Тема 13

Національна економіка і міжнародна економічна інтеграція

367

Про глобалізацію інтеграційних процесів свідчить формуван­ня Азіатсько-Тіїхоокеанської економічної співпраці (АТЕС), який об'єднує понад 20 країн.

Розпад СРСР та соціалістичної системи призвів до утворення нових інтеграційних об'єднань - у 1991 р. - Співдружність неза­лежних держав (СНД), у 1992 р. - Балтійська зона вільної торгівлі (Латвія, Литва, Естонія), у 1992 р. - Центрально-Європейська зона вільної торгівлі (Угорщина, Польща, Словаччина і Чехія), у 2003 р.- Єдиний економічний простір (ЄЕП) - на території України, Білорусії, Росії і Казахстану.

Майже всі інтеграційні об'єднання, які виникають і розвива­ються в нинішній світовій економіці, вирішують схожі завдання, суть яких зводиться до використання переваг масштабної еко­номіки, створення сприятливого зовнішньополітичного серед­овища, пов'язання проблем торгової політики, максимального сприяння структурній перебудові економіки, підтримці молодих галузей і забезпечення необхідних умов для створення нових. Крім того, економічне зближення країн в регіональних рамках створює сприятливі умови для фірм країн-учасниць економіч­ної інтеграції, певною мірою захищаючи їх від конкуренції з боку фірм третіх країн. Інтеграційна взаємодія дає можливість державам-учасникам спільно вирішувати найгостріші соціаль­ні проблеми (вирівнювання умов розвитку найбільш відсталих регіонів, пом'якшення положення на ринку праці), проводити науково-технічну політику. Проте взаємодія національних гос­подарств здійснюється з різною інтенсивністю в різних масш­табах.

Фундаментальною ознакою сучасної інтернаціоналізації став її новий етап - економічна глобалізація світового розвитку. В останні роки вона особливо активізувалася, про що, зокрема, свідчить перевищення темпів росту експорту товарів та послуг над темпами зростання ВВП.Так, у 1991-2000 рр. середньо­річні темпи зростання ВВП у світі становили 3,7 %, а експорту товарів і послуг - 5,6 %. У 2002 р. експорт товарів і послуг досяг уціломуу всіх країнах світу 24 %ВВП, тоді яку 1990 р. становив 19%³⁴.

³⁴ Доклад о развитии человека 2004. Культурньїе свободьі в современном многообразном мире. - Пер. с англ. - М.: Весь мир, 2004. - С. 217.

У 80-90 рр. XX ст. відбулося значне посилення ролі фінансо­вого капіталу. ПІобалізовані світові фінанси стали здійснювати ключовий вплив на світову відтворювальну систему. Стрімке зростання кількості різних фінансових інструментів призве­ло до появи власних Джерел розвитку фінансового ринку та швидкого розвитку світової фінансової системи. Експерти кон­салтингової корпорації РгісешаіегпоизеСоорегз прогнозують у найближчі 10 років Десятикратне зростання світового рин­ку капіталів - до 200 трлн дол. У результаті темп росту світової економіки перевищить 20 %. Як повідомляється у прес-релізі компанії, такий прогноз зроблений експертами у галузі управ­ління РгісешаіегЬоизеСоорегз у дослідженні «Метакапіталізм -революція в електронному бізнесі і структурі компаній та ринків XXI століття».

Найбільшим серед усіх інших ринків виявися світовий валют­ний ринок. Його щоденний обіг становить сотні мільярдів дола­рів, що в десятки разів перевищує обсяги всієї світової торгівлі товарами і послугами. Це свідчить про те, що переважна частина валютних операцій не пов'язана безпосередньо з обслуговуван­ням світової торгівлі, а являє собою фінансові трансферти та спекулятивні операції.

У зв'язку з цим першочергового значення набувають регу­лювання фінансово-кредитної сфери, боротьба з фінансовими злочинами. Величезні кошти фінансових спекулянтів, що обер­таються на світових ринках, здатні завдати великих збитків зусиллям національних урядів у галузі макроекономічної ста­білізації, насамперед, на грошово-кредитному та валютному ринках, експортно-імпортних операціях, викликати фінансові кризи. Це вимагає посилення регуляторної діяльності державних інститутів. Необхідні створювати нові інститути для врегулю­вання фінансових потоків, протидії відмиванню брудних гро­шей. Для протидії негативним тенденціям важливе формування узгоджених правил та норм у банківській діяльності, посилення контролю за фінансовими перетоками коштів, діяльністю ін­вестиційних компаній, страхових фірм тощо. Сучасна держава не може ефективно функціонувати, не узгоджуючи свої регуля­торні функції з вимогами міжнародної конкурентності, певної уніфікації макроекономічної діяльності, податкової, зовнішньо­торговельної, митної політики з іншими країнами.

368