2.5.1. Виробниче призначення порід

За напрямом продуктивності та виробничим призначенням породи різних видів сільськогосподарських тварин і птиці характеризуються досить високою різноманітністю, і, що характерно, підлягають дії закону гомологічних рядів М.І. Вавілова.

У скотарстві розрізняють породи молочного, м'ясного та комбінованого напрямів. У козоводстві - молочного та пухового напряму. У вівчарстві - вовнового (мериносова, напівтонка та груба вовна), шубного, каракульського напрямів. У свинарстві - сального, м'ясного та комбінованого напрямів. У конярстві - спортивного (декілька різновидів: верхового, легкоупряжного та ін.) і господарського призначення. У птахівництві - яйцевого та м'ясного напрямів.

Причому закон гомологічних рядів підказує, що кожному виду сільськогосподарських тварин притаманні і ті ознаки, що в даний час не в повній мірі або зовсім нерозвинуті і які, при необхідності, можуть бути реалізовані цілеспрямованою селекцією.

Для підтвердження цієї тези можна навести факт роздою кобилиць, кіз, вівцематок до рекордних удоїв, які у розрахунку на 1 кг живої маси цих видів, а також, враховуючи двочетвертне їх вим'я, якщо й не перевершували рекордисток великої рогатої худоби, то значно наблизились до середніх показників заводських порід цього виду сільськогосподарських тварин. Закон гомологічних рядів також свідчить про небезпідставність бажання вітчизняних і зарубіжних селекціонерів по збільшенню жирномолочності нинішніх порід великої рогатої худоби, виходячи як з досить високих показників їх гомологів серед порід цього ж виду (джерзейська та гернзейські породи), так і особливо серед інших споріднених видів (кози, вівці).

Наявність багатьох порід, представників одного виду, свідчить про велику його історію, великий попит на ту чи іншу продукцію виду, значний запас мінливості, відкриває перед селекціонерами великі можливості по конструюванню нових генотипів із специфічними фенотиповими ознаками.

2.5.2. Структура порід

Кожна порода - це не аморфна безлика маса тварин, а досить складний високоорганізований організм, зі специфічною внутрішньою структурою, що дозволяє їй (породі), незважаючи на індивідуальну фенотипову різноманітність її представників, дію законів спадковості та мінливості, стало підтримувати свої основні фенотипові ознаки протягом багатьох поколінь.

Основною структурною одиницею породи є лінія. Лінія - це група тварин, які походять від одного визначного за продуктивністю родоначальника та відзначаються його фенотиповими ознаками у ряді поколінь, що передаються через чоловіче потомство (сини, внуки, правнуки).

Заводські та генеалогічні лінії дуже відрізняються. Заводські лінії менш довговічні, так як їх розведення передбачає збереження у поколіннях бажаних ознак засновника лінії. А це вдається лише протягом трьох-чотирьох поколінь. Після цього заводська лінія зникає, а на зміну їй приходить інша, що на даному етапі селекції відповідає поставленим вимогам розведення породи. Інколи новий родоначальник лінії є прямим потомком (сином, внуком, правнуком) засновника уже створеної заводської лінії. Тобто створюється своєрідне генеалогічне дерево, в основі якого знаходиться відомий родоначальник. Це створює передумови раціонального використання генофонду видатних за продуктивністю тварин, які приймали участь на різних етапах розвитку породи.

Генеалогічна лінія – це все потомство визначного родоначальника значно більшого числа поколінь, ніж при розведенні заводських ліній. При цьому переслідується мета не стільки використати видатні продуктивні задатки їх пращура (хоча і це не виключається при розведенні генеалогічної лінії), скільки підтримати у певній популяції таких умов, за якими стихійний інбридинг (близькородинне розведення) не допускається. А це можливо за наявністю генеалогічної "біографії" кожної тварини у стаді. Особливо зростає роль генеалогічних ліній у даний час в умовах широкого використання так званої "великомасштабної селекції", якою передбачається дуже інтенсивне використання бугаїв-лідерів, а також методів біотехнології відтворення сільськогосподарських тварин - штучного осіменіння та трансплантації ембріонів. Число ліній у породі залежить від загальної чисельності породи, її розповсюдження, кількості господарств. Мінімальною кількістю ліній у породі вважається 6, вона ж і є оптимальною. В той же час у старих породах нараховується до 60-70 ліній.

