152 Тема 5

Дуже важливим для забезпечення ефективності функціону­вання господарських комплексів є врахування й інших факторів. Відомо, що на структуру економіки України впливають різні еко­номічні та природні чинники, в тому числі наявний рівень розви­тку продуктивних сил, темпи зростання (занепаду) виробництва, рівень забезпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, інтенсивність реалізації досягнень науки й техніки, міжнародний поділ праці, економічна інтеграція. У зв'язку з цим функціонування та вдосконалення діяльності господарських комплексів України тісно пов'язані з раціональним викорис­танням природних, матеріальних і трудових ресурсів, забезпе­ченням відповідних пропорцій у межах галузей, регіонів, всього господарства, переведенням економіки на інтенсивний шлях розвитку, підвищенням рівня суспільного виробництва, охоро­ною навколишнього середовища.

Окрім природної складової, підвищується значення людсько­го фактора. Формується тенденція, коли роль природної скла­дової у формуванні господарських комплексів, та й у розвитку економічного комплексу національної економіки в цілому, стає все менш значимим і, навпаки, зростають якісні характеристи­ки ресурсів, особливо людських.

Важливим фактором, що вливає на формування і функціо­нування господарських комплексів національної економіки, є суспільні потреби, що враховують входження країни в міжнарод­ний розподіл праці. При цьому тут важливо враховувати як вну­трішні, та і зовнішні потреби, що змінюються останнього часу дуже динамічно. Загальна закономірність тут полягає у тому, що ці зміни переважно пов'язані із забезпеченням конкурентоспро­можності національної економіки. Така тенденція характерна для більшості країн, проте механізм її реалізації тісно пов'язаний з особливостями розвитку кожної національної економіки, рів­нем конкурентних позицій на світовому ринку. Показовим у цьо­му контексті є досвід США. Відомо, що впродовж 60-70-х років XX ст. для цієї країни було характерним зниження лідируючих позицій у зв'язку із втратою рівня якості продукції. Як наслідок, її торговий баланс став від'ємним, а частка промислової продукції на світовому ринку скоротилася майже на третину при знижен­ні обсягів експорту. Тому в кінці 70-х років XX ст. у СПІД були реалізовані принципи державного регулювання структурних

перетворень. Вони базувалися на зменшенні частки галузей, які виготовляли матеріали і традиційні товари, та збільшені частки виробництв наукоємнихустаткування і предметів споживання. На початку 80-х років XX ст. частка витрат США на модернізацію її промислового комплексу становила 70-80 % загального обсягу інвестицій в основний капітал. Це дало можливість розширити новітні виробництва з прогресивною технологією.

В Україні основними позиціями зовнішньоторговельного обо­роту стала металургійна продукція, частка якої в середньому за період 1999-2008 рр. становила 41,2 %, в той час як машино­будівної -14,1 %, хімічної - 8,7 %, сільськогосподарської - 8,8 %. Це свідчить про потребу переорієнтації промислового та інших комплексів національної економіки в напрямку зміни товар­ної структури їх виробництва та особливо експорту. Крім того, світовий досвід дає переконливі свідчення тому, що важливо поєднувати як непрямі, так і прямі методи державного впливу на структурні трансформації стосовно конкретного господар­ського комплексу. Наприклад, у Франції існує високий рівень державного регулювання і втручання при прийнятті страте­гічних рішень відносно розвитку окремих галузей, комплексів, пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу. Широко застосовується ціла система економічних важелів: стимулю­вання конкурентоспроможних компаній, фінансова підтримка інвестиційних проектів, розвиток внутрішнього ринку. Регулю­юча роль держави проявляється і в здійсненні посередницької діяльності між державним, корпоративним і приватним секто­рами національної економіки та світовою економікою.

В Україні неефективна структура господарства, висока енер­гоємність виробництва, що компенсувалися не технологічною модернізацією господарських комплексів, а підвищенням цін на їх продукцію і послуги, призвели до того, що в сучасних умо­вах власне виробництво забезпечує лише 2/3 товарних ресурсів країни з промислової продукції, решта імпортується. До того ж, якщо експортується переважно матеріально- і енергосировинна продукція низького рівня переробки, то імпорт, навпаки, скла­дається із високотехнологічної продукції поглибленої переробки та товарів кінцевого споживання. Такий стан розвитку націо­нальної економіки зумовлює потребу кардинального перегля­ду її структури та визначає пріоритетні напрямки у розвитку

154