176 Тема 5

освіти відіграє суттєву роль у Кореї (43 % всіх видатків), у США (майже третина видатків), а також в Австралії та Японії (майже чверть сукупних видатків). У більшості випадків зростання при­ватного фінансування у країнах ОЕСР не призводило до знижен­ня реальних держаних видатків на освіту [7, с. 7-9].

Участь держави у фінансуванні освітніх послуг слід розгляда­ти як важливу складову не тільки економічної, але й соціальної політики держави.

Дослідження Всесвітнього банку, проведені в середині 90-х рр. у країнах з перехідною економікою (Болгарія, Боснія і Герцегови­на, Киргизія, Росія, Узбекистан), виявили тісний взаємозв'язок між рівнем освіти, зайнятістю та заробітною платою робіт­ників. Не менш важливими є не лише кількісні оцінки такого взаємозв'язку, але й дані опитувань населення з низьким рівнем доходів. Наприклад, в Узбекистані наявність вищої освіти вва­жається першим або другим найважливішим критерієм добро­буту.

Низький рівень освіти може призводити до формування по­рочного кола бідності не тільки окремих сімей (низький рівень освіти батьків - низький рівень доходів сім'ї - низький рівень освіти дітей - низький рівень доходів другого покоління), але й регіонів, коли наслідком недостатнього фінансування освіти стає низький рівень доходів населення регіону.

Зважаючи, що стан розвитку національної економіки форму­ється не лише економічним, але й неекономічними факторами, належної уваги у цьому контексті потребує сфера культури та мистецтва. Цю сферу розглядають як сукупність організацій, установ, підприємств, а також державних і громадських орга­нів, творчих союзів, безпосередньо пов'язаних із виробництвом, збереженням, розповсюдженням та організацією споживання товарів і послуг культурного, соціально-інформаційного та де­коративного призначення.

Значення національної культури позначається як в участі у створенні ВВП, так і тому, що вона становить важливий компо­нент сучасного суспільного життя, стратегічний ресурс країни. Культурний рівень громадян значною мірою обумовлює еконо­мічні досягнення суспільства. Дана галузь створює конкретні робочі місця, має власні автономні ринки, із суттєвим інвести­ційним потенціалом, здійснює безпосередній внесок у розвиток

господарства конкретного регіону. Культура та мистецтво тісно взаємопов'язані і становлять важливе джерело розвитку освіти, засобів масової інформації, туризму, індустрії розваг.

Державна політика засновується на визнанні культури в якос­ті одного з основних факторів самобутності українського народу, інших національних угрупувань, які проживають на території України, наступності поколінь, а також в якості основи розвитку і самореалізації особистості, освіти і виховання дітей та молоді. Сьогодні основою державних гарантій збереження, розвитку і розповсюдження культури в Україні залишається бюджетне фінансування. Законодавче дозволені додаткові джерела фінан­сування діяльності установ культури, а саме доходи від підприєм­ницької діяльності, кредити банків, добровільні пожертвування фізичних та юридичних осіб, інші джерела.

Політика державної підтримки повинна враховувати від­мінності розвитку і функціонування різних видів освіти. Якщо отримання загальної середньої освіти здійснюється повністю за рахунок бюджетних коштів, то законодавством України ви­значена можливість отримання вищої освіти (у межах кількості, визначеної ліцензіями) за рахунок оплати на договірній основі. Це вимагає підтримки держави у розробці й реалізації комплексу правових та економічних інструментів щодо розвитку самофі­нансування через розширення сфери надання закладами вищої освіти комерційних послуг. Важливими напрямами повинна стати підтримка розвитку ліцензійно-патентної діяльності, про­дажу власних ліцензій і реєстрації патентів. Велике значення може мати розвиток платної системи перепідготовки та переква­ліфікації спеціалістів. Завдання держави - в координації зусиль окремих міністерств і відомств, в розробці національної програ­ми освіти для дорослих, розширення співробітництва з міжна-„„„_ІГ1,₁„_ІЯМИ ддд _отр_имання відповідних грантів..

— ^.т»-лт-п;глг

^->—^ ЦсИЛПЛ х^х^л^і « » —_

послуг повинна бути такою, як і загальноекономічна: стосовно всіх суб'єктів ринку. Однак, повинні реалізуватися пев­ні її особливості. Наприклад, захист вітчизняного освітянського ринку та ринку культури й мистецтва, створення умов для при­бутковості цих галузей, широке запровадження державних і приватних кредитів, зокрема на отримання вищої освіти. На да­ному етапі державна програма кредитування має здебільшого