Тема 9

Методи та система органів державного регулювання.

285

Валютні курси також можуть використовуватися як інстру­мент адміністративного регулювання. Мета такого регулюван­ня - визначення вартості і стійкості національної грошової одиниці через установлення її курсу щодо іноземної валюти, визначення можливостей внутрішньої та зовнішньої конверто-ваності, попередження та регулювання процесів інфляції через використання валютних резервів.

Державне замовлення- це договір між державою та суб'єктом господарювання на виготовлення певного товару чи виконання певного виду послуг з метою задоволення соціальне економічних потреб споживача чи розвитку пріоритетних або суспільне необ­хідних галузей і виробництв, стимулювання науково-технічного прогресу. Держзамовлення є інструментом як адміністратив­ного, так і економічного регулювання. У випадку адміністра­тивного регулювання державне замовлення є обов'язковим та застосовується, насамперед, до підприємств, які повніс­тю чи частково перебувають у державній власності, а також до підприємств-монополістів. Держзамовлення застосовується й до підприємств недержавної форми власності, при цьому фі­нансується переважно за рахунок власних коштів підприємства, а держава при цьому надає йому певні привілеї та пільги.

Правове регулювання- це діяльність держави щодо встанов­лення обов'язкових для виконання юридичних норм поведінки суб'єктів права. Це розробка та реалізація законів, що забезпе­чують норми функціонування підприємств усіх форм власності і ринкових структур (бірж, банків, акціонерних товариств), ан-тимонопольному регулюванні, захисті прав покупців та інтер­есів суспільства, посередництві між підприємцями і найманими працівниками іт. д. Необхідні нові, адекватні ринковим умовам податкове законодавство, система законів із соціального захисту населення тощо. Існує потреба правового забезпечення таких специфічних процесів перехідного періоду, як приватизація дер­жавної власності, підтримка малого і середнього бізнесу.

В основу правового регулювання покладено метод владних розпоряджень, який за своїм характером виражає інтереси держави. Державне розпорядження визначає умови дії право­відносин, права та обов'язки суб'єктів, заходи, що гарантують виконання вимог правової норми.

Вихідними елементами, що формують правове регулювання, є правові норми- правила, способи поведінки. Вони мають за­гальний характер, формальну визначеність та встановлюються й охороняються компетентними органами держави. Структура правової норми складається з трьох частин: гіпотези, диспозиції, санкції. Гіпотеза- частина норми права, що визначає умови її дії, а саме обставини, при яких слід керуватися цією нормою, учасників відносин та головні умови. Диспозиція- частина нор­ми права, що вказує, якою має бути поведінка суб'єктів відносин, зміст їхніх прав і обов'язків при настанні обставин, описаних у гіпотезі. Санкція - частина норми права, яка передбачає за­ходи впливу, що можуть бути застосовані до осіб, які не додер­жуються розпоряджень правових норм.

Формою реалізації правового регулювання є законодавство. Термін «законодавство» переважно використовують у значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Тобто тер­мін «законодавство» охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада України; постанови Верховної Ради України; укази Прези­дента України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в рамках їх повноважень і відповідно до Конституції України та законів України.

Законодавчі акти повинні бути об'єднані в систему, глобальною метою якої є підвищення якості життя громадян; цілями першого рівня-забезпечення конкурентоспроможності країни, ефективне використання природних ресурсів, праці, капіталу, розвиток ма-кросередовища та інфраструктури регіонів. Далі визначаються цілі другого, третього й інших рівнів дерева цілей країни.

Звідси правові методи державного регулювання економіки-це система законів та законодавчих актів, що регламентують діяльність суб'єктів господарювання.

Серед основних законів, що регулюють економічні відносини недобросовісної конкуренції, можна назвати такі: «Закон про власність», «Про банки і банківську діяльність», «Про обмеження монополізму та недопущення», «Про банкрутство», «Про інвести­ційну діяльність», «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної

286