Сімейне виховання
Відповідальність за вчинки дитини покладається на вихователя.
У віці 4 роки, 4 місяці та 4 дні здійснюється церемонія бісмаллах: дитина промовляє молитовне "Бісмаллах" і декілька віршів з Корану.
Педагогічна думка народів сходу в епоху середньовіччя основні характеристики педагогічної думки
Свого найбільшого розквіту педагогічна думка Середньовіччя досягла у східних народів в ХІ-ХШ ст. - в епоху "східного Ренесансу", що позначився розвитком раціоналістичних тенденцій в мусульманській теології, арабського аристотелизму, тісно пов'язаного з розвитком математики, астрономії, медицини.
Джерелами педагогічної думки стали: європейська античність, мусульманська теологія, індійська та давньокитайська філософія, персидська культурна спадщина тощо.
Провідні ідеї: прагнення збагнути сутність людської природи, врахувати як біолого-психологічну, так і соціальну її сторони. Акцентування соціальної функції виховання, яка полягає у дотриманні етичних норм, прагненні до освіти, що допомагає засвоїти ці норми, в оволодінні засобами самопізнання та самовиховання. Приділення особливої уваги гармонійному розвитку особистості, методиці викладання. Розробка дидактичних принципів наочності, науковості, систематичності, послідовності. Розробка прекрасних підручників на цій методичній основі. Формулювання вимог до мистецтва вчителя, розробка методики його підготовки.
Педагогічні ідеї вчених-енциклопедистів
АБУ ЮСУФ ЯКУБ бен ІСХАК КІНДІ (бл. 800- бл. 870) Засновник арабської філософії, автор більш як 200 творів. У трактаті "Про інтелект" виклав концепцію чотирьох видів розуму: актуального, потенційного, набутого, і того, що проявляється. Ставив науку значно вище за релігію, тому у процесі виховання вважав за необхідне формувати не сліпу віру, а високий інтелект, здатний зіграти провідну роль як у моральному вдосконаленні, так і у всіх інших видах діяльності. |
АБУ НАСР ібн МУХАММЕД аль-ФАРАБІ ( 870-950 ) Вчений, філософ, автор блискучих коментарів до праць Аристотеля; детальної розробки питань розумового, морального, естетичного, фізичного виховання; проблем педагогічної майстерності. Головна мета виховання - підвести людину до щастя через оволодіння нею доброчинністю, що полягає у творенні добрих справ. Доброчинність є наслідком вправ та звичок, а не успадковується. Методи виховання: "м'які" та "жорсткі" (примус застосовується до лінивих, злісних, свавільних). Вимоги до вчителя: значний обсяг знань, високі моральні якості, володіння методикою викладання, вміння організувати самовиховання.
|
||
АБУ РЕЙХАН МУХАММЕД ібн АХМЕД аль-БІРУНІ ( 973 - бл.1050 ) Автор більш як 150 праць з багатьох галузей знань. Задовго до Коменського писав про наочність та системність у викладанні, про розвиток пізнавальних інтересів учнів, про навчання шляхом спостережень та набуття досвіду. Завдання виховання полягає в очищенні душі та думок від поганих нахилів, застарілих звичаїв, фанатизму, покірності пристрастям, боротьби за владу, що робить людей сліпими до істини. |
АБУ-АЛІ ХУСЕЙН ібн АБДАЛЛАХ СИНА (АВІЦЕННА) (бл. 980-1037)
Лікар, філософ, психолог, математик, педагог. Вимагав комплексного впливу на розвиток дитини, широкого використання розвиваючих засобів: музики, поезії, філософії. Виховання повинно здійснюватись не відокремлено від інших, а спільно, щоб діти вчилися одне у одного, могли змагатися продуктивно оволодіваючи знаннями. Необхідні різні рівні навчання відповідно до здібностей учнів. Починати навчання слід з усної та письмової мови. |
ІБН РУШД (АВЕРРОЕС) ( 1126-1198 )
Вчений та мислитель, популяризатор спадщини Аристотеля, автор твору "Система доводів", що приніс славу східній педагогічній думці. В ньому розкриті основні дидактичні принципи: свідомість, наочність, науковість. Розвиває ідею про абстрактний інтелект як певну субстанцію, що притаманна всім людям та впливає на них із-зовні. |
|