100 Тема з

• створення умов і можливостей усім працездатним грома­ дян заробляти кошти для задоволення своїх потреб;

• забезпечення раціональної зайнятості населення на основі збереження робочих місць на діючих і перспективних під­ приємствах, створення нових робочих місць, у тому числі в приватному секторі економіки, організація систем під­ готовки і перепідготовки кадрів;

• забезпечення загального зростання грошових доходів на­ селення і створення умов для підвищення їх реального на­ повнення і справедливого розподілу;

• підвищення ролі оплати праці як основного джерела гро­ шових доходів населення і найважливішого стимулу тру­ дової активності працівників найманої праці;

• поступове наближення мінімальних та інших фіксованих доходів до бюджету прожиткового мінімуму на основі випе­ реджаючого в порівнянні з ростом цін підвищення розмірів мінімальних соціальних гарантій щодо доходів;

• сприяння росту доходів від самозайнятості і підприємниць­ кої діяльності, формуванню середнього класу як фактора соціальної стабільності в суспільстві;

• покращення соціального забезпечення непрацездатних громадян на основі реформування пенсійної системи і со­ ціального страхування;

• зниження рівня малозабезпеченості й майнової диферен­ ціації населення;

• підвищення ступеня захисту соціальне незахищених верств населення за рахунок посилення адресної допомоги мало­ забезпеченим громадянам, раціоналізації системи пільг.

3.4. Характеристика виробничого та науково-технічного потенціалу національної економіки

Виробничий потенціал - це система економічних відносин, що виникають між господарюючими суб'єктами на макро- та мікрорівнях з приводу отримання максимально можливого ви-

101 Економічний потенціал національної економіки

робничого результату, який може бути одержаний за умови най­більш вигідного використання виробничих ресурсів, за умови наявного рівня техніки та технологій, передових форм органі­зації виробництва.

Виробничий потенціал постійно змінюється в часі як унаслі­док саморозвитку, так і під впливом результатів власного пере­творення. Механізм зміни характеристик виробничого потен­ціалу в ході власного перетворення можна представити таким чином. Використовувані ресурси (матеріальні, інформаційні, інтелектуальні і т. д.), будучи одночасно складовою частиною потенціалу, перетворюються у певний результат (продукція про­мисловості), змінюючись та набуваючи нових якісних і кількіс­них характеристик. При цьому початкові характеристики потен­ціалу відрізняються від його ж характеристик після закінчення перетворень настільки, наскільки глибоким було дане перетво­рення. Перетворення може відбуватися в результаті різних дій, зокрема таких тривалих, як економічні реформи в країні.

Основні виробничі фонди є частиною виробничого потенціалу господарства. До них належать засоби праці, що функціонують у сфері матеріального виробництва і багаторазово використо­вуються у виробництві матеріальних благ, але при цьому збері­гають натуральну форму, зношуються поступово і переносять свою вартість на створений продукт частинами у вигляді амор­тизаційних відрахувань. Кількісний і якісний рівні основних виробничих фондів і, передусім, їх активної частини - машин і обладнання - характеризують виробничий потенціал народного господарства. Виробничі фонди становлять 2/3 вартості всіх основних фондів і майже половину національного багатства. Одним з основних показників, що характеризують основні ви­робничі фонди, є виробнича потужність - здатність засобів праці виробляти максимальну кількість продукції.

Територіальний розподіл виробничого потенціалу - заводів, фабрик, сільськогосподарських підприємств, транспортних за­собів - є найважливішою умовою розвитку і розміщення продук­тивних сил. Високий рівень розвитку виробничого потенціалу може розглядатися як основа подальшого розвитку і розміщення виробництва електроенергії, металу, машин тощо. Реконструк­ція та розширення виробничого потенціалу, а також нове будів-

102

Тема З

Економічний потенціал національної економіки

103

ництво означають конкретні зрушення в розвитку і розміщенні продуктивних сил.

Господарство України характеризується великим виробничим потенціалом. У структурі основних виробничих фондів майже 50 % припадає на промисловість, 23,5 % - на сільське господар­ство, 16 % - на транспорт і зв'язок, 3,9 % - на будівництво.

Рівень використання основних виробничих фондів і фондоос-нащеність зайнятих у матеріальному виробництві - найважливі­ші фактори, що впливають на територіальні показники продук­тивності праці. Відносне забезпечення виробничого персоналу основними виробничими фондами характеризується істотною територіальною диференціацією.

