Організаційна основа “нових шкіл”:

Міжнародне Бюро “нових шкіл”, створене Адольфом Фер’єром у 1899 році в Женеві.

На початку ХХ ст. існувало вже понад 50 “нових шкіл”.

Педагогічна система джона дьюї

(1859-1952)

Американський філософ та педагог, засновник педагогічної концепції прагматизму, згідно з якою призначенням виховання полягає в тому, щоб навчити дитину вирішувати реальні життєві проблеми і досягати максимального благополуччя в рамках норм, визначених суспільством. Основний твір: “Школа і суспільство” (1907)

Педагогічна система марії монтессорі

(1870-1952)

Італійський педагог, розвивала ідеї вільного виховання та раннього розвитку дитини в дитячому садку та початковій школі. Твори: “Керівництво до мого методу”, “Вільне трудове виховання”, “Про принципи моєї школи”

Вальдорфська педагогіка

Засновник – Рудольф Штейнер (1861-1925) – німецький філософ та педагог. Філософською основою вальдорфської педагогіки є антропософія, яка об’єднує в собі елементи суб’єктивного ідеалізму (дійсність як самопрояв духу), гетевського об’єктивного ідеалізму і християнства.

Принципи вальдорфської педагогіки

1. Природовідповідність: розвиток дитини відбувається за заздалнгідь заданою, генетично детермінованою програмою, його актуальний рівень визначає вимоги до навчання.; врахування циклічності розвитку дитини (три цикли по 7 років, добові біоритми).

2. Вільне виховання та навчання, без примусу й насилля. Свобода як засіб виховання.

3. Цілісне формування особистості: тілесної, душевної та духовної її сторін.

4. Опора на авторитет педагога, батьків, духовного ідеалу, що розглядається як важлива рушійна сила розвитку дитини, перш за все у підлітковому віці, коли очима такого авторитету дитина сприймає світ.

5. Культ творчості; розвиток індивідуальності засобами мистецтва.

6. Духовна спільність педагогів та учнів: педагогіка відносин, а не вимог.

Особливості змісту вальдорфської педагогіки

• Потрійний ритм кожного навчального дня: І – академічні заняття (відповідно до щоденного біоритму дитячого організму пік інтелектуальної активності припадає на першу половину дня – від 5 до 12 год.); ІІ- заняття естетичного циклу (музика, живопис, скульптура, архітектура, театр, евритмія – особливий вид мистецтва: синтез думки і руху, кольору і музики); Ш- трудова діяльність (столярна і слюсарна справа, шиття, плетіння, гончарна справа, приготування їжі тобто різні види “рукотворчості”).

• Відсутня абсолютизація предметних кроків як основної форми навчального процесу. Поєднання 45-хвилинних уроків із заняттями за методом епох.

• Зміст навчання за методом епох:

І - прообрази і казки; від образу до букви; співи, евритмія, в’язання на спицях;

ІІ - дива та легенди; письмо, арифметика; флейта, малювання, ручна праця;

Ш - створення світу та Старий Заповіт; ноти, малювання форм;

ІV - відрив загального і окремого; дроби; європейські міфи; орнамент, канон, вишивка;

V - гармонія і античність, Греція; десятинні дроби, оркестр, робота по дереву;

VІ - середні віки, боротьба добра і зла; Рим; фізика, відсотки, геометрія, робота по дереву;

VІІ - простір, Ренесанс; алгебра, вірші, шиття;

VШ - революції, ХІХ століття; економіка, хімія, композитори, робота з металом;

ІХ - екологія, технічний прогрес і моральність, історія мистецтв, столярна справа;

Х – політика, історія, суспільство, фізика, драматургія, кераміка;

ХІ – суспільство, література, музика, скульптура, палітурна справа;

ХІІ – історія культури, імпровізація у всіх сферах.

• Активна співпраця з батьками, які є невід’ємними учасниками навчально-виховного процесу.

• Відсутність одноосібного керівництва школою (директора), колективне змінне управління.