Тема 5

Господарські комплекси національної економіки

175

цього комплексу національної економіки. У Звіті про людський розвиток за 2006 р. та Звіті Світового банку за 2006 р. людські ресурси характеризуються трьома показниками: рівень грамот­ності дорослих у віці 15 років і старше (в Україні 99,7 %); рівень охоплення середньою освітою (в Україні 95,0 %); рівень охоплен­ня вищою освітою (в Україні 66,0 %). Інтелектуальний працівник, за словами відомого вченого П. Друкера, стане основною ланкою суспільного розвитку у XXI ст. Вже з наведеного окреслюється особливе значення освіти- великої галузі соціально-культурного комплексу, що являє систему організацій і установ, які здійсню­ють освітню діяльність. Освітня діяльність- це процес навчання і виховання в інтересах людини, суспільства, держави, спрямо­ваний на збереження, примноження і передачу знань новим по­колінням, задоволення потреб особистості в інтелектуальному, культурному і фізичному розвитку, на підготовку кваліфікованих кадрів для галузей національної економіки.

Значенням освіти пояснюється місце держави в забезпеченні її розвитку та функціонування. Держава повинна турбуватися про освіту, яка формує професійну стратегію, створює освічену людину, розвиває науку. Державне фінансування системи освіти в ряді країн (Німеччина, Швейцарія, Швеція) стало запорукою досягнення ними високих конкурентних переваг.

Принципи, на яких заснована державна політика в Україні у сфері освіти, такі: пріоритетності освіти, обов'язковості за­гальної середньої освіти, доступності дошкільної, професійно-технічної і вищої освіти, безперервності рівнів і ступенів освіти, національно-культурної основи освіти і т. д.

Згідно з національною доктриною розвитку освіти, передба­чається його відповідність до вимог сучасності, а саме: перетво­рення економіки України в економіку знань, зокрема в напрямі розвитку системи безперервної освіти та навчання упродовж життя; створення індустрії сучасних засобів навчання; підготов­ки кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійно­го розвитку; освоєння та впровадження наукомістких та інфор­маційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці. Доктрина передбачає фінансування освіти як пріоритетного напряму видатків бюджетів усіх рівнів. На жаль, ця доктрина практиці не реалізується повною мірою, насамперед, у зв'язку з незначним рівнем фінансування.

До кінця 80-х років XX ст. практично єдиним джерелом фінан­сування соціально-культурних установ був державний бюджет. Діючий упродовж тривалого часу кошторисно-бюджетний по­рядок фінансування соціально-культурної сфери відіграв зна­чну роль у розвитку освіти, культури та інших галузей. Проте в цілому відносно цих галузей тривалий час діяв принцип за­лишкового фінансування.

Існують вагомі докази необхідності нової стратегії щодо істот­ного підвищення ролі стимулювання освіти і науки. По-перше, матеріальне благополуччя держави забезпечується не просто науковими дослідженнями, інноваціями, високими технологі­ями, але й належним освітянським рівнем населення. За час, що минув із другої половини XX-го століття, середній період оновлення техніки й технологій скоротився майже у 10 разів - з 35-40 років до 4-5 років [1, с. 56]. Створення й впровадження нових технологій потребує інвестицій у людський капітал, осо­бливо в освіту.

По-друге, освіта стає також необхідною передумовою адапта­ції робітників до нових умов праці. За оцінками фахівців, збіль­шення тривалості освіти на 1 рік, наприклад, у США приводить до збільшення ВВП на 5-15 %, у країнах, що розвиваються, пе­ревищує 20 % [6, с. 28].

За даними Держкомстату Україні у 2007 р. із кожних 100 за­реєстрованих безробітних ЗО становили особи без професії або такі, що займали місця, які не потребують спеціальної підготов­ки [6, с. 6]. Тому можна зробити висновок, що сучасна освіта є ключовим «адаптаційним ресурсом» у боротьбі з безробіттям та низькою заробітною платнею.

По-третє, важливо враховувати, що працівники освіти і на­уки, як і раніше, залишаються потенційним резервом поповне­ння середнього класу, кількісне переважання якого в структурі суспільства є необхідною умовою для достатньо швидкого та стабільного розвитку. По-четверте, не можна нехтувати й мож­ливостями впливу системи знань на характер роботи органів

державної влади.

Питання фінансування системи освіти у різних країнах вирі­шуються по-різному. Наприклад, у країнах ОЕСР освіта значною мірою фінансується за державний рахунок - 88 % загального обсягу фінансування освітніх установ. Приватне фінансування