Діалектико-матеріалістична (марксистська) концепція виховання особистості

У педагогічних концепціях, що побудовані на основі філософського вчення діалектичного матеріалізму, цінності є. відносними та змінними. Ця думка дуже чітко висловлена класиком радянської педагогіки А.С. Макаренком у статті "Цілі виховання": "Проектування особистості як продукту виховання повинно здійснюватись на основі суспільного замовлення. Це положення відразу знімає з нашого продукту ідеальні одежі. Немає нічого вічного та абсолютного у наших завданнях. Вимоги суспільства є дійсними тільки для епохи, розмір якої є більш або менш обмеженим. Ми можемо бути абсолютно впевненими в тому, що до наступного покоління будуть поставлені дещо змінені вимоги, причому зміни ці будуть вноситися поступово, залежно від росту та удосконалення всього суспільного життя".

Філософсько-педагогічним формулюванням мети виховання в діалектико-матеріалістич­ній педагогічній концепції є всебічний розвиток особистості. Ця ідея має дуже глибоке історичне коріння. Вона сягає античних часів, коли Платоном була сформульована ідея гармонійного та найкращого розвитку тіла та душі. Аристотель наполягав на розвитку трьох сторін душі - рослинної (фізичне виховання), тваринної (моральне виховання) та розумної (розумове виховання). Відродилась така мета виховання в часи Ренесансу у творчості та практичній діяльності педагогів-гуманістів В. да Фельтре, Ф.Рабле, М.Монтеня, які включали у зміст всебічного розвитку насолоду класичною літературою, мистецтвом, музикою та культ фізичної краси. Наступним етапом розвитку аналізованої ідеї представники педагогіки діалектичного матеріалізму вважають праці соціалістів-утопістів Т.Мора, Т.Кампанелли, Р.Оуена, в яких була сформульована умова, завдяки якій омріяні людством виховні цілі зможуть бути поширені на всіх членів суспільства. Такою умовою було назване звільнення від приватної власності на засоби виробництва. У зміст поняття всебічний розвиток уперше було включено трудове виховання як шлях розвитку моральних цінностей та підготовки до практичного життя. Французькі просвітителі ХVІІІ ст. К.Гельвецій та Д.Дідро включили в поняття всебічного розвитку розумову та моральну досконалість.

У вітчизняній педагогіці ідею досконалої людини відстоював Г.С.Сковорода. Шляхом формування такої людини український філософ вважав самопізнання, розвиток своєї натури, знаходження праці у житті, що є "сродною натурі". Прихильником ідеї всебічного розвитку є і засновник вітчизняної класичної педагогіки К.Д.Ушинський. Саме він перетворив цю ідею з рожевої мрії на науково обґрунтовану педагогічну концепцію, висловивши своє наукове гасло "Якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх відношеннях, вона повинна пізнати її також у всіх відношеннях".

Філософською основою радянської педагогіки понад 70 років було вчення видатних філософів-економістів К.Маркса та Ф.Енгельса, що виводили мету виховання з економічних законів та типу суспільних відносин. Вони вважали, що при комунізмі як досконалому суспільстві, коли не буде класового гноблення, коли людство досягне високого рівня розвитку техніки і суспільного виробництва, не буде суттєвих відмінностей між розумовою та фізичною працею, ідея всебічного розвитку особистості зможе бути поширеною на все суспільство. Критики марксистської педагогіки вважають цю ідею абсолютно утопічною у зв'язку з її всезагальним характером (поширенням завдання всебічного розвитку на всіх членів суспільства).