Основною складовою виробничого потенціалу є промисловий потенціал. Промисловий потенціал України є одним із фунда­ментальних системоутворюючих елементів національної еко­номічної системи та суспільства загалом. Вітчизняна промис­ловість безпосередньо забезпечує в українській економіці 45 % валового випуску продукції та 25 % робочих місць. Та не менш важливо, що вона лежить в основі відтворювального циклу на­ціональної економіки, є базисом, на який спирається діяльність решти секторів економіки: сільське господарство, енергетика, будівництво, торгівля, фінансова діяльність, сфера послуг тощо, є рушієм соціально-економічного розвитку країни.

Промислові підприємства забезпечують значну частку доходів державного бюджету та соціальних фондів, заробітної плати пра­цюючої частини населення, формують інвестиційний потенціал країни, визначають спрямованість її науково-технологічного розвитку.

На жаль, у період економічних перетворень 1991-2008 рр. відбулося фактичне марнування промислового потенціалу Укра­їни, якому не завадив навіть період економічного зростання, що розпочався з 1999 р. Ознаками цього є погіршення структури промисловості, сповільнення темпів її зростання у 2008 р. та різке падіння приросту інвестицій, втрата українськими під­приємствами внутрішніх ринків.

Відповідно до даних Держкомстату, обсяги виробленої про­мислової продукції за січень-травень 2009 р. порівняно з від­повідним періодом попереднього року скоротились на 31,9 %. Випуск промислової продукції на підприємствах переробної

промисловості зменшився на 37,6 %, добувної промисловості -на 18,5 %, з виробництва та розподілену електроенергії, газу та води - на 17,1 %. У травні 2009 р. порівняно з квітнем 2009 р. загальний обсяг випуску промислової продукції зріс на 1,3 %. У переробній промисловості обсяги виробництва збільшились на 2,4 %, найсуттєвіше на підприємствах з виробництва іншої неметалевої мінеральної продукції (на 10,2 %), металургійно­го виробництва та виробництва готових металевих виробів (на 7,2%), з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюно­вих виробів (на 5,7 %). Водночас було зафіксовано зменшення об­сягів випуску продукції хімічної та нафтохімічної промисловості (на 6,5 %), целюлозно-паперовому виробництві; видавничій ді­яльності (на 5,3 %), легкій промисловості (на 3,2 %), машинобу­дуванні (на 3,1 %), обробці деревини та виготовленні виробів з деревини, крім меблів (на 3,1 %).

На підприємствах добувної промисловості обсяги виробни­цтва зросли порівняно з квітнем 2009 р. на 1,7 %, у тому числі у добуванні корисних копалин, крім паливно-енергетичних,-на 7,8 %, ау добуванні паливно-енергетичних корисних копалин зменшились на 1,7 %.

У виробництві та розподілі електроенергії, газу та води обсяги випуску продукції зменшились на 6,1 %.

У зв'язку з таким становищем промисловий потенціал Украї­на у світовому поділі праці закріплюється як сировинний та ре­сурсний придаток, зростаючий ринок збуту продукції іноземного походження. При цьому вітчизняна економіка втрачає продук­тивні робочі місця, новостворену додану вартість, на території України розміщуються ресурсо-, енерго- та екологоємні вироб­ництва. У 2008 році, згідно з рейтингом конкурентоспромож­ності, опублікованим Всесвітнім економічним форумом, Україна посіла 54 місце серед 55 країн світу. Світовий рейтинг конкурен­тоспроможності вже 15 років поспіль очолює США. Крім того, до першої п'ятірки найбільш конкурентоздатних країн увійшли Сингапур, Пшконг, Швейцарія і Люксембург. До першої десятки входять Данія, Австралія, Канада, Швеція та Нідерланди. Ни­нішній рейтинг Росії впав на 4 позначки - до 49 місця.

Обов'язковою умовою всебічного розвитку українського сус­пільства, економічного й соціального добробуту нації є відро-

104

Тема З

Економічний потенціал національної економіки

105

дження вітчизняного промислового потенціалу через здійснення цілеспрямованої державної промислової політики, яка має реа­лізувати нагромаджений потенціал інституційних змін, спряму­вати технічні, фінансові, людські, організаційні ресурси, набуті протягом періоду економічного зростання, на завдання якісної структурної перебудови.

