6.3. Природоохоронна діяльність

Серед проблем забезпечення розвитку основних господар­ських комплексів створення умов для ефективної життєдіяль­ності суспільства, його стабільності та здатності до стійкого роз­витку посідають одне з пріоритетних місць.

Стійкий розвиток- це глобально керований розвиток усього людства, що має на меті збереження біосфери й існування люд­ства. Це глобальна стратегія, яка здатна успішно бути реалізо­ваною не в окремій країні, а на планеті в цілому. Однак кожна держава повинна визначити свою національну стратегію участі в русі до загальнолюдської цілі. Це завдання було поставлене в 1992 р. на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро, відомої також як «Самміт Землі». На основі загальної згоди, досягнутої главами держав і пред­ставниками урядів 179 країн, тут було прийнято Порядок денний на XXI століття - програму всесвітньої співпраці, спрямовану на гармонічне досягнення взаємопов'язаних цілей: високої якос­ті навколишнього середовища і здорової економіки для всіх на­родів світу. Кожній країні слід дотримуватися низки принципів, реалізовувати певні імперативи і враховувати індикатори, вста­новлені ООН за характеристиками соціальної сфери, економіки, екології у їх взаємодії.

У розвинених країнах світу ідеї стійкого розвитку сьогодні стали важливою складовою національної політики та безпеки. Там створені і діють структури, які організовують і координу­ють діяльність у цьому напрямі. На жаль, в Україні ідеї пере­ходу до стійкого екологічно безпечного розвитку досі не стали загальнодержавним пріоритетом. За індексом екологічної ста­лості, розробленим Світовим економічним форумом, Україна посіла 100 місце серед 122 країн. Газета «ілуіп§ Ріапеї Кероіт.» за 2002 рік, що видається Світовим фондом дикої природи і за-

196

Тема 6

Суспільний і природоохоронний сектори економіки

197

стосовує методологію ековідбитка, ставить Україну на 111 міс­це серед 146 країн. Комплексна система, розроблена Робертом Прескотом-Аленом і описана в його праці «Добробут націй», від­несла Україну на 128 місце серед 180 країн.

Однією з основних причин такого стану є низька ефектив­ність використання механізмів екологічного управління і з боку держави, і окремих суб'єктів господарювання. Головні причини складної екологічної ситуації в Україні фахівці вбачають в та­кому:

• значний знос виробничих фондів, у тому числі й систем очищення промислових викидів;

• відсутність ефективного управління в галузі покращання екологічних показників при проектуванні та експлуатації промислових об'єктів;

• неспроможність діючих органів державного контролю вчасно виявити та провести належний контроль відповід­ ності діяльності підприємств вимогам природоохоронного законодавства;

• недостатність використання важелів економічного регу­ лювання відносин у галузі охорони навколишнього серед­ овища;

• недостатня кваліфікація управлінського персоналу під-' приємств щодо проблем екології і особливо управління екологічною діяльністю.

В економічно розвинених країнах використовують широ­кий спектр інструментів для цілей екологічного регулювання, а саме: податкові інструменти (пільгові чи дискримінуючі): по­датки на продукцію, види діяльності, джерела забруднення, вміст шкідливого компонента; інструменти системи кредиту­вання (пільгові чи податкові); субсидії (прямі та непрямі) на дер­жавні екологічні проекти, на екологічні цілі населенню, дотації на екологічно досконалу продукцію; екологічні платежі за ви­киди шкідливих речовин в атмосферу, у водні джерела, грунт; цінові інструменти; сплата за досягнення певних екологічних результатів тощо. Сукупність державних заходів, спрямована на підтримку і створення сприятливих екологічних умов для проживання населення та забезпечення раціонального викорис­тання і відтворення природних ресурсів, становить державну екологічну політику.

Експорт країн, що проводять активну екологічну політику, має тенденцію до росту, аналогічна тенденція спостерігається й при просуванні капіталів. Екологічно зорієнтована економіка забезпечує підвищення конкурентоспроможності нації в цілому через покращення середовища, підвищення якості життя, збіль­шення тривалості життя населення.

В Україні питанням екологічної політики не приділяють до­статньої уваги. Фактично відсутня сучасна екологічна політика, яка б ураховувала реалії сьогодення, спиралася на передовий міжнародний досвід і розглядала екологічний фактор як один з пріоритетів економічного розвитку. Прийнята стратегія стійкого розвитку носить декларативний характер, не будучи підкріплена відповідними законодавчими та фінансовими важелями.

Здійснення навіть локальних природоохоронних заходів має суттєве значення, але використання лише жорстких адміністра­тивних методів і примусу не можуть вирішити проблему в повно­му обсязі. Запобігати екологічним проблемам важливо на рівні кожного підприємства шляхом запровадження екологічного ме­неджменту паралельно з раціональною державною програмою та співставляючи її з підсумками фінансової діяльності.

