (однорідний) і гетерогенний (різнорідний).
Для посилення та консолідації певної господарсько-корисної ознаки, тобто її спадкової закріпленості, використовують гомогенний підбір. З цією метою для парування добирають самок і самців, схожих за фенотипом (тобто за власною продуктивністю, екстер'єром і конституцією, а часто і за походженням) з метою одержання однорідного потомства, яке б копіювало своїх батьків за основними господарсько-корисними ознаками.
При гетерогенному, тобто різнорідному підборі, підбирають батьків, які різняться (чим доповнюють одне одного) за селекційними ознаками, сподіваючись одержати від них нащадків, які б отримали всі позитивні, втративши певні негативні, їх господарсько-корисні властивості. При гетерогенному підборі важливе місце займає гетерозис, тобто властивість гетерогенних нащадків до більшої власної продуктивності, життєздатності, конституційної міцності у порівнянні з батьками або ровесниками, яких одержали у гомогенному підборі.
Добір може проявлятися в обох формах у залежності від подібності батьків за (екстер'єром і конституцією, продуктивністю та віком, місцезнаходженням (географічна зона) і умовами вирощування, а також ступенем спорідненості та ін.
Одним з різновидів гомогенного підбору є споріднене парування (інбридинг), тобто парування тварин спільного походження, які знаходяться у кровних родинних зв'язках (батько х дочка, брат х сестра та ін.).
До спорідненого парування людство відносилось з давніх давен якщо не цілком негативно, то досить стримано. Це пов'язане з тим, що інбридинг, особливо тісний, часто викликає у потомків зниження життєздатності, появи виродків та ін.
Проте розвиток біологічних наук, і в першу чергу загальної генетики, генетики окремих видів сільськогосподарських тварин, дозволив зрозуміти глибину суті цього феномену, що визначається зростанням гомозиготності, у тому числі і за тими рецесивними алелями, які при переході у цей стан (гомозиготність) негативно впливають на відправлення життєвоважливих функцій організму.
Це дало можливість свідомо підходити до використання інбридингу при вирішенні цілого ряду специфічних проблем селекції. Саме за допомогою інбридингу були створені спеціалізовані інбредні лінії, спочатку у рослинництві (кукурудза), а потім і в тваринництві (птахівництво, свинарство), і які набули широкого використання для одержання гібридного потомства. Для цього відселекційовані спеціалізовані за одною або декількома важливими господарсько-корисними ознаками, дві або декілька інбредних ліній схрещуються між собою.
Інбридинг знаходить певне використання і в повсякденній роботі селекціонерів як при поліпшенні існуючих, так і при створенні нових порід. Його використання пов'язано з бажанням селекціонера на певному етапі роботи з породою стабілізувати ті або інші ознаки. При цьому використання індивідів, які знаходяться у спорідненні та мають добре виражені бажані селекційні ознаки, гарантує можливість їх повторення у потомстві. Це відкриває можливість у більш стислі строки накопичити достатню кількість таких генотипів для наступного їх розведення з поступовим відходом від неминучого у цьому випадку інбридингу різних ступенів.
У сучасній літературі існує ряд класифікацій інбридингу. Найбільшого поширення набула класифікація, що була запропонована у свій час (1909) Шапоружем (табл. 7).