Стратегічним завданням такої перебудови є забезпечення системної модернізації промислового виробництва, його відпо­відності сучасним вимогам науково-технологічного прогресу та постіндустріального розвитку. Галузева структура промисловості має наблизитися до пропорцій, які притаманні економічно роз­виненим країнам світу.

Стратегічною метою відродження промислового потенціалу є побудова високоефективної конкурентоспроможної економіки, яка здатна забезпечити громадянам України фундаментальні права і свободи людини, першість загальнолюдських цінностей, пріоритет національних інтересів суспільного розвитку.

Запропонована Концепція відродження промислового потен­ціалу є базисним документом, виявом політичної волі до якісних позитивних зрушень. Концепція має лягти в основу відповід­ної державної Програми відродження промислового потенціа­лу, а також низки цільових міжвідомчих та міжгалузевих про­грам. Отже, відродження промислового потенціалу України-це не лише розвиток вітчизняної промисловості, це передумова конкурентоспроможності економіки України.

Економічна криза 2008-2009 рр., яка охопила все народне господарство, вкрай негативно позначилася на розвитку науки і техніки. Скорочення виробництва валової та товарної продукції, валового внутрішнього продукту і національного доходу створи­ли несприятливі умови і для розвитку науки й техніки.

Науково-технічний потенціал є важливою складовою су­купного економічного потенціалу, що являє собою сукупність усіх її наукових засобів та ресурсів. В свою чергу, науково-технічний потенціал ґрунтується на науково-технічному прогресі, який визначається як безперервний і довготривалий процес доко­рінних якісних і кількісних змін у техніці й технології виробни­цтва, енергетиці, знаряддях та предметах праці, в організації планування, виробництва й управління в характері трудової діяльності людей. Базується він на розвитку науки і техніки,

розширенні масштабів наукових досліджень та використанні їх результатів у практиці народного господарства. Для того, щоб дати ґрунтовну характеристику такого комплексного процесу, як науково-технічний прогрес, необхідно вивчати і використовува­ти досвід економічного й технічного розвитку зарубіжних кра­їн. Зміна структури виробництва, впровадження наукомістких технологій та інші чинники інноваційної стратегії, регулювання економіки впродовж тривалого післявоєнного періоду визначили динамічний розвиток найбільш промислове розвинених країн світу, сприяючи поглибленню технологічних та економічних зв'язків між ними. Значний розвиток науки й освіти, підвищення їх ролі у розвитку наукомістких технологій і науково-технічного прогресу та інформаційної індустрії, що в сукупності називають сферою виробництва нових технологій, зумовлює великі якісні й кількісні зміни співвідношень у структурі інноваційного про­цесу, від якого залежить економічне зростання і розвиток про­дуктивних сил.

Науково-технічний потенціал включає в себе:

• матеріально-технічну базу: сукупність засобів науково-дослідницької праці, в тому числі наукові органі­ зації, наукове устаткування і пристрої, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальні бази ін­ формаційного забезпечення та ін.;

• кадри наукової системи: вчені, дослідники, конструктори, винахідники, експериментатори, науково-технічний пер­ сонал, тобто національний науково-технічний інтелект;

• інформаційну систему, яка забезпечує наявність і постійне вдосконалення банку наукових знань: наукові прогнози. Здатні до оперативної видачі інформації банку патентів, авторських свідоцтв, банку даних про світові досягнення в галузях конкретних наук та ін.;

- організаційно-управлінську підсистему, у тому чис­ лі систему планування науково-дослідних і дослідно- конструкторських робіт (НДДКР), структуру управління НДДКР, організаційно-управлінські структури науко­ вих підрозділів, методи управління НДДКР. Сам процес науково-технічного розвитку має щонайменше три дещо відмінні ознаки:

106

Тема З

Економічний потенціал національної економіки

107

• науково-технічну революцію;

• науково-технічний прогрес;

• технічний і організаційний розвиток.

Науковий потенціал, як визначальна складова науково-тех­нічного потенціалу, характеризується як сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), що дає змогу при наявних формах організації й управління ефективно вирішувати завдання господарства. Скла­довими наукового потенціалу є кадри, фінанси, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення. Поняття «науковий потенціал» можна поширити на будь-яку сукупність наукових організацій, у тому числі й на об'єднання в галузях господарства, в міністерствах, відомствах, а також на сукупність галузевих наукових організацій, розташованих на відповідній території. Отже, можна говорити про науковий потенціал держави, що об'єднує наукові організації різного підпорядкування.

