Тема 13

Національна економіка і міжнародна економічна інтеграція

373

світового імпорту товарів. Є понад 50 способів, зокрема дер­жавна монополія на зовнішню торгівлю, система ліцензування на здійснення експортно-імпортних операцій, валютний контр­оль за вивозом товарів тощо. Є також вимоги екологічної чисто­ти товарів, стандартів безпеки, правил маркування тощо.

Широко використовуються імпортні квоти - максимальні обсяги окремих видів іноземної продукції, що дозволена до що­річного ввозу до країни. Підвищення ставок мита регламенту­ється міжнародними торговими договорами, уряд не завжди може самостійно це зробити. А от імпортні квоти встановити простіше, і вони також знижують конкуренцію на внутрішньому ринку певних товарів.

Для задоволення потреб внутрішнього ринку можуть установ­люватися відповідні експортні квоти, хоча держава більшою мі­рою стимулює експорт продукції вітчизняних товаровиробників. З цією метою вона може надавати експортерам низькопроцентні позички, податкові пільги, що дозволяє їм продавати свою про­дукцію за кордоном за нижчою ціною, порівняно з внутрішнім ринком.

Продаж товарів чи послуг за цінами нижчими, ніж ціни вну­трішнього або світового ринку з метою усунення конкуренції і захоплення зовнішніх ринків, називається демпінгом. Для бо­ротьби з ним використовуються антидемпінгові тарифи.

В останні роки виникли нові форми зовнішньоторгового ре­гулювання - добровільні експортні обмеження - квоти на екс­порт національних товарів в окремі країни за умови добровільної згоди іноземних фірм на свої експортні обмеження для поперед­ження більш жорстких торгових санкцій.

Свобода торгівлі (фритредерство) - це політика вільної тор­гівлі з метою лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, вільного доступу на національний ринок товарів, капіталів, робочої сили тощо. Вона передбачає зниження чи відміну та­рифів і нетарифних бар'єрів між країнами на основі двох- і ба­гатосторонніх угод окремих країн. Так, у 1947 р. 23 країни світу підписали Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГУТТ), що сто­сувалася торгівлі товарами. В 1995 р. ця структура була перетво­рена у Всесвітню торгову організацію (ВТО), що вже займається також торгівлею послуг та інтелектуальної власності. Такі про­цеси пов'язані з прагненням країн щодо розвитку міжнародної

торгівлі і забезпечення економічного розвитку шляхом взаємної лібералізації доступу на ринки, створення режиму вільної кон­куренції товарів та послуг на їх території, передбачуваних дій суб'єктів господарювання на світових ринках і регламентації дій урядів з регулювання зовнішньоекономічних зв'язків.

Наступною формою інтеграції є міжнародне виробниче співробітництво. В основі міжнародного виробничої співпраці лежать галузева і внутрішньогалузева спеціалізація окремих країн з виготовлення ряду продуктів або їх частин з метою на­лагодження масового виробництва, високого рівня продуктив­ності праці на базі нової техніки і технології, зниження витрат виробництва та ін. Розвиток міжнародного внутрішньо- і між-фірмового розподілу праці веде до виникнення елементів прямої виробничої кооперації між підприємствами різних країн. Отже, відбувається інтернаціоналізація виробництва- розвиток таких його організаційно-економічних форм, які пов'язують виробни­цтво одних країн з використанням його результатів в інших.

Подальше поглиблення міжнародного розподілу праці обу­мовлює перехід від предметної (галузевої) спеціалізації до поде-тальної (внутрішньогалузевої). Наприклад, деталі автомобілів, комп'ютерів, телевізорів, електронної побутової техніки виго­товлять в одних країнах, а складають їх в інших. В економіці розвинених країн міжнародні кооперовані поставки сягають 50-60 % вартості багатьох видів продукції окремих галузей про­мисловості.

У свою чергу основними формами міжнародної виробничої співпраці є: спільна кооперація виготовлення і збуту продукції на основі спеціалізації і кооперування, спільне володіння підпри­ємствами (спільні підприємства), підрядне будівництва та ін.

Найважливіші риси такої співпраці є: стабільність і регуляр­ність економічних відносин між партнерами різних країн, роз­поділ завдань у межах узгоджених програм, закріплення за парт­нерами виробничої спеціалізації на основі довгострокових угод

між ними.

Глобалізація супроводжується постійною конкурентною на­пругою національних та регіональних економічних механізмів. Підтримка конкурентного середовища - один з найважливіших пріоритетів державного регулювання. Конкуренція являє собою особливий інститут, який на відміну від інших інститутів мал