60 Тема 2

Провідні позиції Японії у світовій торгівлі дають змогу під­тримувати стабільність їх національної одиниці за допомогою експортно-імпортних операцій, які формують сприятливе для неї співвідношення цін товарів, що виражені у єнах, та цін то­варів, які виражені у будь-якій іншій валюті.

У японській моделі використовуються також адміністративно-економічні методи регулювання (наприклад, установлення стро­ків і розмірів оновлення устаткування конкретним корпораціям із зазначенням штрафних санкцій за невиконання, прийняття державних рішень про перенесення підприємств тощо).

Різноманітність моделей характерна і для нових індустріаль­них країн, що розвиваються, таких, як Бразилія, Мексика, Ар­гентина, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Індонезія, Єгипет та ін. Характерна риса цих моделей полягає у зламі традиційних структур та формуванні ринково-підприємницьких відносин на основі створення під­приємств новітньої технології і на цій основі включення в між­народний поділ праці. Ці процеси здійснюються за рахунок дер­жавних ресурсів, які управляються безпосередньо державою чи передаються в тій чи іншій формі національним підприємцям, а також за рахунок залучення іноземного капіталу. Такі країни показують приклад ринку, що створюється самою державою за власний рахунок. Держава створює комбінацію підприємств, що можуть самостійно господарювати, бути джерелом валютних доходів чи ринком збуту для інших підприємств.

Модель розвитку України. Наприкінці 20-х років XX ст. в Україні утвердилась авторитарно-бюрокралгична модель, що проіснувала до кінця 80-х років цього століття, їй були прита­манні такі основні риси:

• відмова від природного процесу усуспільнення, розвитку багатоукладної економіки і насильницьке одержавлення засобів виробництва, перетворення останніх на функціо­ нальну власність тих, хто нею управляє, розпоряджаєть­ ся (відомств, бюрократії), відчуження від власності без­ посередніх виробників (окремих працівників і трудових колективів);

• згортання товарно-грошових відносин, утвердження поза­ економічних, примусових методів організації праці;

- зрівняльність інтересів усіх працівників, протиставлен­ня соціального та індивідуального в людині. При цьому класовий інтерес висувався як головний, визначальний, інститути влади проводили політику, орієнтовану на ре­алізацію класового інтересу. Реальна, жива людина у цій політиці була лише засобом, а не метою; - бюрократизація всіх державних і партійних структур, при­душення самоврядування, утвердження повної сваволі партійно-державної влади щодо народу. Така система значною мірою ігнорувала об'єктивні закони розвитку, загальнолюдські цінності, спільне, що існує в різних системах, а спиралась виключно на особливе, специфічне і, пе­редусім, на класовий підхід.

Сучасні моделі ринкової економіки переважають у світі. Проте навіть у такому підході чисто ринкових основ організації госпо­дарського життя не має жодна національна економічна система. Державне регулювання - важливий атрибут сучасної організації і функціонування економіки. Тому сучасні економічні моделі становлять варіанти змішаної економіки, а обов'язковим по­літичним атрибутом такої системи є розвинене громадянське

суспільство.

Нові тенденції у світогосподарській системі, пов'язані з її гло­балізацією, поглибленням нерівності між розвинутими країнами і рештою світу, реструктуризацією світової економіки, яка ви­значатиметься зміцненням нових центрів сили та зміною ін­ститутів світового економічного порядку, зростанням дефіциту енергоресурсів і, відповідно, їх вартості, підвищенням ролі інф-раструктурних факторів у соціально-економічному розвитку, дедалі більш жорсткими умовами міжнаціональної конкуренції, яка охоплює не тільки товарні ринки, але й ринки капіталів, технологій та робочої сили, формують досить несприятливе се­редовище з огляду на економічні перспективи України. У таких умовах енергоємність вітчизняної економіки, нестабільність сві­тової кон'юнктури щодо українських товарів експортної групи, відсутність чіткої стратегії просування національних інтересів після приєднання до СОТ можуть стати фактором втрати конку­рентних переваг, істотного уповільнення темпів росту ВВП при одночасному зростанні внутрішніх цін в Україні. Тому економічні

62