Тема 4

Ьу <іоіп£»). Відмітимо, що людський капітал, як і фізичний капітал, також є результатом виробничих процесів і також підвищує можливості суспільства виробляти нові товари і послуги.

• природні ресурси - це чинники, що забезпечуються при­ родою, такі, як земля, річки і корисні копалини. Природ­ ні ресурси поділяють на відтворювані і невідтворювані. Прикладом перших можуть служити лісові ресурси (за­ мість вирубаних дерев можна посадити нові). Приклади невідновлюваних ресурсів - нафта, вугілля, залізняк та ін., на утворення яких у природних умовах потрібні тисячі і навіть мільйони років. Хоча запаси природних ресурсів - дуже важливий чинник економічного процвітання, але їх наявність зовсім не є головною умовою високих темпів зростання і високої ефективності економіки. Дійсно, швид­ кі темпи розвитку економіки США спочатку були пов'язані з великою кількістю вільних земель, придатних для сільсько­ господарського використання, а Кувейт і Саудівська Аравія стали багатющими державами світу завдяки величезним розвіданим запасам нафти. Проте, наприклад, Японія пе­ ретворилася на одну з провідних країн світу, володіючи вельми незначними сировинними запасами. Швидкі тем­ пи економічного зростання в країнах Південне-Східної Азії (так званих «азіатських драконах», що включають Гонконг, Тайвань, Південну Корею і Сінгапур) обумовлені зовсім не великою кількістю природних ресурсів. Природні ре­ сурси є єдиним чинником, який не виробляється люди­ ною. Через те, що кількість невідновлюваних природних ресурсів обмежена, великого поширення набули ідеї про те, що існують межі зростання світової економіки. Проте проблему збільшення цих меж дозволяють вирішити тех­ нологічні досягнення.

• технологічні знання - це розуміння найкращих способів (методів) виробництва товарів і послуг. Відмінність техно­ логічних знань від людського капіталу полягає в тому, що технологічні знання є саме розробкою і розумінням цих найкращих методів (відповідають на питання, як виробля­ ти), а під людським капіталом розуміють міру опануван-

ня людей (робочою силою) цими методами, перетворення знань на трудові навички. Нові технології роблять працю ефективнішою і дозволяють збільшити виробництво товарів і послуг. Технологічні знання мають надзвичайне значення, оскільки вони: а) дозволяють ви­рішити проблему обмеженості ресурсів; б) є головним чинником прискорення темпів економічного зростання.

Основна причина того, що сьогоднішній рівень життя вищий, ніж був 100 років тому, полягає в нових технологічних знаннях. Телефон, комп'ютер, двигун внутрішнього згорання, конвеєр на­лежать до тих тисяч технічних новин, які збільшили можливості виробництва товарів і послуг.

Для опису взаємозв'язку між кількістю ресурсів, використо­вуваних в економіці (витратами чинників виробництва) та об-ягом випуску, використовується поняття виробничої функції, яка має вигляд:

¥=АР(Ь, К. Н, М),

де ¥ - обсяг продукції, що випускається, Р (...)- функція, що ви­значає залежність обсягу випуску продукції від значень витрат чинників виробництва, А- змінна, залежна від ефективності ви­робничих технологій і що характеризує технологічний прогрес, Ь - кількість праці, К - кількість фізичного капіталу, Н - кількість людського капіталу, N - кількість природних ресурсів.

У макроекономічних моделях зазвичай використовуються виробничі функції, що мають властивість постійної віддачі від масштабу. Якщо виробнича функція володіє цією властивістю, то при одночасній зміні всіх чинників виробництва на одну і ту ж величину вона сама змінюється на ту ж саму величину. Математично це означає, що для будь-якого позитивного числа х виконується умова:

х¥=АР(хЦхК, хН, хМ).

