136 Тема 4

4.4. Інвестиційно-інноваційна складова економічного зростання

Інвестиції є головним і визначальним фактором економічного зростання. У макроекономічному аспекті інвестиційна діяль­ність є процесом закладки майбутнього економіки країни. Чим більші обсяги інвестицій сьогодні, тим більший обсяг валового внутрішнього продукту країни завтра.

Нестача інвестиційних ресурсів - одне із найважливіших по­рушень у господарській діяльності, що на рівні держави призво­дить до ЇЇ економічної відсталості. Економічно відсталі країни потрапляють у так зване «хибне коло бідності», вихід з якого мож­ливий лише при достатньому обсязі інвестиційних ресурсів, що зосереджуються у високотехнологічних галузях та при відповід­ній державній політиці і підтримці.

В Україні впродовж кризових років саме інвестиційна сфе­ра зазнала найсуттєвішого занепаду. Обсяг інвестицій в осно­вний капітал скоротився у 5 разів, що супроводжувалося зна­чним скороченням обсягів ВВП. Частка інвестицій у ВВП лише з 2001 р. почала проявляти тенденцію до зростання, що потребує її збереження і подальшого зростання. Це повинно стати ключо­вою ланкою стратегії економічного зростання, а значить і мети соціально-орієнтованої держави.

Такі потреби визначають і відповідну роль держави. Теоретич­но можливі два крайні підходи в державному регулюванні. При першому - держава бере на себе максимальну частину функ­цій інвестора (концентрація капіталу, забезпечення проектно-кошторисною документацією, матеріальними ресурсами тощо). І Іри другому -діям інвестора надається якомога більше свободи, вливаючи на інвестиційний процес лише через макроекономічні регулятори: податкову, амортизаційну, кредитну політику, сис­тему санкцій та субсидій.

Держава бере участь в інвестиційному процесі шляхом фор­мування та реалізації відповідної інвестиційної політики. Інвес­тиційна політика- це сукупність цілей та завдань, напрямів та пріоритетів, система заходів з реалізації стратегії соціально-економічного розвитку вона визначає обсяг, структуру і напрями використання інвестицій в економіці країни. Вона здійснюється

Політика економічного зростання і розвитку національної економіки 137

як прямо через державний сектор економіки, так і побічно через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самовря­дування, Національний банк України, Фонд державного майна України, Державний антимонопольний комітет.

В Україні інвестиції в основний капітал здійснюються за ра­хунок коштів державного бюджету, коштів місцевих бюджетів, власних коштів підприємств і організацій, коштів іноземних інвесторів, коштів населення на індивідуальне житлове будівни­цтво, кредитів банків та інших позик, інших джерел фінансуван­ня. Динаміка інвестицій в основний капітал за джерелами фінан­сування у 2000-2008 рр. представлені у наступній табл. 4.4.

Таблиця 4.4

Інвестиції в основний капітал за джерелами фінансування

\-	2000 |:	2001 І	2002 І	2003 |.	2004 І	2005 1	2006 1	2007 |:	2008
у фактичних цінах, І Всього у тому числі за ра-	23629	32573	37178	51011	75714	33096	125254	188486	233081
коштів державного	1210	1749	1863	3570	7945	5077	6846	10458	11576
коштів місцевих бю-	975	1332	1365	2095	3544	3915	5446	7324	9918
власних коштів під-	16198	21770	24470	31306	46685	53424	72337	106520	132138
коштів іноземних ін-	1400	1413	2068	2807	2695	4688	4583	6660	7592
коштів населення на будівництво влас-							7019	9879	9495
коштів населення на індивідуальне житлове будівни-	1176	1415	1573	1822	2577	3091	5110	8549	11589
кредитів банків та	391	1400	1985	4196	5735	13740	19406	31182	40451
інших джерел фінан-	2279	3494	3854	5215	6533	9161	4507	7914	10322
% до загального об	сягу 100 0	100,0	100,0	100.0	100.0	100,0	100.0	100.0	100,0
у тому числі за ра-
коштів державногс бюджету	5,1	5.4	5.0	7.0	10,5	5,5	5,5	5.6	5,0