Необхідно констатувати, що на сьогодні Україна має до­сить великий науковий потенціал. На її території працює 1378 науково-дослідних, проектно-конструкторських і проектно-наукових установ, з них 660 самостійних науково-дослідних ін­ститутів, 300 конструкторських і 57 проектних та проектно-наукових організацій. Крім того, значну науково-і дослідну роботу виконують вищі навчальні заклади, яких в Україні на­лічується 150. Експериментальна перевірка нових зразків тех­ніки і технології здійснюється на 16 заводах, які не випускають продукції на сторону. Динаміку наукових кадрів та організацій відображає табл. 3.8.

Наукові установи України здатні розв'язувати найскладніші науково-технічні проблеми. Багато напрацювань і розробок, особливо в галузі фундаментальної науки, матеріалознавства, літакобудування, кораблебудування, середнього і точного ма­шинобудування, приладобудування та інших, уже в недалеко­му майбутньому можуть вивести цілий ряд галузей економіки України на рівень світових досягнень науково-технічного про­гресу. Отже, першочергове інвестування наукових досліджень, розробки прогресивних технологій і нових зразків техніки, роз­витку інформаційних систем і комп'ютеризації виробництва в найближчій перспективі зможуть забезпечити значне зрос-

тання виробництва, суттєве підвищення якості продукції та її конкурентоздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Таблиця 3.8 Наукові кадри та кількість організацій у 2000-2008 рр.

	Кількість організації, які викону­ють наукові дослідження й розробки	Кількість науковців, осіб	Кількість докторів наук в економіці України, осіб	Кількість кандидатів наук в економіці України, осіб
2000	1490	120773	10339	58741
2001	1479	113341	10603	60647
2002	1477	107447	11008	62673
2003	1487	104841	11259	64372
2004	1505	106603	11573	65839
2005	1510	105512	12014	68291
2006	1452	100245	12488	71893
2007	1404	96820	12845	74191
2008	1378	94138	13423	77763

Дані Держкомстату України

Науковий потенціал, безперечно, впливає на розміщення на­самперед наукомістких галузей господарства і невиробничої сфери. Наукові заклади широко досліджують продуктивні сили в усіх регіонах країни. Водночас характер розвитку продуктив­них сил впливає на спеціалізацію наукових підрозділів, що дає змогу розв'язувати економічні й соціальні проблеми. Інакше кажучи, науковий потенціал слід розглядати як важливу пере­думову розміщення нових і реконструкції діючих підприємств, а також вищих навчальних закладів.

На сучасному етапі в Україні є об'єктивні умови для прове­дення в життя активної державної науково-технічної політики:

Тема З

функціонує по т^л^-іий потенціал академічної, вузівської і галузе­вої науки, технічний і вирооничий потенціал багатьох передових підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі, який дозволяє внаслідок конверсії виробляти і ви­пускати конкурентоспроможну продукцію.

Однак нинішній господарський механізм не забезпечує необ­хідної сприйнятливості підприємств щодо науково-технічних досягнень, особливо стосовно створення і великого поширення принципово нової техніки, технології і матеріалів, конкуренто­спроможних на світовому ринку. Наслідками негативних тен­денцій у сфері розвитку науки і техніки є також стагнація та навіть зниження віддачі нагромадженого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій. Відсутні чітка стратегія управ­ління розвитку науки і техніки, чіткий механізм її реалізації. На даному перехідному етапі найважливішим завданням є зна­ходження оптимального співвідношення між централізацією та децентралізацією в управлінні НТП, міждержавним регулюван­ням і самоорганізацією ринкової системи.

Науково-технічний прогрес в Україні й технологічний розви­ток її господарства дедалі більше починає залежати від інтелек­туального і розумового потенціалу та розвитку науки і техніки в інших країнах світу. Але вони найменше зацікавлені у розвитку нашої економіки, оскільки хочуть мати великий ринок збуту для своїх товарів, а тому не дуже зацікавлені у передачі найновіших своїх технологій. І хоч наша держава дедалі більше закуповує у них обладнання, технології, матеріали і «ноу-хау», значна час­тина із них уже не відзначається новизною.