Стимули, які можуть перетворити підприємства в об'єкти цен­тралізованого регулювання, це: платежі і податки на забруднен­ня, що розраховуються на основі кількості викидів; субсидії, які допоможуть підприємствам скоротити обсяги забруднень, такі, як пільгові та інвестиційні кредити; додаткові кредити, що до­поможуть урегулювати ціни на кінцеву продукцію; створення системи екологічного страхування та спеціальних екологічних

банків.

Державне регулювання природоохоронної діяльності перед­бачає заходи для захисту природи у вигляді штрафів та санкцій за забруднення, а також вказівок зі здійснення обов'язкових природозахисних і природозберігаючих заходів. Державні ор­гани встановлюють норми виділення підприємствами коштів на відтворення навколишнього середовища.

Одним із інструментів у сфері регулювання природоохоронної діяльності є торгівля правами на забруднення - ліцензії, що та­кож є інструментом інтерналізації зовнішніх ефектів. Держава визначає припустимий для даного регіону обсяг викидів та, ви­ходячи з цього, розподіляє (продає) між підприємствами регіону

права (ліцензії) на забруднення на певний період. Підприємства також отримують право продавати ці ліцензії. У такому випадку роль держави обмежується визначенням прав власності та фор­муванням ринку купівлі-продажу ліцензій. Використання такого інструменту стало можливим і між різними країнами. Наприкін­ці 1997 року в Кіото відбулася міжнародна конференція, де було прийнято рішення про те, що для різних країн викиди парнико­вих газів до атмосфери фіксуються на рівні 1990 р. та вводиться система торгівлі квотами на викиди. Для США зниження викидів навіть на 1 % призводить до величезних економічних збитків, тому США мають намір купувати квоти в інших держав. Україна, де обсяги виробництва порівняно з 1990 р. скоротилися більш ніж на 50 %, має змогу продавати квоту.

Одним з головних шляхів розв'язання екологічних проблем є розробка механізму раціонального природокористування, що включає комплекс форм і методів економічного, адміністратив­ного, законодавчого спрямування з метою забезпечення заці­кавленості природокористувачів у збереженні та покращенні навколишнього середовища, використання й відтворення його потенціалу. Основні принципи регулювання природокористу­вання в Україні визначено Законом «Про охорону навколиш­нього природного середовища». Стаття 4 Закону вказує, що всі землі України за винятком земель, які перебувають у колектив­ній та приватній власності, є державною власністю; право роз­порядження природною складовою національного багатства здійснює Верховна Рада України, а Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової по­літики, політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористування.

Згідно із Законом України «Про підприємства», підприємства здійснюють користування природними ресурсами у встановле­ному порядку за плату, а в окремих випадках, передбачених за­конодавчими актами України, на пільгових умовах. Спеціальне використання природних ресурсів здійснюється на підставі до­зволів, нормативів, лімітів.

У механізмі раціонального природокористування важливе місце посідають нормативні екологічні показники. Система дер­жавних екологічних нормативів включає нормативи екологічної

199

безпеки, нормативи використання природних ресурсів, а також нормативи платежів і тарифів за використання природних ре­сурсів та забруднення навколишнього середовища. На основі за­тверджених нормативів підприємства і організації розробляють ліміти викидів та скидів забруднюючих речовин у навколишнє середовище, що після їх затвердження є основою для отримання

відповідного дозволу.

З метою використання потенціалу, закладеного у нормативах як важливого інструменту державної екологічної політики, по­стають завдання розробки, насамперед, загальної концепції еко­логічного нормування, наукового обґрунтування пріоритетів та об'єктів нормування, врахування міжнародних стандартів якості навколишнього природного середовища, а також формування необхідної інформаційної бази для підвищення ефективності природоохоронної діяльності.

В узагальненому вигляді основними функціями державного регулювання охорони та раціонального використання природ­них ресурсів є такі:

• нормативно-методичне та правове забезпечення;

• державна екологічна експертиза;

• визначення нормативів якісного стану природних ресур­ сів;

• державна політика щодо зон надзвичайних екологічних

ситуацій;

• розробка економічного механізму природокористування;

• формування та використання державних позабюджетних фондів охорони навколишнього середовища;

• здійснення єдиної науково-технічної політики щодо охо­ рони та раціонального використання природних ресур­ сів;

• реалізація міжнародних угод та підтримка міждержавних

відносин у природоохоронній сфері;

- державний контроль за дотриманням природоохоронного

законодавства.

200

Тема 6

Контрольні питання та завдання

1. Що таке суспільні блага та їх види?

2. Що таке суспільний сектор економіки?

3. Охарактеризуйте методи визначення ефективності діяль­ ності суспільного сектора економіки.

4. Охарактеризуйте особливості фінансування суспільного сектора економіки.

5. Що собою являє кошторис бюджетних установ?

6. Як розглядаються і затверджуються кошториси?

7. Назвіть причини низької ефективності суспільного сектора економіки.

8. Чому здійснення екологічної політики є одним з вирішаль­ них пріоритетів економічного розвитку і сферою держав­ ного регулювання?

9. Охарактеризуйте особливості еколого-економічних супе­ речностей національної економіки України.

10. Визначте загальні та особливі риси концепцій сталого еколого-економічного розвитку і екологічної економіки України.

ТЕМА 7