94 Тема з

Хаком, і з тих пір Індекс використовується з 1993 року ООН у щорічному звіті з розвитку людського потенціалу. Методика розрахунку індексу використовує середнє арифметичне таких трьох показників соціальної політики країни:

1. очікувана тривалість життя при народженні;

1. писемність дорослого населення та валове охоплення всіма видами навчання;

2. величина ВВП на душу населення за паритетом купівель­ ної спроможності.

Ці компоненти за спеціальною формулою зводяться в один загальний індекс. Теоретично він може мати максимальне зна­чення - 1,000, а мінімальне - 0,000.

Теоретично індекс призначений стати показником того, як країни використовують свої матеріальні блага на користь на­селення, тобто на соціальний розвиток країни. За словами Мах-буба ельХака, «основна мета розвитку- це розширення виборів, які можуть робити люди, а також створення середовища, в якому люди могли б жити здоровим та творчим життям»¹⁸.

У 2009 році було видано новий звіт ООН «Про розвиток люд­ського потенціалу» за 2009 р. За період з 2001 року позиція України в індексі країн повільно підвищувалася (з 80 у 2001 та 78 у 2003 до 77 та 76 у 2005-2006 рр. відповідно).

Показники Індексу розвитку людського потенціалу базуються на інформації 2007 року, тому не відображають наслідків гло­бальної економічної кризи. В іншому разі позиції України могли бути ще гіршими, адже наша країна, як відомо, належить до тих, що найбільше постраждали у результаті останніх світових еко­номічних і фінансових катаклізмів.

Відповідно до звіту, найвищий Індекс розвитку людського потенціалу в Норвегії, за нею йдуть Австралія та Ісландія. Із найближчих сусідів України, наприклад, Білорусь посіла 68-ме місце, Росія - 71-ше, 84-те місце у Вірменії, а 86-те посів Азер­байджан.

Отже, негативний розвиток демографічних процесів та пер­спектива втрати трудових ресурсів становлять загрозу націо-

'⁸ Мельник О. О. Індекс розвитку людського потенціалу як індикатор ефектив­ності соціальної політики країни ЬІІр://тлдутесопГсопіасі.сот/2009 ір/теІпіІЮО. Ьіт

нальній безпеці держави і вимагають здійснення невідкладних системних дій та вжиття упереджувальних заходів у сфері со­ціальної політики щодо подолання демографічної кризи та роз­витку трудоресурсного потенціалу.

Соціальна політика- це діяльність держави та суспільних інститутів з вироблення і досягнення комплексу цілей із соціаль­ного розвитку, трансформації соціальної структури і соціальних відносин у суспільстві: росту доходів і споживання населення, підвищення якості різних сторін життєдіяльності, соціального захисту громадян країни.

Соціальна політика держави будується на дотриманні таких основних принципів, як: соціальна справедливість, індивіду­альна і соціальна відповідальність, соціальні солідарність та партнерство, рівність можливостей кожного в отриманні необ­хідних йому соціальних благ і послуг, соціальні гарантії. Щодо основних цілей соціальної політики, то вони полягають у забез­печенні стійкого зростання благополуччя громадян, скорочення бідності, гарантій на медичну допомогу, повноцінного харчуван­ня, освіту, соціального захисту та ін. Такі цілі реалізуються, як правило, через здійснення стратегічних і тактичних програм та прогнозів соціально-економічного розвитку країни, які містять соціальні блоки, заходи і механізми їх досягнення та шляхом розробки та виконання цільових соціальних програм.

Соціальні параліетри - це індикатори та показники, які характеризують рівень економічного розвитку країни в соціаль­ному плані. Вони відображають досягнення і сигналізують про загрози соціальної безпеки. В якості міжнародного узагальню­ючого соціального індикатора, який характеризує досягнутий рівень розвитку людського потенціалу, виступає агрегований індекс розвитку людського потенціалу як середньоарифметичне суми трьох індексів тривалості життя, досягнутого рівня освіти і скоригованого реального ВВП на душу населення в доларах США з паритету купівельної спроможності.

Вплив держави на розвиток соціальних відносин: забезпечен­ня соціальної справедливості, підтримка соціальне незахищених або слабо захищених верств населення, створення соціальних гарантів, підтримка рівня умов життя та праці, достойних люди­ни, становлять зміст державного соціального регулювання. Соціальне регулювання, в тому числі й державне соціальне стра-

97