138

Тема 4

Політика економічного зростання і розвитку національної економіки

139

коштів місцевих бю-	4,1	4.1	3.7	4,1	4.7	4,2	4.3	3.9	4,2
джетів
власних коштів під-
приємств та органі-	68.6	66,8	65.8	61,4	61,7	57.4	57.8	56,5	56.7
зацій
коштів іноземних ін-	5,9	4,3	5,6	5.5	3,6	5.0	3.7	3,5	3,3
весторів
коштів населення
							5,6	5,2	4,1
них квартир
коштів населення
на індивідуальне житлове будівни-	5,0	4,4	4.2	3,6	3.4	3.3	4,1	4,5	5,0
цтво
кредитів банків та	1.7	4,3	5.3	8,2	7,6	14.8	15,5	16,6	17,3
інших позик
інших джерел фінан-	9.6	10,7	10.4	10,2	8,5	9.8	3.5	4,2	4,4
сування

Дані Держкомстату України

Як видно, основним джерелом інвестицій є власні кошти (прибуток) підприємств та організацій. Теоретично, в міру науково-технічного прогресу, при зростанні виробництва і під­вищенні його рентабельності роль прибутку як інвестиційного джерела зростатиме. За рахунок подолання масової збитковості підприємств можна подвоїти обсяг прибутку (фінансовий ре­зультат) і, як наслідок, - віднайти кошти на фінансування інвес­тиційних та інноваційних проектів. Українська економіка, як відомо, все ще лишається малоприбутковою. На жаль, близько 40 % підприємств ще не пристосувалися до ринкових умов госпо­дарювання й надалі працюють зі збитками. Держава продовжує оберігати їх від банкрутства, підтримуючи таким чином ненор­мальну ситуацію, згубну для національної економіки. Водночас низька прибутковість та наявна збитковість українських підпри­ємств викликані не завжди неефективністю господарювання, а й бажанням уникнути оподаткування.

Стосовно асигнувань з державного бюджету важливо вра­ховувати, що в ринкове розвинених країнах вони є важливим фактором суспільного відтворення, джерелом модернізації і роз­ширення основного капіталу, засобом стимулювання його нагро­мадження. За рахунок бюджетних коштів держава намагається розвивати нові прогресивні галузі, які сприяють здійсненню структурних зрушень в економіці. До них значною мірою нале-

жать наукоємні та технологічно складні галузі, створення яких вимагає великих первісних витрат, тривалого терміну освоєння, що робить їх нерідко невигідним, а інколи просто неможливим для приватного капіталу. Участь держави дає змогу розвивати ці галузі. Однак форми участі держави повинні набути більш до­сконалих форм. Це розробка механізмів змішаного фінансуван­ня масштабних інвестиційних проектів, заснованих на пайовій участі державного, промислового і банківського капіталів, фор­мування сучасного інституційного середовища для рівноправно­го співіснування економічних агентів різних форм власності.

До принципових умов, які мають бути закладені в основу механізму державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні доцільним вважаються такі:

• першочергова реалізація інвестиційних проектів з низь­ кою капіталоємністю, порівняно коротким строком реа­ лізації та досить швидкою окупністю й високою ефектив­ ністю, зважаючи на обмеженість інвестиційних ресурсів на сучасному етапі;

• заохочення інвестицій, що спрямовуються на заміну заста­ рілого виробничого апарата на основі нових технологій;

• посилення інвестиційної функції бюджету з точки зору високої частки державної підтримки пріоритетних інвес­ тиційних проектів;

• зменшення обов'язкової норми резервування для комер­ ційних банків, які займаються реалізацією інвестиційних програм у реальному секторі;

• узгодження механізмів пільгового оподаткування зі здій­ сненням інвестицій.