Так, якщо х=2, то це означає, що при подвоєнні всіх чинників виробництва обсяг випуску збільшується в два рази. За допо­могою виробничої функції з постійною віддачею від масшта-

економічного зростання і розвитку національної економіки

2000 2001 2Ш>: 2<ХЙ 2064 2005 2006 '2<ХП ІоІІІ:'рі?днмї»п.І ]х>їгу (ліна шкала) ^^»^и— до ІЙПОрику (пршйіпі

19*8

122

Тема 4

бу можна отримати цікавий результат. Якщо передбачити, що х = 1/Ь. то рівняння прийме вигляд: У/1= АГ (1, К/Ь, Н/Ь, М/Ь). ¥/Ь відображає кількість продукції на одного робітника, тобто є . показником продуктивності праці. Таким чином, отримане рів­няння виражає залежність продуктивності праці від величини фізичного і людського капіталу на одного робітника (відповідно К/Ь, званого капіталоозброєністю, і Н/1), кількості природних ресурсів на одного робітника (ІЧ/Ь) і рівня розвитку технології А, тобто від основних чотирьох чинників економічного зрос­тання.

Отже, рівень життя в кра'їні визначається здатністю економі­ки виробляти товари та послуги, а продуктивність залежить від величини фізичного і людського капіталу, природних ресурсів та технологічних знань.

Процеси, що відбуваються в Україні протягом останнього десятиріччя, дають підстави говорити про еволюцію чинників економічного зростання. Сформована до 2004 р. в нашій державі експортно-сировинна модель економіки почала еволюціонувати у бік моделі, яка базується на підвищенні ролі внутрішнього по­питу, активізації інвестиційної діяльності, орієнтації виробників на виготовлення товарів кінцевого споживання. Якщо у 2000-2004 рр. роль ключової рушійної сили відігравав зовнішній по­пит - темпи зростання експорту перевищували темпи зростання ВВП майже в 1,6 разу (у зазначений період їх приріст становив 1 ЗО та 41 % відповідно), то у 2005-2008 рр. активізувалася роль внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту, профінан-сованого банківськими кредитами та видатками з бюджету - ви­трати населення зросли в 3,2 разу, видатки бюджету - в 3 рази, інвестиції - в 1,8 разу.

У 2005-2008 рр. економіка України досягла середньорічного зростання на рівні 4,9 %. Загалом за період 2005-2008 рр. ре­альний ВВП України порівняно з 2004 р. збільшився на 21,4 %, тоді як за період 2001-2004 рр. аналогічний показник становив 41,1 %. Завдяки цьому обсяг ВВП, створений в Україні в 2008 р., сягнув 74,1 % докризового рівня 1990 р. (рис. 4.1).

ІГЛ.Т.І)

Рис 4.1. Динаміка ВВП України » 19ЗД-2Ш рр.., % Дж'срст»: розрахована ".ш даними Державного комітету статистики України.

Водночас динаміка економічного зростання протягом остан­ніх років мала нестійкий характер. У секторальному вимірі спо­стерігалися значні коливання темпів зростання майже в усіх видах діяльності, що свідчить про нестабільність впливу осно­вних чинників зростання. Таким чином, зростання української економіки визначалося, насамперед, можливостями адаптації до зміни зовнішніх та внутрішніх інституційних та економічних умов, а не формуванням стійких внутрішніх засад стійкого роз­витку.

Різке зниження темпів економічного зростання у 2005 р. зумовлене погіршенням зовнішньої кон'юнктури та втратою українськими експортерами частини зовнішніх ринків, лібера­лізацією доступу на внутрішній ринок готової продукції (зокре­ма, товарів легкої промисловості та, побутової техніки, світлих нафтопродуктів), ревальвацією гривні та наслідками «інститу-ційного шоку», пов'язаного з радикальними змінами в економіч­ному середовищі.

Найдинамічнішою зростаючою частиною ВВП виявилась торгівля, що дозволило їй стати основним рушієм економічно­го зростання експорту - перевищували темпи зростання ВВП майже в 1,6 разу (у зазначений період їх приріст становив 1 ЗО та 41 % відповідно), у 2005-2008 рр, активізувалася роль внутріш­нього споживчого та інвестиційного попиту, профінансованого банківськими кредитами та видатками з бюджету, - витрати населення зросли в 3,2 разу, видатки бюджету - в 3 рази, інвес­тиції-в 1,8 разу.