35. Спеціальний суб'єкт та його види.

Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна людина, що вчинила у віці, з якого може наставати крим. відповід., злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа. До спеціальних суб’єктів злочину відносять: громадянство; фах; членство у виборчій комісії; родинні стосунки; попередню злочину діяльність; вид діяльності особи; службових осіб; військовослужбовців; стать.

Ознаки спеціального суб’єкта завжди доповнюють обов’язкові ознаки загального суб’єкта. Такими ознаками, наприклад, є ознаки громадянства для суб’єкта державної зради; ознаки службової особи для суб’єкта службової недбалості.

Ці додаткові ознаки можуть прямо вказуватися в тексті диспозиції конкретної статті або безпосередньо випливати з тексту відповідної крим. – правової норми. У деяких випадках ознаки спеціального суб’єкта можуть бути вказані в частині статті КК, що передбачає кваліфікуючі ознаки злочину.

Відповідно за злочин зі спеціальним суб’єктом може бути лише особа, котра має його ознаки. Співучасниками цих злочинів можуть бути всі особи, тобто й ті, які спеціальних ознак суб’єкта не мають.

У тому складі злочинів, у яких суб’єкт визначається ознаками, котрі характеризують його минулу злочинну діяльність (повторність, рецидив), інші особи не відповідають, навіть співучасники.

36. Суб'єктивна сторона складу злочину (поняття, ознаки).

Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості й волі до сусп. небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків. До ознак відносять: вину, мотив, мету злочинну та емоційний стан.

Вина – основна й обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь – якого злочину. відповідно до КК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана крим. покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Мотив і мета – це факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину. вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі або коли воно однозначно випливають зі змісту злочину.

У деяких випадках крим. закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб’єктивної сторони. Так, емоційний стан як сильне душевне хвилювання, входить до змісту суб’єктивної сторони складу злочину.

Крим. відповід. можлива і настає лише за наявності в діянні встановлених законом суб’єктивних ознак – свідомості, інтелекту, волі. Ці ознаки суб’єктивної сторони злочину мають вирішальне значення для: 1) правильної оцінки сусп. небезпечності діяння; 2) відмежування злочинної вини від невинно заподіяної шкоди; 3) виключення об’єктивної осудності; 4) кваліфікацій злочинів; 5) призначення покарання.

37. Поняття вини та її форми.

Основною та обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину є вина. Вина є психічне ставлення особи до вчинюваної дії (бездіяльності), передбаченої ККУ, та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності.

Поняття вини характеризують такі категорії: зміст, сутність, форма, ступінь.

Зміст вини – це сукупність психічних елементів, які відображають об’єктивні ознаки злочину та виражають певне ставлення особи до цих ознак.

Сутність вина – це сусп. якість, що полягає в негативному ставленні особи, котра вчиняє сусп. небезпечне діяння, до сусп. відносин, які охороняються ККУ.

Форма вини – це певний зв’язок психічних ознак, складників змісту вини, з об’єктивними ознаками складу злочину. Виділяється дві форми вини: умисел та необережність.

Ступінь вини – це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного для суспільства. Ступінь вини впливає на кваліфікацію злочину і, відповідно, на призначення покарання.

Ступінь вини суб’єкта визначається: 1) сусп. небезпечністю вчиненого діяння; 2) особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером умислу або необережності; 3) мотивом і метою злочину; 4) обставинами, що характеризують особу винного; 5) причинами злочину та умовами, що вплинули на формування злочинного умислу або на допущення особою необережності.

Встановлення вини, її форми і виду є необхідною умовою для правильної кваліфікації злочину. Відсутність вини означає відсутність суб’єктивної сторони, а отже – складу злочину.