Виховна концепція екзистенціалізму

Ставлення представників ї виховної ідеології екзистенціалізму до цінностей розцінюють як ціннісний негативізм і єдине, що є усталеним в системі цього напряму - це здійснення щирого вільного вибору.

Екзистенціалісти трактують свідомість не як таку, що пізнає, а як таку, що страждає, переживає, турбується, тобто як певну сукупність відчуттів. Добро інтерпретується як біль що є переживанням свободи, прекрасне - як заколот проти суспільних норм. Пошук добра, істини, краси трактується як відкритий індивідуальний процес, у якому кожна людина сама створює свою мораль, свої цінності, релігію, мистецтво.

Людська сутність індивіда полягає у здійснюваному ним виборі. Якщо індивід обирає свободу, такий вибір означає ризик та відповідальність, оскільки він може стати не наближенням, а віддаленням від цілі. Якщо ж індивід дозволяє іншому зробити вибір за себе то, звільнюючись від страху і відповідальності, зраджує свободу, стає рабом цінностей, що нав'язуються йому і є чужими для його екзистенції.

Вибір свого життєвого шляху, своєї екзистенції і є сенсом життя. Найбільш важливим аспектом цього вибору є духовність. Саме вона є зосередженням свободи, відповідальності, страху. Тому саме на допомогу у виборі духовних цінностей спрямоване виховання.

Отже, провідною метою виховання згідно педагогічної концепції екзистенціалізму є навчання та привчання вихованця бути вільним та відповідальним за власне життя. Однак його свобода реалізується в умовах певної культури, що має свої норми та цінності. Тому ставиться завдання включити вихованця в цю культуру і, разом з тим, навчити його критично ставитись до неї.

Своєрідним є ставлення екзистенціалістів до освіти, яку отримують вихованці: головне не те, яку за змістом освіту отримує дитина, а якою є мета отримання та використання освіти, який індивідуальний сенс мають отримані знання та вміння. Такий підхід ще раз підкреслює суб'єктивний характер цінностей в педагогічній концепції екзистенціалізму.

Неогуманістична концепція виховання особистості

Головним призначенням людини, за Маслоу, є відкриття своєї ідентичності, свого справжнього “Я”. Він стверджує, що повний, здоровий, нормальний і бажаний розвиток полягає в актуалізації людської природи, тобто в реалізації її потенційних можливостей і в розвитку до рівня зрілості тими шляхами, які диктує ця прихована та потаємна основна природа. Її актуалізація повинна бути забезпечена скоріше ростом зсередини, а не формуванням ззовні.

Щодо впливу зовнішніх факторів формування особистості, від них залежить лише, до якої відмітки на шкалі своїх первісно визначених потреб, включаючи самоактуалізацію, зможе піднятись індивід. Під цим кутом зору слід розглядати і можливості та завдання освіти. Вона повинна найбільш повно і адекватно відповідати істинній натурі людини - в цьому і полягає її гуманна місія.

Головне завдання педагога, за Маслоу, полягає у тому, щоб допомогти людині віднайти те, що в ній уже закладено, а не навчати її, “виливаючи” у певну визначену кимсь зарані форму.

Дослідники інтерпретують етичні концепції неогуманістичних педагогічних систем як ціннісний релятивізм. Згідно такого роду концепціям особистість є автономною; індивідуальність є самоцінністю, що є вищою за соціоцентричні цінності. Індивід є вільним, але вільним не від "когось" а "для чогось", тобто вільним для самовизначення, що і є метою його життя.

Критеріями, за якими відбувається вибір індивідом системи цінностей є: відповідність гуманістичній педагогічній парадигмі, культурним цінностям певної спільноти, членом якої є індивід (сім'ї, нації, людства), вільне самовизначення у цінностях, а не примусове залучення до них.

Результатом вільного самовизначення повинен стати розвиток критичного мислення, відповідальна активність у визначенні способів управління собою і у встановленні істинно людських стосунків у суспільстві.

Важливим завданням виховного середовища є допомога дитині у розумінні себе, своїх потреб, у знаходженні компромісу між своїми та чужими потребами у випадку їх суперечності.

Наголошується також на необхідності привчання вихованця до розрізнення своїх дійсних потреб та спонтанних бажань, якими необхідно навчитись управляти. Це допоможе йому підпорядковувати свої "нижчі" цінності вищим, конкретизувати загальнолюдські цінності з урахуванням особистих прагнень.