158 Тема 5

Виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції	107.7	111.4	105.3	117,9	119,3	114.3	112.8	116.9	104.3
Металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів	121,3	104,9	103,9	114,3	112,0	98,5	108,9	108,3	89,4
Машинобудування	115.3	118,8	111.3	135.8	128.0	107,1	111,8	128,6	108,6
Виробництво та розподіл елек­троенергії, газу та води	98.2	102,6	101,1	104.7	98.9	102,9	106,7	103,2	97,5

ДаніДержкомстату України

Подібний стан промислового комплексу чималою мірою був обумовленим самоусуненням держави та неефективністю її дій. Державна промислова політика впродовж останніх десяти років була визнана неефективною, вона не враховувала ні внутрішніх потреб, ні провідних тенденцій світового розвитку. ВУкраїні, яка отримала у спадок від радянського періоду глибоко деформовану структуру виробництва та потребувала активної структурно-інвестиційної політики з боку держави, такої політики не здій­снювалося. Тривалий час структурні зрушення в промисловості як фундаменту розширеного відтворення відбувалися стихійно, за рахунок вимушених змін у цінових співвідношеннях та під впливом суперечливих макроекономічних регуляторів. Держа­ва практично відмовилася від виконання функції регулювання міжгалузевих пропорцій. Це сприяло поглибленню промислової кризи, різкому зростанню частки галузей проміжного продукту і суттєвому зменшенню частки галузей, що виробляють кінцевий продукт. Державна політика в галузі підтримки промислових підприємств визначалася не стільки об'єктивними економіч­ними чинниками, скільки суб'єктивним політичним лобіюван-ням впливових політико-економічних угруповань. Прикладів неефективності державної політики чимало.

Слід зазначити, що питання про роль держави у виробництві є предметом обговорення не лише в нашій країні. Так, до хрес­томатійних прикладів неефективності політики державного фінансового сприяння окремим підприємствам чи галузям на­лежить практика підтримки діяльності французького автомо­більного концерну «Рено», автомобільної промисловості Великої Британії та вугільної галузі України. Зіставлення показників діяльності двох французьких автогігантів «Пежо» та «Рено» свід­чать, що державна компанія «Рено»з 1960 до 1980 рр. одержала державних дотацій на суму 5,8 млрдфр., сплативши податків

159

Господарські комплекси національної економіки

на 1,7 млрд фр. За цей же період приватна компанія «Пежо» сплатила 11 млрдфр., нічого не одержавши з бюджету. Однак у багатьох країнах, особливо у більшості європейських держав, безпосередня участь державних органів у виробництві значна, хоча й залежить від конкретної галузі.

По-різному підходять й до вибору конкретних регулюючих ін­струментів промисловості. Зарубіжні автори проведення актив­ної промислової політики пов'язують насамперед із необхідністю підвищення конкурентоспроможності економіки. Це можливо через використання бюджетно-кредитних, фінансових, подат­кових, правових методів державного регулювання, при цьому можна обійтися без прямого втручання держави, однак необ­хідно створити сприятливі умови для підприємств.

Вибір конкретних напрямів та інструментів державної по­літики у сфері регулювання промислового комплексу перебуває насампереду прямій залежності від обраної моделі промислової політики. Промислова політика- це цілісна система заходів, інвестиційно-структурних перетворень, підкріплених відповід­ними механізмами, спрямованими на розв'язання стратегічних і тактичних завдань розвитку реального сектора, зростання ви­робництва та підвищення конкурентоспроможності економіки в цілому та її окремих галузей, її об'єктом виступає весь промис­ловий комплекс країни як єдиний організм. При цьому існують різні моделі промислової політики, кожна з яких характеризу­ється різним впливом держави (табл. 5.4), хоча на практиці пе­реважає їх оптимальне поєднання.

Таблиця 5.4.

імоделідержавноїпромиеловоїпол^ки

Основні

Перша (лібе­ральна)

Пасивна, націле­на на ринковий механізм

друга (ринкова)

Модель

мі-

"

АКТИВпо. Іі^ ₄

Роль держа­ви

крорівнях з метою втілен­ня відповідної стратеги науково-технічного розви­тку

160