300 Тема 10

На практиці директивне планування призвело до ряду на­слідків, а саме:

• знищення конкуренції, створення умов для монополізму;

• диктату виробництва;

• відсутності стимулів до підвищення результатів праці;

• зниження ефективності виробництва, якості товарів, зву­ ження асортименту;

• постійного товарного дефіциту.

Індикативний план-це рекомендаційна (орієнтовна) система планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави. Рекомендаційний характер ін­дикативних планів не означає, що суб'єкти господарювання можуть не звертати на нього уваги. Такі плани передбачають можливість використання певних адміністративних методів, притаманних директивному плануванню (норми й нормативи, державні замовлення, державні інвестиції, регульовані ціни і т.д.).

Особливості індикативного планування порівняно з дирек­тивним:

• являє комплекс рекомендацій;

• відсутність обов'язкового характеру;

• можливість коригування параметрів залежно від змін на ринку;

• реалізації цілей через систему правових та економічних регуляторів;

Головні функції індикативного планування полягають у:

1. визначенні пріоритетів і цілей розвитку національної еко­ номіки;

2. координації економічної діяльності суб'єктів господарю­ вання;

3. прогнозуванні макроекономічного розвитку та ринкової кон'юнктури;

1. з'ясуванні сфер найефективнішого вкладення капіталу;

4. виявленні перспективних у майбутньому галузей і підпри­ ємств.

Перехід до індикативного планування - це важлива ознака переходу України до економіки змішаного типу. В Україні ма-кроекономічне планування здійснюється у формі розробки та

Програмування та прогнозування розвитку національної економіки З01

реалізації Державної програми економічного і соціального роз­витку.

Серед основних принципів макроекономічного планування виділяють:

1. єдності економіки і політики за пріоритету політики. Тобто розробники макроекономічних планів повинні виходити з цілей державної політики;

2. єдності централізму та самостійності суб'єктів ринку. Він означає, що, з одного боку, планові рішення повинні базу­ ватися на інформації про наміри суб'єктів господарюван­ ня, а з іншого, - забезпечувати вплив на них у потрібному для суспільства напрямі;

3. ефективності. Держава як форма організації суспільства виправдовує себе тільки тоді, коли діяльність державних органів дає позитивні результати;

4. поєднання загальних і локальних інтересів за пріоритету інтересів більш високого рангу. Це означає необхідність поєднання всієї сукупності інтересів та побудову цілей ма­ кроекономічних планів на основі пріоритетів суспільних інтересів.

Основними методами планово-економічних розрахунків є балансовий і нормативний. Сутність балансового методу полягає у застосуванні прийомів, які узгоджують потреби та засоби їх досягнення. Нормативний метод побудовано на використанні системи норм і нормативів.

Макроекономічний план має певну структуру- це сукупність його розділів. Кожен розділ характеризує конкретні напрями ді­яльності держави з реалізації економічної політики у плановому періоді. Обов'язково дається загальна характеристика програми, далі - економічна ситуація, що склалася на початок планового періоду, а потім - основні тенденції та прогноз економічного і соціального розвитку на основі головних макроекономічних по­казників.

Сучасна економіка, незалежно від її характеру (соціалістична, капіталістична), повинна поєднувати в собі планове управління з ринковим саморегулюванням. Тому загальними засадами су­часної системи державного планування вважають такі:

1) централізоване планування в масштабах всього гос­подарства країни носить переважно індикативний.