60. Реальна та ідеальна сукупність злочинів. Розмежування кваліфікації діяння за правилами сукупності та конкуренції норм.

Сукупність злочинів визначається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті ОЧ КК, за жоден із яких її не було засуджено. Визначення сукупності не враховує злочини, за які особу було звільнено від крим. відповід. за підставами, встановленими законом. Головною ознакою сукупності злочинів за чинним КК є те, що нею передбачаються лише випадки множинності різнорідних злочинів.

Види сукупності: реальна та ідеальна.

Реальна сукупність злочинів – це вчинення різних чи подібних дій, кожна з яких являє собою самостійний злочин.

Ідеальна сукупність злочинів – це вчинення однією і тією ж дією двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК. Ознаки ідеальної сукупності злочинів: злочини вчиняються одним діянням; вчинення відбувається одночасно; діяння вчиняються в одному місці; наслідки передбачають відповід. за різними статтями КК.

Відміни ідеальної та реальної сукупності: в разі реальної сукупності можлива повторність, ідеальної – неможлива; в разі реальної сукупності строки давності починаються у різний час по кожному злочину, ідеальної – одночасно.

Не утворюються сукупності: 1) конкуренція загальної і спеціальної норм закону, тобто за наявності у злочині спільних ознак з іншими злочинами. 2) за умови, що одне з діянь відповідно до норм ОЧ КК є кваліфікуючою ознакою або способом чи засобом іншого діяння. 3) коли злочині дії, що створюють певний самостійний склад злочину, є частиною об’єктивної сторони іншого, більш тяжкого злочину.

Відмінності ідеальної сукупності злочинів від одиничного злочину: 1) якщо одними діями заподіяна шкода двом різним об’єктам, то тут має місце ідеальна сукупність, якщо крим. норма передбачає відповід. за посягання на два об’єкта – одиночний злочин; 2) ідеальна сукупність має місце за різних форм вини (наприклад, вчинення умисного вбивства і одночасно заподіяння смерті через необережність).

61. Суть і мета покарання.

Покарання – це захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні права і свобод засудженого.

Ознаки крим. покарання: 1) є заходи примусу. КК визначає, які сусп. небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. 2) покарання застосовується від імені держави та обов’язково за вироком суду. КУ закріплює, що правосуддя в У. здійснюється виключно судами, а судові рішення саме й ухвалюються судами іменем У. 3) Крим. покарання застосовується до особи, визнаної винною у вчинення злочину. 4) Крим. покарання полягає в обмеженні прав і свобод засудженого – це кара за вчинений злочин. 5) Крим. покарання полягає в негативній оцінці за вчинений злочин з боку держави. 6) Покарання тягне за собою судимість. Судимість – це певний правовий статус, пов’язаний з правообмеженнями особи, несприятливими наслідками для неї на певний строк, визначений у законі. 7) Покарання несе персоніфікований характер. Ніхто інший не можу бути покараний крім винної особи.

Мета покарання: 1) кара щодо засудженого. Кара полягає в позбавленні або обмеженні прав і свобод особи, що вчинила злочин. Кара застосовується завжди. 2) виправлення засудженого. Виправлення полягає в тому, щоб після застосування покарання було досягнуто такий результат, за якого особа не вчинювала нового злочину, сформувати в особи позитивні соціальні погляди, повагу до людського співжиття. 3) Запобігання вчиненню нового злочину засудженим. Полягає у впливі на особу таким чином, аби в подальшому вона не скоїла нового злочину, так звана приватна превенція. 4) Запобігання вчиненню злочинів іншими особами. Так звана, загальна превенція, яка полягає в тому, щоб стримати інших осіб від учинення сусп. небезпечних діянь.