Економічно здорова інвестиційна система базується на аку­муляції заощаджень населення і тимчасово вільних коштів під­приємств через банки, кредитний і фондовий ринки. Важливе значення цих ринків полягає в тому, що вони підвищують мо­більність інвестиційних ресурсів.

Потребує суттєвого покращення правове поле інвестиційної діяльності. Особливо нестійкий законодавчий клімат склався стосовно регулювання діяльності іноземних інвесторів. За роки незалежності в Україні шість разів суттєво змінювалися умови інвестиційної діяльності для нерезидентів. До того слід додати й недосконалість таких законів, що стосується конкретизації

Використання пе­реваг тісних нау ково технічних зв'яз­ків, що історично склалися в минуло му

140

Тема 4

пріоритетних галузей, територій та об'єктів, які підпадають під регулювання, що ускладнює надання пільг при залученні іно­земного капіталу. Лише за умови законодавчого врегулювання таких проблем інвестиційний потенціал буде працювати на ко­ристь економічного зростання країни.

В той же час аналіз сучасних тенденцій розвитку глобального господарства свідчить, що провідною ланкою забезпечення кон­курентоспроможності національних економік та на цій основі економічного зростання було й лишається інноваційне спряму­вання інвестиційної політики. Це зумовлено тим, що розвиток науки й техніки є визначальним чинником прогресу суспільства та підвищення добробуту його членів. В інноваційне розвинених країнах світу, де інноваційна продукція становить понад 50 % усієї виробленої і реалізованої продукції, вклади в інноваційну діяльність забезпечують 60-0 % приросту ВВП.

Зважаючи, що інновація, за класичним визначенням відо­мого австрійського економіста Й. Шумпетера, - не просто но­вовведення, а нова функція виробництва, «нова комбінація», державна інноваційна політика - це комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямова­них на впровадження результатів науково-технічного прогресу у виробництво, стимулювання і підтримку інноваційних проце­сів в економіці. Згідно із Законом «Про інноваційну діяльність», головною метою державної інноваційної політики визначено створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впрова­дження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ре­сурсозберігаючих технологій, виробництва й реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

При визначенні інноваційної політики велике значення має вибір її моделі. В Україні існує можливість використання різних моделей інноваційного розвитку, зважаючи на територіальну, галузеву та структурну неоднорідність її науково-технічного по­тенціалу та конкретних проблем, що стоять перед суспільством. Можливі моделі та їх основні характеристики узагальнено відо­бражено в таблиці 4.7.

Політика економічного зростання і розвитку національної економіки 141

Таблиця 4.7

^Ч-^А*'.7 —.; г- --І—

продукції на світовий ринок

Характеристика основних моделей інноваційного розвитку, придатних для застосування в Україні

Назва моделі	Основні риси	Результативність
1 . Активна дифу­зія інновацій	Тісна взаємодія уряду з науковими установами, вузами, підприємства­ми, організаціями	Підвищення якості науково-технічного потенціалу при мі­німальних витратах ресурсів
2. Державна під­тримка іннова-	Державна підтрим­ка всіх інноваційних структур при виході їх	Вирівнювання нау­ково-технічного по­тенціалу України і

-1

світу

ційних фірм

3. Локальне ін­новаційне серед-іовище

Розробка нових мате­ріалів, техніки, тех­нологій

Концентрація на пев­ній території науково­го, освітнього, вироб­ничого, фінансового і потенціалів, об'єднаних єдиним процесом тех­нологічного розвитку

4. Міжгалузеві науково-технічні комплекси

Ефективність ви користання нау ково-технічного по­тенціалу за умови задіяння також між­державних відносин

|Створення інновацій­ної системи за умови генерації всіх харак­терних для моделі «ло­кального інноваційного :ередовища» факторів

5.Науково-тех­нічне співро­бітництво країн СНД

Науково-технічне спів­робітництво між держа­вами, підприємствами країн СНД за спільни­ми програмами, комер­ційними замовленнями на науково-технічну продукцію