Таким чином, лінійне розведення, що передбачає детальний генеалогічний облік, є важливою передумовою науково обгрунтованого ведення селекції з будь-якою популяцією сільськогосподарських тварин на сучасному етапі розвитку тваринництва.

В останні десятиріччя лінійне розведення набуло ще одного важливого виробничого призначення - використання ефекту гетерозису при схрещуванні батьківських пар, які належать до різних спеціалізованих ліній і перевірених на комбінаційну здатність, що забезпечує у гібридному потомстві гетерозисний ефект.

Спеціалізовані лінії - це групи тварин, які створені спрямованою селекцією в напрямі значного розвитку однієї з найбільш важливих господарсько-корисних ознак (наприклад, молочної продуктивності, жирномолочності, високої енергії росту та ін.).

Спеціалізовані лінії створюються шляхом гомогенного (однорідного) підбору тварин протягом декількох поколінь. При цьому широко використовується тісний інбридинг (споріднене парування за типом: батько х дочка, син х мати, брат х сестра) з тим, щоб у стислі строки вивести групу тварин з певною, добре розвиненою ознакою. Паралельно ведеться робота по створенню лінії з іншою добре розвиненою ознакою, яка у поєднанні з першою дасть у гібридному потомстві бажану продуктивність (наприклад, високу молочність і жирність молока, високу енергію росту молодняку на відгодівлі, високу якість одержуваного м'яса та високу оплату корму приростом живої маси та ін.).

Селекція на створення спеціалізованих ліній з наступною їх гібридизацією значно скорочує час по одержанню тварин із заданою продуктивністю, так як селекція за однією ознакою дає позитивний наслідок уже в другому-третьому поколінні в той час, як одночасна селекція за двома ознаками забере в декілька раз більше часу.

Окремою структурною одиницею породи є родина, тобто жіноче потомство видатної самиці (дочки, внучки, правнучки та ін.), як у своєму генотипі (який знаходить вираження у фенотипі) несе її основні продуктивні задатки.

Використання родин у селекції безумовно передбачає накопичення нащадками генетичного потенціалу високопродуктивних пращурів і реалізацію його у першу чергу через самців, яких одержують від представниць даної родини при паруванні з спеціально підібраними самцями, які відносяться як до тієї ж лінії, що й самки родини (внутрілінійне розведення), так і до інших ліній даної породи, які добре споріднюються з тією лінією, до якої належать представниці родини (крос ліній). Таким чином, члени родини, видатної за продуктивними ознаками родоначальниці, є постачальниками самців-плідників з високим генетичним потенціалом.

Цілеспрямована селекційна робота у племінних заводах ведеться, як правило, лише з двома-трьома лініями. Це все стосується того, що у кожному з них розводять худобу із специфічними фенотиповими ознаками, проте у межах виражених ознак, характерних для даної породи, що відтворюють своє "лице" кожного племінного заводу. Ці своєрідні внутріпородні мікропопуляції сільськогосподарських тварин називаються заводськими типами. У їх основі лежать фенотипові ознаки тих основних ліній, з якими працює племінний завод.

При значному ареалі породи на її фенотипові ознаки певний вплив мають особливості географічних і економічних зон її поширення. Це веде до формування певних частин породи, що мають властивості, характерні тільки для цієї зони розведення. Такі групи тварин у межах породи називаються відріддями. За наявністю географічної ізольованості, цілеспрямованої селекції відріддя з часом набувають статусу самостійних порід. Саме так сталося з групою чорно-рябої голандської худоби, яка була завезена більш, ніж 100 років тому у Північну Америку і протягом цього періоду стала самою продуктивною породою молочної худоби, яка одержала назву голштинської.