В Україні затрати на науку з кожним роком скорочуються і дуже далеко відстають від зарубіжних країн. Кошти, що виділя­ються з бюджету на освіту вдвічі, а на науку в чотири рази мен­ші, ніж задекларовані законодавством. У результаті зменшення фінансування за рахунок держбюджету і відсутності вільних коштів у самих наукових організацій і промислових підприємств стан матеріально-технічного та інформаційного забезпечення науки незадовільний. Як наслідок, загальний обсяг виконаних наукових і науково-технічних робіт скоротився з 1,38 % ВВП у 1996 році до 1,1 % ВВП у 2007 році. Зберігаються негатив­ні тенденції у фінансуванні освіти. За рахунок держбюджету останніми роками на освіту виділялося близько 5 % ВВП, тоді

Економічний потенціал наці;

як законодавством передбачено 10 % ВВП. У розвинених кра­їнах на освіту витрачається значно більше, ніж в Україні. На­приклад, у Данії, Норвегії і США витрати на освіту становлять 7,10%, 6,37% і 7,34% ВВП відповідно. В країнах, що недавно вступили в ЄС, витрати ще не такі значні, наприклад, у Чехії загальні витрати на освіту сягають лише 4,58 %, у Слозаччин¹ -4,1 % ВВП. Структура витрат на освіту в пере/тези;; кр^.ша?' в^;д рівняється значно більшою часткою приватних інвео: ицій. Так, у США і Японії вони становлять 2,26 % і 1,15% ВВП відповідно • мають більшу питому вагу у структурі загальних витрат, ніж в і н -ших країнах. Тоді як у тій самій Чехії витрати бізнесу на освг>%-сягають лише 0,38 % ВВП, а у Словаччині ~~ 0,12 % ВВП.

Оцінюючи перспективи реформування зознішньоекономічч,- ; діяльності всіх секторів економіки України (державного, приват ного, змішаного), слід відзначити, Ідо це реформування в скс'^й основі повинно базуватись на. кількох незаперечних фактг/ По-перше, основою відносних переваг однієї сучасної пос'> інд\ стріальної економіки перед іншою є, передусім, наявніс Іь потуж­ного наукового потенціалу, що за своєю структурою відповіде структурі національних економічних пріоритетів. По-друге, паї' більш динамічно розвивається торгівля мі;:: виеоксро е-аннут;;. • країнами і, перш за все. наукомісткою продукцією. По-третє, все більша частка міжнародного поділу праці припадає не на між галузеві, а на внутрішньогалузеві зв'язки.

Наука включається у сферу зовнішньоекономічних зв'язків, міжнародного поділу праці за кількома ключовими напрямами, По-перше, через той ефект, що матеріалізується в товарах та послугах і створює відносні переваги окремим галузям та вироб­ництвам у конкурентній боротьбі. По-друге, через інтернаціона-лізацію системи підготовки та перепідготовки наукових кадрів. По-третє, через інтернаціональну систему інтелектуальної влас­ності, торгівлю нематеріальними результатами наукової праці. По-четверте, через іноземне фінансування ЩЩКР на території України та участь іноземних інвесторів у присвоєнні отриманих наукових результатів. По-п'яте, через систем}' кооперованих, спільних досліджень за участю вчених різних країн.

Особливо важливим на даний момент напрямом є заохочення іноземних інвестицій для фінансування наукових досліджень на території України. З одного боку, це реальна альтернатива

110

Тема З

міграції найбільш кваліфікованих учених за кордон. З іншого, можливість зберегти наукові школи, готувати наукові кадри. Вирішальним фактором у розвитку національної економіки та інноваційної діяльності є управління цими процесами, що де­тальніше буде розглянуто у наступному параграфі.

Контрольні питання та завдання

1. Перелічіть складові економічного потенціалу національної економіки.

2. Що являє собою природо-ресурсний потенціал і як він впливає на розвиток національної економіки.

3. У чому полягає проблема ефективності використання еко­ номічного потенціалу України?

4. Назвіть основні характеристики демографічного потенці­ алу України.

5. Які чинники впливають на рівень трудового потенціалу країни?

6. Поясність зв'язок, що існує між демографічними пробле­ мами і розвитком національної економіки.

7. Які чинники впливають на виробничо-ресурсний потен­ ціал?

8. Охарактеризуйте виробничий потенціал та його скла­ дові.

9. Охарактеризуйте складові науково-технічного потенціалу країни.

10. У чому полягає важливість науково-технічного потен­ ціалу та його використання для сучасного розвитку люд­ ства?